- •Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції......16
- •Тема 2. Філософія стародавнього сходу...42
- •Тема 3. Антична філософія................. 61
- •Тема 4. Західноєвропейська філософія середньовіччя............81
- •Тема 5. Філософія відродження..............99
- •Тема 6. Філософія нового часу............. 116
- •Тема 7. Німецька класична філософія...............141
- •Тема 8. Історико-філософський процес у європі XIX ст……162
- •Тема 9. Зарубіжна філософія XX ст………...178
- •Тема 10. Нарис історії української філософії .... 213
- •Тема 11. Проблема буття у філософії................257
- •Тема 12. Свідомість як філософська проблема .277
- •Тема 13. Людина та II буття як предмет філософського осмислення.. 300
- •Тема 14. Філософія особистості................................329
- •1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія
- •1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія
- •Міфологічний світогляд і філософія
- •1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії
- •Філософія стародавнього сходу
- •2.1. Проблема "Схід - Захід" в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування
- •2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії
- •2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю
- •Погляди Конфуція на людину
- •Антична філософія
- •6.4. Б. Спіноза та г. Лейбніц -тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію
- •Тема 4 німецька класична філософія
- •7.2. Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії. Основні ідеї і. Канта
- •8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї "філософії життя"
- •9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософи у XX ст.
- •9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст.
- •9.4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст.
- •9.5. Релігійна філософія XX ст.
- •Тема 10 нарис історії української філософії
- •10.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури.
- •10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
- •10.3. Україна - Європа: духовні зв'язки Відродження. Поява професійної філософії в Україні
- •10.4. Особливості філософських курсів Києво-
- •10.5. Університетська філософія в Україні XIX ст.
- •10.6. Особливості розвитку української філософії XX ст.
- •Тема 11
- •11.2. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття
- •Тема 11. Проблема буття у філософії
- •11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)
- •Тема 12 свідомість як філософська проблема
- •12.2. Проблема походження свідомості
- •Сучасні концепції походження свідомості
- •12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова
- •12.4. Структура та функції свідомості
- •13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини
- •13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму
- •13.4. Співвідношення в людині природного, соціального,персонального та транцендентного.Вихідні цінності людського буття
- •13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні
- •Тема 14 філософія особистості
- •14.1. Співвідношення понять "людина - індивід -особа - особистість - індивідуальність" .
- •14.3. Вихідні характеристики людської особистості. Відношення "я і Ти", "я та Інший" у особистісному окресленні
- •Тема 15 проблема пізнання у філософії
- •15.1. Поняття пізнання та його види
- •15.2. Рівні і форми пізнання
- •15.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання
- •15.4. Людина і пізнання. Істина і правда
- •План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
- •16.1. Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії
- •16.2. Сутність та структура методу як способу організації людської діяльності. Поняття методу, методології та методики
- •16.3. Проблема методу та методології в сучасній філософії
- •16.5. Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання
- •Тема 17 діалектика як загальна теорія розвитку і метод та її альтернативи
- •17.1. Діалектика як складова філософії, теорія та метод
- •17.2. Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії
- •17.3. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
- •17.4. Визначення та оцінки діалектики в історії філософії
- •18.4. Людина та історія. Роль особи в історії
- •Тема 19 соціальна філософія
- •Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
- •19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей
- •19.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи
- •19.4. Людина і суспільство: основні аспекти взаємозв'язку
- •Тема 20 культура та цивілізація
- •План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
- •20.1. Причини загострення питання про культуру наприкінці XIX - в перший половині XX ст.
10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з'явилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була разом із християнством із Візантії - православної грецької держави, що утворилася на Балканському півострові після розпаду Римської імперії (Стародавня Греція входила у склад Римської імперії із 146 р. до Р. X. під назвою "провінція Ахайя"). На час хрещення Русі християнська думка у Візантії деталізованого та витонченого характеру. А оскільки Візантія була прямою спадкоємницею Стародавньої Греції, то у її філософському вжитку весь час перебували класичні твори давньогрецьких філософів. Разом із християнством та книжковою премудрістю вони стали елементом духовної культури Київської Русі.
Звичайно, розглядаючи духовну культуру Київської Русі, ми повинні враховувати й традиції попередньої язичницької культури. Давні історичні джерела, особливо грецькі, повідомляють про те, що звичаї наших пращурів були досить гуманними, сповненими щирими почуттями до різних людей та шануванням природних сил і багатств. Елементи язичництва тривалий час уживалися в українській культурі із хрисгиянством; можна стверджувати, що до певної міри такий стан речей зберігається і по сьогодні. Можна не мати сумнівів до того, що звичаї, традиції та риси характеру давніх слов'ян, сформовані на основі язичницького світогляду на протязі тисячоліть, позначились і на певних інтерпретаціях та формах засвоєння християнства та християнської філософії. Впливи Візантії, поєднані із давніми традиціями.
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКИХ ІДЕЙ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ
-^ ♦ від самого початку християнська мудрість постала в Київській Русі у поєднанні із давньогрецькою філософією; зокрема, тут були знаними Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Сенека;
■^ ♦ філософія і мудрість сприймалися переважно як найперші настанови для індивідуального самозаглиблення, самовдосконалення та пошуків святості, вищої істини; таке сприйняття філософії сприяло появі Ті особливого типу, характерного для давньоруської культури - "філософствування у Христі": вищі духовні цінності поставали невід'ємними від життя, так, що життя повинно було їх демонструвати та підтверджувати, а вони повинні були давати найперші смислові засади життя;
-^- ♦ на першому плані давньоруської філософії не знаходилися питання абстрактно-теоретичного системотворення; будь-які теоретичні розбудови повинні були слугувати творенню життя, а тому уся ця філософія була схильною до морального повчання та життєвої настанови.
Звертаючись до джерел філософської думки Київської Русі, ми повинні згадати найперший давньоруський літопис - "Повість минулих літ": тут містилися не лише історичні відомості, а й описувались звичаї та світоглядні людські уявлення. Цікаво відзначити й те, що цей літопис починається із звернення до історії світу в цілому (його творення та ін.); це свідчило про те, що історія русичів розглядалася в контексті загальної всесвітньої (та, навіть, - світової!) історії. В цьому літописі переповідається основний сюжетний зміст Біблії, проводяться порівняння вірувань різних країн та народів. Тут же містяться надзвичайно цікаві та характерні повідомлення про те, як відбувався вибір державної віри князем Володимиром.
Посланці князя до різних народів розповіли наступне: "Найперше ходили до болгар і дивилися, як вони моляться у храмі, а точніше сказати в мечеті, стоячи там без пояса. А поклониться, сяде й дивиться сюди й туди, як божевільний. І нема в них радості, а тільки печаль та сморід великий. І недобра віра їх. І прийшли до німців і бачили, як відправляють службу божу, а краси не бачили ніякої. І прийшли ми в Греки, і водили нас туди, де служать Богові своєму, і не знали, чи ми на небесах були, чи на землі: нема-бо на землі такого видовища чи краси такої, щоб зуміли порівнятися з нею" (Повість врем'яних літ. - К., 1990. - СІ73).
І хоча описане літописцем не зовсім точно передає реальні події, самий факт концентрації уваги на аргументі краси є досить красномовним: він, власне, засвідчує про давні корені українського естетизму, що постав зрощеним із релігійністю.
У відомому зібранні текстів "Ізборник Святослава 1073рГ вміщений виклад твору Арістотеля "Категорії" із коментарем неоплатоніка Порфірія, що, знову-таки, засвідчує про шанування книжкової (філософської) мудрості, оскільки із цією збіркою князь не лише проводив своє дозвілля, а й їздив у військові походи.
Твір "Слово про закон та благодать" Київського митрополита Ілларіо-на (1030-1050) був надзвичайно популярним у Давній Русі, оскільки до нас дійшов він у 52 списках. У цьому творі митрополит також вписує історію Київської держави у загальний світовий процес: він звертається до положення апостола Павла про те, що всесвітня історія проходить через два етапи: закону та благодаті. На першому етапі Бог наставляв та карав людей своїми зовнішніми настановами, через закон, а на другому, керуючись безмежною любов'ю до людини, справу життєвого вибору віддав самій людині, подарувавши їй подвиг Христового розп'яття, тобто благодать. Тепер людина наставляється вірою та любов'ю. Митрополит оспівує християнський вибір Володимира Великого як свідчення з'явлення благодаті на землях Київських; вітає він також кулыуротворчу діяльність Ярослава Мудрого.
Із першої третини X ст. дійшов до нас "Шестидень" Іоанна, екзарха Болгарського, в якому звучить своєрідний гімн Мудрості Бога, що проявилася у гармонії світобудови. Остання поділяється на чуттєве та духовне, а в духовному проходить поділ на живе та розумне. Людина знаходиться в центрі
включає у свою природу всі складові світу. В цьому творі стверджу-ється також, що світ являє собою єдність відомих чотирьох елементів, проте ефір та небо постають елементами нематеріальних сутностей.
""Повчання" Володимира Мономаха, вельми вшанований твір давньої Русі (кінець XI ст.), розпочинається із захопленого описування краси та гармонії світобудови, де все, по-перше, має своє місце та призначення, а, по-друге, постає індивідуальним та неповторним. Звідси випливає настанова дітям будувати своє життя у злагоді зі світом, тобто шукати шляхів до гармонії та злагоди, не втрачаючи свого обличчя.
У "Посланні Никифора, митрополита Київського, князю Володимиру Всеволодичу (МономахуУ (XII ст.) ми зустрічаємося із намаганням осмислити природу людини: головне в людині це душа, що складається із розуму, почуттів та волі. Найціннішим в душі с розум, оскільки саме ним людина відрізняється від тварин. Але розум керує людиною через почуття та волю (бажання); тобто тут стверджується розумна природа і почуттів, і волі. Цікаво відзначній, що найкращим почуттям Никифор вважає зір (а не слух, всупереч типовим середньовічним уявленням).
У "Посланні пресвітеру Формі" Климента Смолятича чи не єдиний раз в усій тогочасній літературі відстоюється думка про можливість використання філософії для кращого розуміння Святого Письма. При тому уточнюється, що філософія перш за все необхідна для пояснення божественних істин простим людям, бо клірики розуміють їх на більш високому рівні. Проте найважливішим у справі застосування філософії постає необхідність приходити до повчальних моральних висновків, серед яких найпершим є такий: справжнє благо полягає не в багатстві і не у владі, а у "стяжанні мудрості".
У творі "Житіє Кирила філософа " привертає до себе увагу коротке, проте цікаве визначення філософії: на запитання візантійського імператора: "Філософе, хотів би я дізнатися, що є філософія?", Кирило відповідає: "Той же своїм майстерним розумом тоді рече: "Божим і людським речам розуміння, наскільки людина може наблизитися до Бога...". До цього Кирипо додає, що філософія -це вміння сказати у небагатьох словах речі великого розуму.
Популярною була також збірка афоризмів та життєвих повчань під назвою "Бджола" (вона містила фрагменти з праць Плутарха, Діогена, Сократа, Піфагора, Епікура) та інші джерела. Але при цьому слід враховувати те, що за підрахунками фахівців серед всієї літератури Київської Русі оригінальні твори складали всього лише один відсоток; це пов'язане із загальною установкою християнської думки на коментування, екзегетику, а також тим, що основне завдання книжники Київської Русі вбачали у засвоєнні християнської мудрості, а не у створенні нового.
-*- Отже, філософська думка часів Київської Русі була переважно світлою, оптимістичною, спрямованою на етичні, культурні та соціально-історичні питання. Проте тут мало місце й намагання осмислити природу людини, оцінити значення розуму та духовного начала в людині. При цьому людина розглядалася як органічна складова та певний аналог світобудови, в яку Бог заклав мудрість, красу, доцільність та гармонію.