Проблеми інвестиційної діяльності в період світової фінансової кризи
ЗМІСТ
Вступ (стр.3-5).
Світова економічна криза. Характеристика,причини, ті наслідки світової економічної кризи. (Стр.6-10).
Інвестиційний клімат в Україні .(стр.11- 13 ).
Форми сучасного інвестування. (стр.14-18).
Методи оцінки інвестиційної діяльності (стр.19-35).
Перешкоди формування інвестиційного клімату в Україні (стр.36-38).
Проблеми залучення інвестицій в економіку України в умовах світової кризи (стр.39-43).
Шляхи вдосконалення інвестиційного клімату в Україні.(стр.44-45).
Вступ
Особливостями сучасного стану в світовій економіці є виникнення двох криз: кризи міжнародних кредитно-грошових відносин та кризи на фінансовому ринку. Ці процеси взаємопов`язані між собою. Випадковим є їх збіг у часі, але загострення кожної з досліджуваних проблем цілком закономірно, вважають експерти фінансового ринку.
Світова фінансова криза, що зародилась у США, як криза ринку нерухомості і похідних фінансових інструментів, згідно з логікою глобалізації поширилася по всьому світу, вдаривши і по українському фінансовому ринку. Основними її причинами експерти називають надмірно експансивну грошову політику Федеральної резервної системи (ФРС) США, наявність величезного дисбалансу у світовій економіці, зокрема, великий профіцит у зовнішній торгівлі Китаю, значний торговельний дефіцит у США, недоліки системи управління ризиками в інвестиційних банках, недосконалість регулювання фінансових ринків на національному і міжнародному рівнях. Сучасна фінансова криза вимагає від світової спільноти адекватних дій, але які з них у цьому випадку можна визнати такими? Для відповіді на це запитання необхідно проаналізувати, по-перше, справжні причини, що породили кризу, і, по-друге, те, наскільки глибокою і тривалою вона буде.
Щодо України, світова фінансова криза сприяла виникненню проблем в банківському секторі. З одного боку, українські банки, які надавали в останні роки великі об’єми кредитних ресурсів не завжди чітко та в необхідному об’ємі здійснювали контроль за фінансовим становищем позичальника, що призвело в результаті до величезної кількості неякісних позичальників по всій країні. З іншого боку, в українську систему за останні роки не надходило потрібного об’єму інвестицій в розвиток банківської системи.
Для розгляду факторів, що спричинили виникнення такої ситуації, слід дослідити глибинні причини подій і знайти правильні рецепти розв’язання існуючих проблем, створити механізми, що допомагатимуть згладити майбутні потрясіння в економіці.
Стабільний розвиток інвестиційної діяльності країни сприяє залученню капіталу іноземних та вітчизняних інвесторів. Інвестиційний потенціал країни характеризується зростанням ВВП, сальдо зовнішньоекономічної діяльності, ПІІ, доходу населення, зменшенням індексу інфляції тощо. В умовах швидко змінюваного ринкового середовища, яке не завжди позитивно впливає на ефективність діяльності підприємств, набуває великого значення виважена інвестиційна діяльність, що потребує від підприємств пристосування й адаптації до умов як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Доцільним і прийнятним кроком для підприємств, що не мають можливості використовувати внутрішні фінансові ресурси, є залучення інвестицій. Перебіг, характер, інтенсивність та ефективність управління інвестиційними процесами багато в чому залежать від інвестиційного клімату країни. У сучасних умовах розбудови економіки України інвестиційний клімат країни потребує поліпшення і покращення правової, фінансової, соціально-економічної та суспільно-політичної складових, що дозволить залучити більш великий обсяг інвестиційних коштів і сприятиме загальному соціально-економічному розвитку держави. Аналіз наукових джерел та останніх публікацій свідчить про те, що розробці проблем інвестування приділяється дуже велика увага українськими і зарубіжними вченими, серед яких О. І. Амоша, Г. Бірман, І. О. Бланк, В.М. Гриньова, Б.В. Губський, А.Г. Загородній, В.В. Ковальов, М. Д Кондратьєв, М.Г. Лапуста, Ю.В. Макогон, А. Маршалл, П.Г. Перерва, В..Шапіро, У. Шарп, В.В. Шеремет, О.М. Ястремська та інші. При цьому окремі питання щодо розробки стратегічної політики держави відносно пріоритетних напрямків розвитку та залучення іноземних інвестицій у промислові підприємства для активізації та більш ефективного виробництва не дістали належного висвітлення та потребують подальшого, більш детального розвитку та вдосконалення як у науковому, так і практичному розрізах.
Світова фінансово-економічна криза, спричинена нагромадженням впродовж багатьох років дисбалансів розвитку світової економіки, виявилась унікальною як за масштабами, так і за глобальністю впливу на економічні процеси. Українська економіка, як і переважна більшість світових економік, починаючи з 2008 р., зазнала негативного впливу фінансово-економічної кризи, яку першим відчув інвестиційний комплекс країни. Держава почала втрачати надійні як внутрішні, так зовнішні джерела необхідного інвестування,що спричинило падіння виробництва, а відтак скорочення інвестиційних ресурсів держави та власних джерел інвестування у суб'єктів господарювання. Враховуючи це, а також сповільнення інвестиційної активності у світі (за даними UNCTAD протягом останніх 5 років глобальні обсяги прямих іноземних інвестицій зменшились утричі), підтримка інвестиційної привабливості,залучення та захист інвестицій було і в сьогоднішніх умовах фінансово-економічної кризи залишається основним питанням розвитку економіки та виходу із кризи.
Актуальність цієї роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом до даної теми в сучасній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань, пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значимість. Висока значимість і недостатня практична розробленість даної проблеми визначають новизну даного дослідження.
Економічні цикли (хвилі) - це періодичні коливання ділової активності в суспільстві. Циклом є інтервал часу в розвитку ринкової економіки, протягом якого відбувається збільшення обсягу виробництва товарів і послуг, а потім скорочення, спад, депресія, пожвавлення і, нарешті, знову його зростання.
Криза ринкової економіки (3 фаза економічного циклу) характеризується різким спадом виробництва, який починається з поступового звуження, скорочення ділової активності. Криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на якийсь певний товар або в окремій галузі господарства тим, що він виникає як загальне перевиробництво, що супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків, зупинкою підприємств (фірм), зростанням відсотка і безробіття. Поступове скорочення ділової активності, уповільнення темпів зростання в економічній літературі називається рецесією. Вищі темпи скорочення економічної активності характеризують спад ринкової економіки. Нижча точка цього спаду є криза.
Економічну кризу виявляє не тільки межа, але і імпульс в розвитку економіки, виконуючи стимулюючу ("очисну") функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва, збільшенню прибутку, оновленню капіталу на новій технічній основі. З кризою кінчається попередній період розвитку і починається наступний. Криза - найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової системи господарства.
Так, в 1971 р. Саймона Кузнеця нагородили Нобелівською премією "За емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання". Його ідеї взято за основу сучасної теорії економічного зростання, С. Кузнець вважав, що коливальні процеси (тривалість циклу 15-20 років) пов'язані з періодичним оновленням житла і певних типів виробничих споруд.
Також В 2004 р. Нобелівська премія з економіки була присуджена американським ученим Ф. Кюдланду і Е. Прескотту - авторам робіт з теорії економічних (ділових) циклів, що пояснює причини нерівномірності економічного зростання і виникнення спадів (рецесії) і підйомів.
Світова економічна криза набрала обертів. Вже цілком серйозно експерти говорять про її нечувані масштаби: у ряді випадків зниження макроекономічних показників, темпів зростання соціальних індикаторів, занепад соціальної сфери що триває, більше, ніж під час Великої депресії. Власне кажучи, ще декілька таких місяців і словосполучення "Велика депресія" перестане бути синонімом найглибшої економічної кризи в історії.
Світова фінансова криза, що зародилась у США як криза ринку нерухомості і похідних фінансових інструментів, згідно з логікою глобалізації поширилася по всьому світу, вдаривши і по українському фінансовому ринку.
За спостереженнями експертів, зусилля урядів підтримати національні економіки під час глобальної фінансово-економічної кризи нагадують спробу "день простояти та ніч протриматися", поки не підійдуть "наші". В умовах нинішньої кризи "наші" - це добрі звістки зі Сполучених Штатів Америки. Не марнослівною виявилася примовка: "Коли Америку морозить, увесь світ кашляє". Зараз можна було б і так сказати: "Коли в Америки нежить, весь світ хворіє пневмонією" (лише китайці демонструють непоганий імунітет).
За останні десять років неймовірний бум в американській економіці спричинив те, що бізнес-цикли в усіх економічно розвинутих країнах виявилися жорстко синхронізованими з американським, а оптимізація бізнес-процесів в умовах глобальної конкуренції призвела до того, що гравці однозначно орієнтувалися на прибутковість, швидкість обороту грошей і зростання обсягів збуту на шкоду надійності.
Упродовж багатьох років проблеми банків, які відчувають фінансову скруту, вирішувалися в основному методами, звичними для приватного сектору. Ці методи зокрема припускають збитки для інвесторів чи купівлю банку компаніями, що займаються операціями з приватними інвестиціями.
Основними її причинами експерти називають надмірно експансивну грошову політику Федеральної резервної системи (ФРС) США, наявність величезного дисбалансу у світовій економіці, зокрема, великий профіцит у зовнішній торгівлі Китаю, значний торговельний дефіцит у США, недоліки системи управління ризиками в інвестиційних банках, недосконалість регулювання фінансових ринків на національному і міжнародному рівнях. Сучасна фінансова криза вимагає від світової спільноти адекватних дій, але які з них у цьому випадку можна визнати такими? Для відповіді на це запитання необхідно проаналізувати, по-перше, справжні причини, що породили кризу, і, по-друге, те, наскільки глибокою і тривалою вона буде.
Для розгляду факторів, що спричинили виникнення такої ситуації, слід дослідити глибинні причини подій і знайти правильні рецепти розв'язання існуючих проблем, створити механізми, що допомагатимуть згладити майбутні потрясіння в економіці.
Регулювання фінансової кризи досліджувалося західними економістами, зокрема такими як: Г. Мінські (“Stabilizing an Unstable Economy”, 1986), Ч. Кіндлебергер (“The World in Depression” 1929-1939, 1971; “Manias, Panics and Crashes”, 1978), М. Фрідмен (“Monetary Policy in the Unated States: Design and Implementation”, 1981; “The Moral Consequences of Economic Growth”, 2005), М. Бордо (“Financial Crises in International Library of Macroeconomic and Financial History”, 1992; “The Defining Moment: The Great Depression and the American Economy in the Twentieith Century”, 1998), Р. Дорнбуш (“Stabilization, Debt, and Reform: Policy Analysis For Developing Countries”, 1993), П. Дібвіг, Д. Даймонд (“Bank runs, deposit insurance, and liquidity”, 1983), Р. Манделл (“The International Monetary system: Conflict and Reform”, 1965), Ф. Мишкін (автор понад 50 досліджень з питань монетарної політики та її впливу на фінансові ринки та економіку в цілому), С. Фішер (“Macroeconomics”, 1978; “Modern Hyper- and High Inflations” , 2002), К. Рейнхарт (“Leading Indicators of Currency Crises”, а також вітчизняними науковцями О. Василиком, С Мочерним, К. Рудим, В. Поповим і М. Монтесом.
Останніми науковими публікаціями на цю тему були дослідження Дж. Сороса "Найгірша ринкова криза за 60 років", Л. Еліота "Криза - як все починалось", Т. Філіппона "Майбутнє фінансової індустрії", Дж. Арріжі, Б. Сільвера, І. Ахмада "Хаос та управління у сучасній світовій системі", Ф. Норріса "Аналіз новин: інша криза, інша гарантія", Б. Данилишина "Світова фінансова криза - тест для України", О. В’югіна "Фінансовий ринок: стратегія розвитку".
Криза відбувається в основному через перевиробництво (класична система розвитку кризи). Першими в національній економіці страдає промисловість, яка виробляє товари довгострокового використання.
В основному, це важка промисловість, автопром, підприємства з виробництва побутової техніки. Також першими страдають будівництво і різні інвестиційні фонди. Це класичні приклади. Першими терплять зниження доходів маркетингові компанії. Якщо ці компанії відчувають фінансові труднощі, це є своєрідним індикатором початку кризи, а за ними йдуть вже будівельні компанії. Логіка в тому, що будь-які підприємства насамперед знижують витрати на рекламу, якщо відчувають зниження доходів. У зв'язку з цим, рекламні фірми недоотримують і свої доходи. До речі, маркетологи вже в кінці літа мали фінансові труднощі, що було передоднем кризи.
Події, які супроводжують кризу:
Перевиробництво товарів. Тобто, товару виготовляється більше, ніж є на нього платоспроможний попит. При цьому перевиробництво є не абсолютним, а відносним, це означає, що потреби на товар є, але немає саме платоспроможного попиту на нього.
Різке падіння цін на товари, в наслідку переважання попиту над пропозицією.
Скорочення рівня виробництва товарів. Основним аргументом роботи підприємства є дохід. При падінні цін на товар, доходи підприємства падають, отже йде скорочення.
Масові банкрутства підприємств. Якщо падають доходи, то підприємства не в силі сплачувати свої боргові зобов'язання, що надалі приводить до ліквідації фірми.
Зниження зарплати і підвищення рівня безробіття.
Потрясіння в кредитній системі. Підприємства і робочі тягнуть за собою банки. Кредити банкам повною мірою не повертаються, депозити знімаються (бо труднощі зобов'язують народ активно використовувати свої банківські заощадження), нові кредити банками мало видаються, процентна ставка росте, слабкі банки приголомшує банкротство.
Інвестиційний потенціал країни, як і фінансовий, перебуває під впливом різних факторів та характеризується низкою макроекономічних показників таких, як темпи економічного зростання, рівень інфляції, споживчий попит населення, рівень зайнятості, норма прибутку, ставки за кредитними ресурсами, а також наявністю і структурою факторів виробництва, рівнем розвитку інфраструктури, конкурентними перевагами держави, її роллю у світовій торгівлі та міжнародному поділі праці тощо. Інвестиційні пріоритети реформування та розвитку здатні забезпечити подальшу динаміку та конкурентоспроможність усієї економіки. Головна проблема інвестиційного розвитку – джерела інвестицій.
Внутрішні інвестиційні можливості держави поки що обмежені. Зокрема на території нашої країни, за Законом України «Про інвестиційну діяльність», інвестиції можуть здійснюватись в таких формах:
– часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
– створення підприємств, що цілковито належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
– придбання нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
– придбання самостійно чи за участі українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
– придбання інших майнових прав;
– господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції;
– інші форми, які не заборонені законами України, зокрема без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України [1].
На сьогодні для економічного розвитку нашої держави обсяг внутрішніх фінансових ресурсів є недостатнім. Тому привабливими стають кошти іноземних інвесторів.
Українське економічне середовище одночасно і приваблює, і відштовхує. Хоча Україна займає стратегічне географічне положення, має багаті природні ресурси та робочу силу з високим рівнем освіти, що робить її привабливим інвестиційним середовищем, вона ще не досягла свого очікуваного потенціалу через те, що не змогла звести до мінімуму втручання держави в дію ринків, усунути адміністративні перепони, що заважають веденню бізнесу, виконати намічені показники приватизації та стати привабливою для іноземних і внутрішніх інвесторів.
Загалом приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за 2006 р. становив 4295,9 млн. дол. США, що становить 54,8% до приросту за 2005 р. [10].
Більшу частку іноземних інвестицій в економіку України спрямовано у промисловість (23,9% загального обсягу), фінансову діяльність (19,5%), нерухомість та оренду (10,2%), торгівлю і надання послуг (10,3%). Промисловість посіла перше місце за отриманням іноземних інвестицій лише у 2007 р. Така тенденція сприяє підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств, оскільки інвестиції спрямовуються на оновлення основних фондів і запровадження нових технологій виробництва.
При цьому переробна промисловість значно випереджає за обсягами інвестицій добувну: 7,6 проти 1,2 млрд. дол. США. У промисловості переважають інвестиції у виробництво харчових продуктів, гірничо-металургійний комплекс, машинобудування, хімічну та нафтохімічну промисловість.
Рис. Прямі іноземні інвестиції в Україну
Інвестиції можна класифікувати на основі різних ознак.
По об'єкту вкладення капіталу:
Інвестування може здійснюватися в двох формах: безпосереднє вкладення засобів у створення нових виробничих потужностей, для придбання нового обладнання, ліцензій, нерухомості і приміщення, у цінні папери. У першому випадку мова йде про так називане реальне інвестування (real іnvestment), у другому - про "портфельне інвестування" (portfolіo іnvestment).
Також можна говорити про виробничі інвестиції, що направляються на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, і інтелектуальних, вкладених у створення інтелектуального, духовного продукту.
Сучасний економічний словник дає наступні визначення:
Інвестиції прямі - 1. вкладення безпосередньо в матеріальне виробництво і збут визначеного виду продукції; 2. вкладення, у тому числі в статутний капітал, що забезпечують володіння контрольним пакетом акцій компанії.
Інвестиції портфельні (непрямі) - 1. інвестиції фінансові, формовані у виді портфеля цінних паперів; 2. невеликі по розмірі інвестиції, що не можуть забезпечити їхнім власникам контроль над підприємством.
Відповідно, виділяють фінансові і не фінансові інвестиції.
Фінансові інвестиції - інвестиції в цінні папери.
Не фінансові інвестиції – не грошові інвестиції у формі вкладень прав, ліцензій, ноу-хау, майна в проект, у підприємство, у справу.
По суб'єкту інвестування:
Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб і підприємницьких організацій недержавних форм власності.
Державні інвестиції - це вкладення засобів державних підприємств, а також засобів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.
По періоду інвестування:
Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Як правило, фінансові інвестиції фірми є короткостроковими.
Довгострокові інвестиції являють собою вкладення коштів у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду, що перевищує один рік. Відповідно до цього основною формою довгострокових інвестицій фірми є її капітальні вкладення у відтворення основних засобів.
З погляду спрямованості дій:
Інвестиції на підставі проекту (початкові інвестиції), чи нетто-інвестиції.
Інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), що направляються на збільшення виробничого потенціалу.
Реінвестиції, тобто зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на придбання чи виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства. До таким можна віднести:
Інвестиції на заміну, у результаті яких наявні об'єкти заміняються новими.
Інвестиції на раціоналізацію, що направляються на модернізацію технологічного чи устаткування процесів.
Інвестиції на зміну програми випуску
Інвестиції на диверсифікованість, зв'язані зі зміною номенклатури продукції, створенням нових видів продукції й організацією нових ринків збуту.
Інвестиції на забезпечення виживання підприємства в перспективі, що направляються на НІОКР, підготовку кадрів, рекламу і т.д.
Брутто-інвестиції, що складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій.
Крім цього, окремо виділяють венчурні інвестиції й ануітет.
Венчурні інвестиції - це ризикові вкладення. Вони являють собою вкладення в акції нових підприємств чи підприємств, що здійснюють свою діяльність у нових сферах бізнесу і зв'язаних з великим рівнем ризику. Венчурні інвестиції направляються в не зв'язані між собою проекти, що мають високий ступінь ризику, у розрахунку на швидку окупність вкладених коштів. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій.
Ануітет - інвестиції, що приносять вкладнику визначений доход через регулярні проміжки часу. В основному - це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонди.
Основу інвестиційної діяльності підприємства складає реальне інвестування. У сучасних умовах господарювання дана форма інвестування для багатьох фірм є єдиним напрямком інвестиційної діяльності. Це зв'язано з тим, що реальні інвестиції виступають основною формою реалізації економічного розвитку підприємства, тому що дана форма інвестування дозволяє їм освоювати нові товарні ринки і забезпечувати постійне збільшення своєї ринкової вартості.
Підготовка й аналіз інвестицій у реальні активи істотно залежать від того, якого роду це інвестиції, тобто яку задачу ставить перед собою підприємство в процесі інвестування. З цих позицій усі можливі реальні інвестиції зводяться в наступні основні групи:
обов'язкові інвестиції (чи інвестиції заради задоволення вимог державних органів керування) - це інвестиції, необхідні для того, щоб підприємницька фірма могла і далі продовжувати свою діяльність. У цю групу включаються інвестиції, ціль яких - організація екологічної безпеки діяльності фірми чи поліпшення умов праці працівників фірми до рівня державних вимог і т.п.;
інвестиції в підвищення ефективності діяльності фірми, їхньою метою є насамперед створення умов для зниження витрат фірми за рахунок зміни устаткування, удосконалювання застосовуваних технологій, поліпшення організації праці і керування. Здійснення даних інвестицій необхідно підприємницькій фірмі для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі;
інвестиції в розширення виробництва, основна мета такого інвестування - розширення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків у рамках вже існуючих виробництв;
інвестиції в створення нових виробництв, у результаті здійснення таких інвестицій створюються зовсім нові підприємства, що будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою чи робити новий тип послуг або дозволяти фірмі вийти на нові для неї ринки з товарами чи послугами які уже випускаються.
У процесі функціонування підприємницької фірми вибір конкретної форми реального інвестування визначається багатьма факторами: по-перше, задачами галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості діяльності фірми; по-друге, можливостями впровадження нових технологій на фірмі; по-третє, наявністю власних інвестиційних ресурсів і (чи) можливістю залучення позикових ресурсів.
Оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з найбільш важливих етапів у процесі керування реальними інвестиціями; від того, наскільки якісно виконана така оцінка, залежить правильність ухвалення остаточного рішення про прийнятність конкретного інвестиційного проекту для підприємницької фірми.
Цінність результатів оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів залежить, по-перше, від повноти і вірогідності вихідних даних і, по-друге, від коректності методів, використовуваних при їхній обробці й аналізі.
Методи, використовувані в аналізі інвестиційної діяльності, можна підрозділити на дві групи: а) засновані на дисконтированих оцінках; б) засновані на облікових оцінках. Розглянемо ключові ідеї, що лежать в основі цих методів.
Метод чистої теперішньої вартості.
Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (ІC) із загальною сумою дисконтированих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом прогнозованого терміну. Оскільки приплив коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного аналітиком (інвестором) самостійно виходячи з щорічного відсотка повернення, що він хоче чи може мати на капітал, що їм інвестується.
Допустимо, робиться прогноз, що інвестиція (ІC) буде генерувати протягом n років, річні доходи в розмірі P1, P2, ..., Рn. Загальна накопичена величина дисконтуємих доходів (PV) і чистий приведений ефект (NPV) відповідно розраховуються по формулах:
Очевидно, що якщо:
NPV > 0, то проект варто прийняти;
NPV < 0, то проект варто відкинути;
NPV = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.
При прогнозуванні доходів по роках необхідно по можливості враховувати усі види надходжень як виробничого, так і невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Так, якщо по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження засобів у виді ліквідаційної вартості устаткування чи вивільнення частини оборотних коштів, вони повинні бути враховані як доходи відповідних періодів.
Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб:
де і - прогнозований середній рівень інфляції.
Розрахунок за допомогою наведених формул вручну досить трудомісткий, тому для зручності застосування цього й іншого методів, заснованих на дисконтованих оцінках, розроблені спеціальні статистичні таблиці, у яких табульовані значення складних відсотків, дисконтуючих множників, дисконтованого значення грошової одиниці і т.п. у залежності від тимчасового інтервалу і значення коефіцієнта дисконтування.
Необхідно відзначити, що показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник адитивний у тимчасовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і дозволяє використовувати його в якості основного при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.
Метод внутрішньої ставки доходності.
Під нормою рентабельності інвестиції (ІRR) розуміють значення коефіцієнта дисконтування, при якому NPV проекту дорівнює нулю:
ІRR = r, при якому NPV = f(r) = 0.
Зміст розрахунку цього коефіцієнта при аналізі ефективності планованих інвестицій полягає в наступному: ІRR показує максимально припустимий відносний рівень витрат, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект цілком фінансується за рахунок позички комерційного банку, то значення ІRR показує верхню границю припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить проект збитковим.
На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, з різних джерел. Як плату за користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами воно сплачує відсотки, дивіденди, винагороди і т.п., тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримку свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих витрат, можна назвати "ціною" авансованого капіталу (CC). Цей показник відбиває сформований на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність і розраховується по формулі середньої арифметичної зваженої.
Економічний зміст цього показника полягає в наступному: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижче поточного значення показника CC (ціни чи джерела засобів для даного проекту, якщо він має цільове джерело). Саме з ним порівнюється показник ІRR, розрахований для конкретного проекту, при цьому зв'язок між ними такий.
Якщо: ІRR > CC, то проект варто прийняти;
ІRR < CC, то проект варто відкинути;
ІRR = CC, то проект ні прибутковий, ні збитковий.
Практичне застосування даного методу ускладнено, якщо в розпорядженні аналітика немає спеціалізованого фінансового калькулятора. У цьому випадку застосовується метод послідовних ітерацій з використанням табульованих значень дисконтуючи множників. Для цього за допомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r1<r2 таким чином, щоб в інтервалі (r1,r2) функція NPV=f(r) змінювала своє значення з "+" на "-" чи з "-" на "+". Далі застосовують формулу:
де r1 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r1)>0 (f(r1)<0);
r2 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r2)<О (f(r2)>0).
Точність обчислень зворотно пропорційна довжині інтервалу (r1,r2), а найкраща апроксимація з використанням табульованих значень досягається у випадку, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r1 і r2 - найближчі один до одного значення коефіцієнта дисконтування, що задовольняють умовам (у випадку зміни знака функції з "+" на "-"):
r1 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, мінімізуюче позитивне значення показника NPV, тобто f(r1)=mіnr{f(r)>0};
r2 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, максимізуюче негативне значення показника NPV, тобто f(r2)=maxr{f(r)<0}.
Шляхом взаємної заміни коефіцієнтів r1 і r2 аналогічні умови виписуються для ситуації, коли функція змінює знак з "-" на "+".
Метод періоду окупності.
Цей метод - один з найпростіших і широко розповсюджений у світовій обліково-аналітичній практиці, не припускає тимчасової упорядкованості грошових надходжень. Алгоритм розрахунку строку окупності (PP) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника PP має вид:
PP
= n,
при якому
Деякі фахівці при розрахунку показника PP усе-таки рекомендують враховувати часовий аспект. У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику "ціна" авансованого капіталу. Очевидно, що строк окупності збільшується.
Показник строку окупності інвестиції дуже простий у розрахунках, разом з тим він має ряд недоліків, які необхідно враховувати в аналізі.
По-перше, він не враховує вплив доходів останніх періодів. Як приклад розглянемо два проекти з однаковими капітальними витратами (10 млн. грн.), але різними прогнозованими річними доходами: по проекті А - 4,2 млн. грн. протягом трьох років; по проекті Б - 3,8 млн. грн. протягом десяти років. Обоє ці проекту протягом перших трьох років забезпечують окупність капітальних вкладень, тому з позиції даного критерію вони рівноправні. Однак очевидно, що проект А набагато більш вигідний.
По-друге, оскільки цей метод заснований на недисконтованих оцінках, він не робить розмежування між проектами з однаковою сумою кумулятивних доходів, по різним розподілом її по роках. Так, з позиції цього критерію проект А с річними доходами 4000, 6000, 2000 грн. і проект Б с річними доходами 2000, 4000, 6000 грн. рівноправні, хоча очевидно, що перший проект є більш кращим, оскільки забезпечує велику суму доходів у перші два роки.
По-третє, даний метод не має властивість адитивності.
Існує ряд ситуацій, при яких застосування методу, заснованого на розрахунку строку окупності витрат, може бути доцільним. Зокрема, це ситуація, коли керівництво підприємства в більшому ступені стурбовано вирішенням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту - головне, щоб інвестиції окупилися і якомога швидше. Метод також гарний у ситуації, коли інвестиції сполучені з високим ступенем ризику, тому чим коротше строк окупності, тим менш ризикованим є проект. Така ситуація характерна для галузей чи видів діяльності, яким присуща велика імовірність досить швидких технологічних змін.
Метод індексу прибутковості.
Цей метод є по суті наслідком методу чистої теперішньої вартості. Індекс рентабельності (PІ) розраховується по формулі:
Очевидно, що якщо:
РІ > 1, то проект варто прийняти;
РІ < 1, то проект варто відкинути;
РІ = 1, то проект ні прибутковий, ні збитковий.
На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником. Завдяки цьому він дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або при комплектуванні портфеля інвестицій з максимальним сумарним значенням NPV.
Метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестиції.
Цей метод має дві характерні риси: по-перше, він не припускає дисконтування показників доходу; по-друге, доход характеризується показником чистого прибутку PN (балансовий прибуток за мінусом відрахувань у бюджет). Алгоритм розрахунку винятково простий, що і визначає широке використання цього показника на практиці: коефіцієнт ефективності інвестиції (ARR) розраховується розподілом середньорічного прибутку PN на середню величину інвестиції (коефіцієнт береться у відсотках). Середня величина інвестиції знаходиться розподілом вихідної суми капітальних вкладень на два, якщо передбачається, що після закінчення терміну реалізації аналізованого проекту всі капітальні витрати будуть списані; якщо допускається наявність залишкової чи ліквідаційної вартості (RV), те її оцінка повинна бути виключена.
Даний показник порівнюється з коефіцієнтом рентабельності авансованого капіталу, що розраховується розподілом загального чистого прибутку підприємства на загальну суму засобів, авансованих у його діяльність (підсумок середнього нетто).
Метод, заснований на коефіцієнті ефективності інвестиції, також має ряд істотних недоліків, обумовлених в основному тим, що він не враховує тимчасовий складової грошових потоків. Зокрема, метод не робить розходження між проектами з однаковою сумою середньорічного прибутку, але сумою прибутку, що варіює, по роках, а також між проектами, що мають однаковий середньорічний прибуток, але генеруючу протягом різної кількості років. і т.п..
Інвестиції в основний капітал
1. Підприємства та організації усіх форм власності за 9 місяців 2007 р. освоїли 79711,9 млн. грн. капітальних інвестицій.
2. Напрями освоєння капітальних інвестицій. У структурі капітальних інвестицій частка інвестицій в основний капітал становить 85,6%. На поліпшення стану об'єкта (капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію) спрямовано 9,4% капітальних інвестицій. Інвестиції в нематеріальні активи становили 2,6% від загального обсягу капітальних інвестицій, витрати на формування основного складу – 0,4%, на інші необігові матеріальні активи – 2%.
3. Інвестиції в основний капітал за січень-вересень 2007 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року зросли на 16,1% (за січень-вересень 2006 р. – на 3,4%) і становили 68201,4 млн. грн. приросту обсягів інвестицій в основний капітал досягнуто в 25 регіонах (у січні-вересні 2006 р. – у 13 регіонах)
4. У технологічній структурі інвестицій в основний капітал витрати на придбання машин, обладнання та устаткування становлять 48,1% (у січні-вересні 2006 р – 48,6%) від загального обсягу, на будівельні і монтажні роботи – 45,6% (у січні-вересні 2006 р. – 45,2%).
5. Підприємства обробної промисловості за 9 місяців 2007 р. освоїли 17106,5 млн. грн., що на 14,2% більше, порівняно з 9 місяцями 2006 р. Зросли обсяги інвестицій в основний капітал у такі види економічної діяльності, як виробництво гумових і пластмасових виробів – у 2,7 рази, неметалевих мінеральних виробів (будматеріалів, скловиробів) – у 2,3 рази, целюлозно-паперова, поліграфічна промисловість та видавнича сирова і виробництво електричного та електронного устаткування – в 1,7 рази, виробництво транспортного устаткування – в 1,5 рази.
У будівництво і технічне переоснащення об'єктів транспорту та зв'язку було спрямовано 18,7% основних обсягів інвестицій в основний капітал.
6. Капіталовкладення в житлове будівництво за 9 місяців 2007 р. становили 10719,6 млн. грн., що на 20,8% більше, ніж за січень-вересень 2006 р. Їхня частка в загальному обсязі інвестицій в основний капітал становила 15,7% (за січень-вересень 2005 р. – 14,1%) прямих іноземних інвестицій.
7. У січні-вересні 2007 р. в економіку України іноземні інвестори вклали 3238,7 млн. дол. США прямих інвестицій, нерезиденти вилучили капіталу на суму 347,8 млн. дол. США.
8. Чистий приріст іноземного капіталу за січень-вересень 2007 р. сягнув 3071,7 млн. грн., що становить 18,2% до обсягу інвестицій на початок 2007 р. та у 3,3 рази більше приросту, ніж за січень-вересень 2006 р.
9. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну на01.10.2007 р, становив 19911,8 млн. дол. США, що становило 424,3 дол. США на одного мешканця України.
10. Найбільші обсяги капіталу за 9 місяців 2007 р. внесли нерезиденти із Франції – на 676,0 млн. дол., Кіпру – на 554,3 млн. дол., Нідерландів – на дол., Російської Федерації – на 120,5 млн. дол., Польщі – на 105,0 млн. дол., Аруби – на 81,8 млн. дол., Віргінських островів, Британських – на 57,7 млн. дол., Угорщини – на 48,5 млн. дол., Греції – на 35,0 млн. дол.
11. Інвестиційно привабливими залишаються підприємства зі швидко окупними видами економічної діяльності, такими як оптова торгівля та посередництво в торгівлі – 10,1% до загального обсягу інвестування, металургії та оброблення металу – 7,0%, а також харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів 6,2%.
Інтерес інвесторів викликають підприємства, що здійснюють фінансову діяльність – 10,6%, (від загального обсягу інвестування), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 7,2% [8].
Джерело інвестицій – фонд нагромадження або збереження частини національного доходу, що спрямовують на збільшення і розвиток засобів виробництва, і фонд відшкодування, який використовують для відновлення зношених засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань.
Аналіз корисності та витрат – це визначення цілого комплексу методів оцінки та підходів, що можуть застосувати та використати керівники державного сектору в оцінці державних інвестиційних проектів, або в прийнятті політичних рішень щодо того, мають або не мають істотну економічну вагомість субсидії, у визначенні інвестиційних проектів приватного сектора (що в іншому випадку можуть бути не здійснені).
Аналіз доцільності капіталовкладень – це цілий комплекс методів, що використовують фінансові керівники підприємств у приватному секторі для оцінки запропонованих інвестиційних проектів (що здебільшого містять придбання основного капіталу). Методи і критерії, що застосовуються в аналізі ефективності капіталовкладень, і з погляду методології с тими самими, що й в аналізі корисності та витрат[2].
Забезпечення сприятливої інвестиційної ситуації в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення у світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.
Проблемі покращення інвестиційної ситуації на державному рівні приділяють увагу ще з 1991 р. На сьогодні в Україні вже створено правове поле для здійснення інвестиційної діяльності.
Зокрема, ця сфера діяльності регулюється низкою Законів України («Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування» тощо), понад 10 Указами Президента, а також Постановами та Розпорядженнями КМУ.
Згідно з цими нормативно-правовими актами, в Україні передбачено рівні права і гарантії захисту інвестицій для всіх суб'єктів інвестиційної діяльності. Водночас на захист іноземних інвестицій та формування рамкових умов для міжнародної інвестиційної діяльності додатково спрямовано ратифікацію Вашингтонської Конвенції про порядок вирішення інвестиційних суперечок між державами та іноземними особами й угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, які підписали 70 країн світу[10].
Проте, попри істотні зусилля у формуванні відповідних організаційно-економічних та правових засад зміцнення інвестиційної ситуації, міжнародні експерти відзначають зниження інвестиційної привабливості України. Так, за версією Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце з-поміж 82 країн. Попри прогнози цієї організації щодо певного зростання рейтингу протягом 2007–2011 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі відставатиме від основних конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку.
Перебіг сучасних політичних процесів та практична реалізація встановлених завдань і пріоритетів поліпшення інвестиційної ситуації в Україні, переважно негативно впливають на інвестиційний клімат й, зокрема, міжнародну інвестиційну привабливість України, підвищують ризики для інвесторів, зумовлюючи цим самим утрати в конкурентній боротьбі за світові інвестиційні ресурси. Приріст ПІІ в Україну в 2006 р. (без нерозподілених за видами економічної діяльності та надходжень від приватизації), за попередніми даними Держкомстату, становив 3966,5 млн дол. США, що в 2,1 рази більше остаточного показника 2005 р.
Поряд із тим, істотним проривом у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки таке надходження ПІІ назвати не можна, оскільки 64,3% ПІІ надійшли у фінансову діяльність, операції з нерухомістю та торгівлю, тоді як частка промисловості в ПІІ 2006 р. (без надходжень від приватизації) зменшилася до 20,9%, порівняно з 33,9% рік тому.
Протягом останніх років Україна залучила прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в кілька разів менше, ніж інші країни Центральної та Східної Європи, а частка країни в світових потоках ПІІ залишається надзвичайно низькою у 2005 р. – 0,8% і близько 0,4% у 2006 р. У 2005 р. до країн Центральної та Східної Європи та СНД надійшло 74,3 млрд. дол. ПІІ, в 2006 р. –77,6 млрд. дол., що становить близько 7–8% загальносвітового рівня ПІІ, причому з них 60% або 48,8 млрд. дол. (в 2005 р.) залучили 5 країн (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія та Росія). Частка України в ПІІ, які надійшли в країни Центральної та Східної Європи та СНД, у 2005 р. становить близько 10%, а в 2006 р. знизилась вдвічі до 5% (високий показник 2005 р. було забезпечено, насамперед, купівлею «Криворіжсталі»).
Станом на 1 жовтня 2008 р., загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, перевищив відповідний показник на початок року на 27,3% і становив 37621,5 млн. дол. США, що в розрахунку на одну особу становить 812,1 дол. США[11].
Для кращого розуміння існуючих проблем, пов'язаних з інвестиційною привабливістю економіки, здійснимо аналіз тенденцій інвестиційних процесів в Україні. Так, у 2009 р. приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни з урахуванням його переоцінки, втрат і курсової різниці становив 4,3 млрд. дол. ША, тобто 69,4% рівня 2008 р.
Загалом в економіку України станом на 1 січня 2010 р. інвестиції надійшли зі 125 країн світу. Основними країнами-інвесторами є: Кіпр –8593,2 млн. дол. США, Німеччина – 6 613,0 млн. дол. США, Нідерланди – 4 002,0 млн. дол. США, Російська Федерація – 2 674,6 млн. дол. США, Австрія – 2 604,1 млн. дол. США, Сполучене Королівство – 2 375,9 млн. дол. США, Франція – 1 640,1 млн. дол. США, Сполучені Штати Америки –1 387,1 млн. дол. США, Віргінські Острови – 1 371 млн. дол. США, Швеція – 1 272,3 млн. дол. США.
Незважаючи на світову фінансову кризу, станом на 1 січня 2010 р. в економіку України іноземні інвестори вклали 40 026,8 млрд. дол. Інвестиційна привабливість України зростає, проте, порівняно з іншими країнами світу, цей показник є одним із найнижчих. Прямі інвестиції забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень у формі сучасних засобів виробництва. Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану [3, с. 62]. Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено в промислових підприємствах – 23,0% загального обсягу прямих інвестицій в Україну. Серед галузей переробної промисловості істотні обсяги інвестицій здійснено у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, хімічну та нафтохімічну промисловість, машинобудування.
У фінансових установах акумульовано 21,0% обсягу прямих інвестицій, ще 10,6% – у підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, а також 10,2% – в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям.
Найбільш привабливими для інвесторів є традиційні галузі економіки. Це, передусім металургія, машинобудування, хімічна промисловість, харчова промисловість. Разом із тим, дедалі більше привертають увагу інвесторів такі галузі, як автомобільна промисловість, споживча електроніка, високі технології, вітроенергетика, сонячна енергетика, виробництво біопалива, телекомунікації, логістика і деякі інші. Світовий банк оцінює потреби України в інвестиціях більш ніж у 100 млрд. дол. США.
Зокрема аналізуючи динаміку інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності за 2001–2009 рр. у фактичних цінах, ми бачимо, що рівень інвестицій в основний капітал різних сфер економіки набув свого максимального значення у період 2007–2008 рр. Зокрема, максимальні суми інвестиції у сільське господарство, мисливство, лісове господарство та діяльність транспорту та зв'язку надійшли у 2008 р. – 233081 млн. грн. Та 32558 млн. грн. відповідно. Найбільший обсяг інвестицій в основний капітал було здійснено у промисловість знову ж таки 2008 р. у сумі 76618 млн. грн. Спостерігається різке зменшення інвестицій у основний капітал різних сфер економіки у 2009 р., що зумовлене, насамперед економічною кризою, яка завдала удару по світовій економіці.
Аналізуючи динаміку інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування, ми можемо бачити, що 63,3% всіх інвестицій складають інвестиції з власних коштів підприємств та організацій, наступну позицію займають кредити банків – 14,2%, і лише 4,5% – це кошти іноземних інвесторів. Проблема дефіциту інвестицій в економіку України поглиблюється диспропорціями у регіональному розвитку коштом нерівномірного розміщення інвестиційних ресурсів.
Порівнюючи інвестиції в основний капітал за регіонами за 2000–2009 рр., ми бачимо, що у 2000 р. найбільший обсяг інвестицій був здійснений у м. Київ (3809 млн. грн.) та Дніпропетровську обл. (2252 млн. грн.), а найменший – м. Севастополь (129 млн. грн.), Чернівецьку обл. (141 млн. грн.).
У 2009 р. найбільші суми інвестицій в основний капітал надійшли в м. Київ (28228 млн. грн.), Дніпропетровську обл. (13254 млн. грн.), Донецьку обл. (12985 млн. грн.), а найменший обсяг інвестицій у м. Севастополь (1487 млн. грн.), Тернопільську обл. (1428 млн. грн.).
Головними причинами такої ситуації є невизначеність потенціалу регіонів України, неналежне його використання та недосконалість державного управління стратегічним розвитком інвестиційного потенціалу регіонів України.
Наявні в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правовий, економічний, науково-технологічний та фінансовий складники. Характерні особливості, що стримують поліпшення інвестиційного клімату, є такими:
1. Відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, який є прийнятним і якого наслідують усі політичні «команди» і зорієнтований на забезпечення усім суб'єктам економічних відносин рівних економічних прав та обов'язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності. Істотною вадою розбудови сприятливої інвестиційної ситуації є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні.
2. Обмеженість потенціалу залучення ПІІ в Україну через приватизацію державних підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств, під які можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залучення інвестицій є обмеженою вже у короткотерміновому періоді. Подальше залучення ПІІ в економіку України залежатиме від оперативності усунення невиправданих витрат, ризиків і бар'єрів для конкуренції, які стимулюють інвесторів здійснювати інвестиції.
3. Переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи. Так, за даними Світового Банку, Україна за рівнем якості середовища для здійснення господарської діяльності посідає 128 місце з 175 країн, поступаючись всім країнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн, таким як Вірменія (34), Грузія (37), Казахстан (63), Киргизстан (90), Росія (96), Азербайджан (99), Молдова (103) [9].
В Україні нараховують 98 видів податкових платежів, на опрацювання і сплату яких компанії витрачають 2185 год. робочого часу щороку. При цьому підприємство має заповнити 92 сторінки податкових декларацій, тоді як середній у світі показник становить 35 сторінок.
4. Істотне податкове навантаження. Ставка податку на прибуток в Україні (25%) є вищою, ніж у багатьох країнах Центрально-Східної Європи, проте, зважаючи на високу, порівняно з країнами ЄС, прибутковість вкладення капіталу, ця різниця не є значною перепоною для інвестицій. Водночас стримуючим чинником для поліпшення інвестиційної ситуації є механізм адміністрування податків, зборів та обов'язкових платежів, а також не прогнозованість дій уряду щодо встановлення та адміністрування інших податків і податкових платежів;
5. Недієздатність механізмів забезпечення ринкових прав і свобод інвесторів, а також низький рівень захисту інвесторів. Значним є відставання за цими показниками України від «країн-еталонів» ОЕСР, з розвиненим корпоративним законодавством і менеджментом. Зокрема, найбільше відставання простежують за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихід на український ринок іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбання пакетів акцій, які не є контрольними, внаслідок зростання витрат на вивчення потенційних партнерів і загроз утрати оперативного управління інвестиціями.
6. Низький рівень ефективності законодавства з питань корпоративного управління, що обумовлює виникнення конфліктів і протистоянь із залученням силових органів, блокування діяльності підприємств, нагнітання соціальної напруженості. Зокрема, нагальними проблемами є непрозорість системи реєстрації та можливість викривлення відомостей про акціонерів, розмивання капіталу внаслідок додаткових емісій акцій, блокування проведення зборів акціонерів тощо.
7. Негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами національної інвестиційної ситуації; низький рівень підготовки суб'єктів національної економіки до формування інвестиційних пропозицій; значні диспропорції регіонального та галузевого розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків і територій; застарілість інфраструктури тощо[9].
Зважаючи на викладене вище, потрібними завданнями державної політики є якісна ревізія існуючої системи формування та підтримання інвестиційного клімату України, стратегічний аналіз пріоритетів розвитку національної економіки, а також ідентифікація чинників, які зумовлюють неефективність нормативно-правових актів, що приймаються з метою підтримання сприятливого інвестиційного клімату України.
Динаміку ВВП за останні 5 років наведено на рис. 1. Аналізуючи рис. 1, можна констатувати, що за період, який розглядається, ВВП збільшився у 2,37 рази. Найбільший абсолютний приріст спостерігається у 2005 році (96339 млн.грн), найменший – у 2007 році (39117,78 млн.грн) [1].
Рис. 1. Динаміка ВВП України за період з 2003 по 2007 роки
Профіцит Зведеного бюджету за 2007 рік становить 5,9 млрд.грн, що у 1,44 рази перевищує ідентичний показник у 2003 році [1].
Ще одним важливим показником, що характеризує інвестиційний клімат країни, є прямі іноземні інвестиції в Україну (табл.1).
Таблиця 1. Обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну за період з 2003 по 2007 рр. [1]
Роки |
Прямі іноземні інвестиції в Україну, млн.дол.США |
2003 |
1322,6 |
2004 |
2252,6 |
2005 |
7843,0 |
2006 |
4717,3 |
2007 |
7881,7 |
Дані табл. 1 свідчать, що за період з 2003 по 2007 рр. в Україну було залучено 24017,2 млн.дол.США.
Але у 2006 році спостерігається зменшення обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну (на 40 %) внаслідок політичних та економічних перетворень.
Більшість українських інвесторів віддають перевагу іноземним об’єктам інвестування, про що свідчить збільшення прямих іноземних інвестицій за кордон за останні 5 років на 6295,1 млн.дол.США (табл. 2).
Таблиця 2. Обсяги прямих іноземних інвестицій з України за період з 2003 по 2007 рр. [1]
Роки |
Прямі іноземні інвестиції в Україну, млн.дол.США |
2003 |
21,7 |
2004 |
32,6 |
2005 |
20,9 |
2006 |
23,8 |
2007 |
6196,1 |
Пріоритетними об’єктами інвестування для України за останні роки (за період з 2003 по 2007 рр.) є Іспанія (41,47 млн. дол. США), Польща (20,94 млн.дол.США), Об’єднане Королівство (14,28 млн.дол.США), Австрія (8,53 млн.дол.США).
Пріоритетність цих країн у залученні капіталу українських інвесторів пояснюється розвиненістю економіки (зростання ВВП, обсягу виробництва та експорту, інноваційного та інформаційних індексів, зменшення інфляції), політичною стабільністю та надійністю інвестування.
На рис. 2 зображено зіставлення середнього рівня ВВП країн, привабливих для інвесторів України.
Рис. 2. Зіставлення середнього рівня ВВП країн за останні п’ять років
Спираючись на отримані результати можна зробити висновок, що найбільший рівень ВВП в Австрії (28910 млн.дол.США) і відповідно найменший в Україні (4800 млн.дол.США), що негативно впливає на розвиток інвестиційної діяльності України.
Індекс інфляції за період з 2003 року по 2007 рік в Україні збільшився на 8,4 %, що свідчить про нестабільність цін та доходів населення України і значно перевищує відповідний показник в Польщі, Англії, Австрії та Іспанії (табл. 3).
Разом з цим Об’єднане Королівство, Іспанія, Австрія та Польща належать до країн найбільших експортерів товарів, їх експорт відповідно складає: 6,63; 2,31; 1,35; 0,65 % від світового.
Таблиця 3. Середній рівень інфляції за період з 2003 по 2007 рр. [1]
Країна |
Індекс інфляції, % |
Польща |
0,7 |
Австрія |
1,4 |
Іспанія |
2,1 |
Об’єднане Королівство |
3,5 |
Україна |
11,8 |
Розвинутими, порівняно з Україною, є інноваційна діяльність та інформаційно-комунікаційні технології, про що свідчать дані рис. 3.
Рис. 3. Темпи росту інноваційного та інформаційного розвитку
Значно збільшує ризик інвестування в Україну і її політична ситуація, ключовою проблемою якої є неефективна модель розвитку, неадекватність управління, нерозвиненість демократичних інститутів, невідповідність професіоналізму влади характеру завдань, що не дозволяє забезпечити надійний соціально-економічний розвиток країни і створити привабливий інвестиційний клімат.
Інвестиційну діяльність в Україні регулюють безліч нормативно-правових актів: Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу» тощо. Однак, характерними рисами законодавства України є нестабільність та невизначеність, що значно ускладнює її інтеграцію в глобальну систему в цілому та світовий ринок капіталів зокрема.
Несприятливим для залучення інвестицій залишається і соціальний клімат України. За останні роки значно загострилась криміногенна ситуація: зросла кількість злочинів у сфері службової діяльності, збільшилось число грабежів. За період з 2003 р. по 2007 р. міграційне скорочення населення склало 94,4 тис. осіб, кількість померлих складає 817, 4 тис. чол.
Держава за допомогою методів економічного регулювання повинна цілеспрямовано впливати не лише на формування внутрішніх та приплив зовнішніх інвестицій, а й створити умови для їх спрямування у реальний сектор економіки, формувати в Україні сприятливе інвестиційне середовище.
Враховуючи всі обставини й усвідомлюючи важливість поліпшення інвестиційної ситуації в Україні, головним завданням на короткотермінову перспективу є підготовка потрібної правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення інвестиційного клімату й формування основи збереження та нарощування конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
Для цього потрібно здійснити низку першочергових заходів з послідовної деполітизації економіки, формування єдиних стратегічних завдань та послідовності економічних реформ, незмінних за приходу до влади будь-яких політичних команд, забезпечення незмінності та гарантованості захисту ринкових прав і свобод інвестора. Зокрема:
1. Підготувати план дій щодо забезпечення сприятливої інвестиційної ситуації у межах проголошених пріоритетів соціально-економічного розвитку, залучити до його розроблення та обговорення широке коло експертів, науковців, представників органів державної влади та бізнесу.
2. Розробити регіональні плани підвищення інвестиційної привабливості областей з урахуванням особливостей їхніх поточних рейтингів інвестиційної привабливості, забезпечити державний моніторинг їхнього виконання, як одного з критеріїв успішності діяльності місцевих державних адміністрацій.
3. Поширити реалізацію обласними державними адміністраціями навчальних програм серед бізнесменів із підготовки інвестиційних пропозицій, складання інвестиційних бізнес-планів, юридичного супроводу інвестиційних проектів, управління інвестиційними проектами.
4. Істотно розширити спектр заходів конкурентної політики, зокрема – щодо запобігання антиконкурентним діям національних та іноземних інвесторів на українському ринку, удосконалити методики та критерії виявлення проявів недобросовісної конкуренції з урахуванням реалій сучасної української економіки.
5. Підготувати перелік заходів щодо посилення відповідальності представників органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування за вчинення корупційних та інших дискримінаційних дій щодо інвесторів.
6. Поширити практику укладання прозорих угод між інвесторами та владою щодо взаємних зобов'язань у сфері конкурентної поведінки бізнесу та конкурентної політики держави на певних ринках на визначений середньо- і довготерміновий період часу.
7. Сформувати на основі спільного розроблення Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Міністерства транспорту і зв'язку, Міністерства промислової політики, Міністерства палива та енергетики, а також галузевих об'єднань підприємців довготермінову програму державного та змішаного інвестування в розвиток телекомунікаційної, транспортної та енергетичної інфраструктури[7].
Розділ 2. Аналіз інвестиційних ресурсів організації.
2.1. Характеристика організації.
Фірма "ВіК LTD." - товариство з обмеженою відповідальністю. Вид діяльності - виробництво. Форма власності - приватна. Здійснює переробку відходів поліетиленової плівки і виробництво поліетиленової плівки.
Юридична адреса: м. Київ, пров. Скорика 17.
Виробничі приміщення - 2 цехи по 150 м кв. і офісне приміщення - 35 м кв. орендуються підприємством. 1-й цех використовується для складування сировини, відходів поліетилену і для переробки відходів в агломерат. Там встановлений агломератор. У цеху працюють двоє робітників - один обслуговує агломератор, а інший займається сортуванням і нарізкою плівкових відходів.
В 2-му цеху встановлені 2 екструдера для видува плівки, що обслуговуються 3-ма робітниками позмінно. Також у 2-м цеху складується готова продукція.
Керівництво діяльністю підприємства веде Генеральний директор. Він вирішує питання діяльності підприємства, діє від його імені, має право першого підпису, розпоряджається майном підприємства, здійснює прийом і звільнення працівників. Головний бухгалтер складає документальні звіти підприємства. Комерційний директор займається питаннями збуту, маркетингу і реклами.
Основний конкурент ТОВ "ВіК LTD." - ТОВ "Еліс". Переваги конкурента - різноманітний асортимент виробів з поліетиленової плівки, великі виробничі потужності. Недоліки конкурента - претензії до якості продукції, висока ціна, менше реклами в пресі.
Основні показники господарської діяльності тов "ВіК ltd."
Таблиця 1
Показники |
2000 рік тис. грн. |
2001 рік тис. грн. |
Сплачені податки |
506,5 |
541,6 |
в тому числі: |
|
|
- з фонду оплати праці |
352,1 |
374,6 |
- комунальний |
3,9 |
4,7 |
- державного дорожнього фонду |
83,5 |
82,1 |
- до Державного інноваційного фонду |
55,2 |
68,4 |
- з власників транспортних засобів |
0,1 |
0,1 |
- земельний |
11,7 |
11,7 |
Собівартість реалізованої продукції: |
|
|
- з урахуванням вищенаведених податків |
5307,8 |
5358,7 |
- без податків |
4801,3 |
4817,1 |
Виручка від реалізації (без ПДВ) |
6710,9 |
6842,8 |
Кредиторська заборгованість з ПДВ |
289,3 |
270,4 |
Загальна сума кредиторської заборгованості |
1915,7 |
1759,2 |
Дебіторська заборгованість з ПДВ |
225,7 |
270,4 |
Загальна сума дебіторської заборгованості |
2030,8 |
2163,2 |
Чистий прибуток |
1012,3 |
1038,9 |
2.2. Характеристика джерел інвестування.
ТОВ "ВіК LTD." необхідно обновити наявне устаткування та придбати нову лінію по виробництву поліетиленової плівки. Сума проекту 200 тис. грн..
У проекті фінансування проводиться наступним чином:
70% за рахунок власних коштів підприємства (140 тис. грн.)
30% за рахунок банківської позики (60 тис. грн.)
Кредит береться терміном на 3,5 роки. Його сума розподіляється рівномірно. Кредит був виданий банком 23.07.2002, останній термін сплати кредиту і відсотків по ньому 23.01.2005.
1 розрахунковий період 23.07.2002 – 23.07.2003
2 розрахунковий період 23.07.2003 – 23.07.2002
3 розрахунковий період 23.07.2002 – 23.07.2004
4 розрахунковий період 23.07.2004 – 23.01.2005
Кожного
розрахункового періоду повертається
сума кредиту + відсотки. Відсотки
розраховуються за формулою
,
де FVI
– сума відсотків за розрахунковий
період, r
– відсоткова ставка, n
– кількість днів у розрахунковому
періоді, Т
– кількість днів у році за умовами
угоди.
У
першому розрахунковому періоді
підприємство поверне банку
= 9000 (відсотки) + 15 000 (частина кредиту)
= 24 000 грн.
У
другому розрахунковому періоді
підприємство поверне банку
= 6750 (відсотки) + 15 000 (частина кредиту)
= 21750 грн.
У
третьому розрахунковому періоді
підприємство поверне банку
= 4500 (відсотки) + 15 000 (частина кредиту)
= 19500 грн.
У
другому розрахунковому періоді
підприємство поверне банку
= 2250 (відсотки) + 15 000 (частина кредиту)
= 17250 грн.