2. Модель економічного зростання Домара-Харрода
Найвідомішими в економічній теорії є моделі економічного зростання англійського вченого Р. Харрода та американського вченого О. Домара. Хоча вони розробляли свої моделі окремо та з різними цілями, проте дійшли майже однакових висновків. Тому їхні моделі, як правило, розглядаються разом.
Модель економічного зростання Домара-Харрода розроблена в 30-ті роки ХХ ст., у той же час, коли була створена теорія Дж. Кейнса, та вважається кейнсіанською. Але якщо Дж. Кейнс досліджував економіку в короткостроковому періоді, то в моделі Домара-Харрода економіка досліджується в довгостроковому періоді.
Ключовими елементами моделі Домара-Харрода є величина заощаджень і схильність до заощаджень.
Головні особливості моделі Домара-Харрода:
1. Модель ґрунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці відводиться підпорядкована роль. Модель базується на принципі, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці.
= const, де:
Δ П – приріст праці;
Δ К – приріст капіталу.
2. Модель не враховує технічного прогресу.
3. В моделі
приймається, що
=
.
4. У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит.
5. У моделі приймається, що інвестиції дорівнюють заощадженням (ВІ = З).
6. Чисті інвестиції тотожні приросту капіталу (ЧІ = Δ К).
Величину економічного зростання можна обчислити за формулами:
ЕЗ =
(12.5), де:
ЕЗ – економічне зростання;
Δ ВВП – приріст ВВП протягом певного періоду;
ВВП – обсяг ВВП у попередньому періоді.
ССЗ =
=
(12.6), де:
ССЗ – середня схильність до заощадження;
З – обсяг заощаджень;
ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту;
ЧІ – обсяг чистих інвестицій (ВІ = З).
Частка приросту капіталу (Δ К) у прирості ВВП позначається k:
k
=
=
(12.7).
Виходячи з
того, що
=
ССЗ, а
=k, і
визначивши
ВВП =
і ВВП =
,
отримаємо формулу економічного зростання
:
ЕЗ =
=
=
(12.8).
Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у ВВП (через яку оцінюється ССЗ), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання ВВП.
Згідно з наведеною вище формулою, економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у ВВП, або через підвищення ефективності використання додаткового капіталу.
Таким чином, модель Домара-Харрода відображує зв’язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням.
Для точнішого визначення приросту ВВП на одиницю капіталу модель Домара-Харрода враховує такий чинник, як темп зростання кількості населення, який віднімається від показника загального економічного зростання.
Автори моделі вважали, що інвестиції визначаються акселератором, який діє по-різному, залежно від стану економіки. Під час економічного піднесення акселератор призводить до розширення сукупного доходу за межі рівноважного рівня. У період економічної кризи відбувається скорочення сукупного доходу, який зменшує зростання до рівня, нижчого, за потенційно можливий.
Модель Домара-Харрода непогано відбивала реальні процеси економічного зростання 1920–1950 рр. ХХ ст. Однак її передумова, що праця не є дефіцитним фактором, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання ВВП перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщуватися капіталом, а технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, загальні темпи зростання зрівняються з темпами зростання затрат праці, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.
Технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємодія та взаємозаміщення в процесі розвитку дедалі ефективніших технологій – сьогодні найважливіші ресурси і фактори економічного зростання. А тому теорія зростання Домара-Харрода, яка не враховує цих факторів і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту – норма заощаджень, поступово відійшла на другий план.
У моделі Домара-Харрода ілюструється нестабільність економічного зростання та обґрунтовується необхідність державного регулювання економіки.