План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

16.1.  Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії.

16.2.  Сутність та структура методу як способу організації людської діяльності. Поняття методу, методології та методики.

16.3.  Проблема методу та методології в сучасній філософії.

16.4.  Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

*  МЕТОД - (від давньогрецького - через простежений шлях) свідомо застосовані порядок та послідовність дій, що приводять до бажаного результату. Потреба у методі є універсальною для людської діяльності, оскільки остання не є прямим продовженням стихійних природних процесів, а виходить за їх межі. МЕТОДОЛОГІЯ - спеціальна частина теорії (в науці або філософії), що присвячена обгрунтуванню змісту, доцільності та виправданості певних методів у тій чи іншій сфері пізнання.

* МЕТОДИКА - зібрання, впорядкування та прояснення способів ефективного використання певних методів у конкретних ситуація пізнання та діяльності (наприклад, шкільні методики).

* МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МОНІЗМ - установка, що була характерною для класичної філософи (і науки) і що полягала у впевненості, що існує єдиний, універсальний та позбавлений суб'єктивних наголосів метод досягнень безсумнівних істин у пізнанні. *

■ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ-установка сучасної некласичної філософії (і науки), що позначена визнанням залежності методів пізнання від властивостей, особливостей та завдань суб 'єкта, його концептуальних орієнтацій та ракурсів підходу до дійсності; методологічний плюралізм припускає можливість виправданого використання різноманітних методів, які можуть поєднуватись між собою на засадах доповнюваності.

• СКЛАДОВІ МЕТОДУ ПІЗНАННЯ - описова (частина методу, що дозволяє ідентифікувати предмет, умови та засоби використання методу), операціональна (послідовність та порядок дій, необхідних для реалізації методу) та концептуальна (загальнофшософські принципи, вимоги та обгрунтування засад, доцічьності та можливості методу).

* ФАКТ НАУКОВИЙ - подія або явище дійсності, зафіксовані засобами, що викликають довіру науки та описані за допомогою наукових понять або категорій.

16.1. Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії

Поняття про метод як шлях оптимізації філософських пошуків виникло ще у філософії стародавнього світу, оскільки вже там

відбулося усвідомлення необхідності підкріплення філософських міркувань та висновків виправданими способами вибудовування та перевірки знання.

Геракліт Ефеський прийшов до думки про те, що результати пізнання залежать не лише від того, що ми пізнаємо, а ще більшою мірою - від того, як ми мислимо.

Надалі в історії філософії інтерес до методології як філософського обгрунтування найбільш виправданих методів пізнання то спалахував, то час від часу вщухав. Не підлягає ніякому сумніву те, що найближча до нас за способами міркування філософія Нового часу (в деяких західних країнах - модернова філософія) була методологічно акцентована, тобто вона саме цю проблему - проблему філософського опрацювання ефективних методів пізнання - вважала своєю найпершою та найважливішою.

Саме завдяки філософським пошукам методу новоєвропейською філософією методологію досить часто ототожнюють із філософією або максимально наближається до неї. Проте в сучасній філософії спостерігається певна байдужість до питань методології а інколи навіть свідома відмова від її сповідування або визнання правомірним напрямом філософських досліджень. Тому існує кілька пояснень.

Перш за все, надзвичайно активне наполягання на всемогутності винайдених у філософії методологічних рішень розглядається як одна із передумов формування так званої тоталітарної ідеології - ідеології типу більшовістської. В радянські часи пропагувалися тези "Марксизм - не догма, а керівництво до dif та "Марксистське вчення всесильне тому, що воно вірне". І в перший, і в другій тезі йшлося про те, що саме винайдений марксизмом метод дозволяє йому бути непереможним. Цей метод іменувався матеріалістичною діалектикою, і він оцінювався в якості "революційної душі марксизму'', оскільки розглядався як ідейне обгрунтування правомірності і необхідності в історії суспільства соціальних революцій. Проте навіть за умови переносу наголосу з питань соціального життя на питання пізнання врешті було визнано, що претензія на володіння якимсь привілейованим, єдино правильним методом так чи інакше приводить до невиправданого категоризму у судженнях та до нетерпимості.

відмови від тотального методологізму в історії філософії

переростання ідеологізму у тоталітарну ідеологію

усвідомлення неприпустимості зведення людини і пізнання до проявів якогось всезагаль- ного механізму

поділ наук на природничі та гуманітарні і ствердження методологічного плюралізму

зведення методології до рівня лише наукового пізнання

Відчутним мотивом у протестах проти єдиного та тим більше автоматично діючого методу була думка про неприпустимість зведення як пізнання, так і людини (як носія пізнавальної діяльності) до агентів якогось всезагального механізму. Такий мотив проглядається у працях С. Кіркегора, Ф. Ніцше, М. Бердяева та інших відомих філософів. Здавалося, б доля методологічних пошуків та акцентів у філософії була вирішена одного разу і назавжди. Проте реальна ситуація виявилась значно складнішою. Справа у тім, що відхід від класичної філософії відбувався за кількома напрямами, в результаті діяльності яких врешті була проведена досить різка межа між науками природничими та науками гуманітарними або науками про культуру

^ Майже всі течії, які так чи інакше пов'язували філософію із обслуговуванням науки, залишились на позиціях методологізму, розтлумачивши останній дещо інакше, ніж це робила класична філософія. Сцієнтистські напрями філософії тою чи іншою мірою почали, по-перше, розглядати методологію виключно як методологію наукового пізнання, по-друге, почали поступово переходити на позиції методологічного плюралізму (відмови від якогось окремого або окремих методів у якості вирішальних та визнання можливості застосуванні багатьох, пізнавально рівноцінних методів) і, по-третє, відмовились від того, щоби трактувати метод як універсальний ключ до всіх проблем пізнання. Тому постало досить складне та серйозне питання про методи гуманітарного пізнання.

Зусиллями багатьох дослідників, починаючи від неокантіанців баденської школи, врешті були окреслені найважливіші особливості гуманітарних наук.

їх людиноцентричність, тобто спрямованість пізнання на людину, а тому гуманітарні науки постали формою самопізнання, за умов якого зникала якісна (чи-то принципова) відмінність між суб'єктом та об'єктом пізнання;

■^ інтерпретативний характер гуманітарного пізнання, зумовлений тим, що йшлося про намагання виявити внутрішні, ще не проявлені та приховані можливості людини;

■> методи гуманітарного пізнання - це методи тлумачення, описування та розуміння фактів;

■^ інтерактивний характер гуманітарного пізнання, що передбачає збирання різних підходів до предмету пізнання для його повнішого окреслення. В аспекті означеного поділу наук та пізнання постало і питання про методи філософії, оскільки ще на початку епохи Нового часу вважалося, що методи філософії- це методи універсальні, тобто придатні до використання в усіх видах пізнавальної діяльності. Яким (чи якими) ж повинні бути методи філософії? - Це питання для філософії XX ст. в цілому та для певних її напрямів зокрема постало як одне із важливіших та симптоматичних. Можна без перебільшень стверджувати, що проблематичність як постановки, так і вирішення питання про метод постало в якості однієї із особливостей філософії XX ст., і ця особливість супроводжує й перші кроки філософії XXI ст.