1. Об’єкт та предмет макроекономіки

Макроекономіка – економічна наука, що досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Макроекономіка походить від грецького слова “макро”, що означає “великий”. Об’єктом макроекономіки є національна економіка. Національна економіка в широкому розумінні – це сукупність домашніх господарств, підприємств (бізнес-фірм), відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. У вузькому розумінні під національною економікою розуміють ділові підприємства та об’єкти інфраструктури.

Предметом макроекономікиє ефективність функціонування механізмів економічної системи. Економічна система – упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Основними елементами економічної системи є:

• соціально-економічні відносини (відносини власності), які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності. Саме вони визначають тип економічної системи;

• організаційні форми господарської діяльності: поділ праці, спеціалізація та кооперація виробництва;

• господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні;

• конкретні економічні зв’язки між господарськими суб’єктами.

Сучасні дослідники виділяють такі системи: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне, неоіндустріальне (інформаційне) суспільства.

Найбільшого поширення в світовій економічній літературі набула класифікація економічних систем за двома ознаками:

1) форма власності на засоби виробництва;

2) спосіб координації (регулювання) економічної діяльності.

На підставі цих ознак виділяють такі економічні системи: традиційна (натуральна) економіка; адміністративно-командна економіка; ринкова економіка вільної конкуренції; регульована ринкова (змішана) економіка, або соціально орієнтована ринкова економіка.

Визначальні риси традиційної (натуральної економіки):

• натуральна форма виробництва;

• переважно громадська власність на засоби виробництва;

• нерозвинений поділ праці;

• патріархальна, родоплемінна організація суспільного життя;

• визначальна роль природних ресурсів, переважання ручної праці;

• безпосередній зв’язок виробництва і споживання, переважно зрівняльний розподіл виробленого продукту.

Визначальні риси централізованої (планової, адміністративно-командної) економічної системи:

• товарна форма виробництва;

• державна власність на засоби виробництва;

• розвинена системи суспільного поділу праці;

• продуктивні сили індустріального типу;

• відсутність вільного підприємництва, придушення ринкових відносин;

• монополізація та бюрократизація економіки;

• централізоване планування та управління виробництвом;

• централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Основні ознаки ринкової економічної системи:

• товарна форма виробництва;

• приватна власність як основа вільного підприємництва і вільної конкуренції;

• розвинена система суспільного поділу праці;

• продуктивні сили індустріального типу;

• ринок як система саморегулювання економіки на основі об’єктивного співставлення попиту і пропозиції, як механізм ціноутворення.

Визначальні риси соціально орієнтованої (регульованої) ринкової економічної системи:

• товарна форма виробництва;

• багатоукладність економіки і змішана власність на засоби виробництва;

• розвинена система суспільного поділу праці;

• продуктивні сили постіндустріального типу;

• антимонопольне регулювання і стимулювання недосконалої конкуренції;

• побудована взаємодія вільного й державного регулювання економічного механізму;

• соціальний захист населення.

Особливу роль сьогодні відіграє перехідна економіка, тобто економіка, котра перебуває в стані докорінних змін, переходу від одного стану до іншого як у межах одного типу господарства, так і від одного до іншого типу господарства; інакше кажучи – від однієї до іншої економічної системи. Перехідну економіку слід відрізняти від перехідного періоду в розвитку суспільства; під час перехідного періоду змінюються суспільні відносини, в тому числі й економічні, одного типу на інший.

Вивчаючи ефективність функціонування економічної системи, макроекономіка особливу увагу приділяє поведінці основних макроекономічних суб’єктів – домашніх господарств, фірм та держави в цілому. Слід зазначити, що макроекономіка розглядає поведінку не конкретних господарських одиниць, а їх сукупності, що досягається через агрегування.

Агрегування– це поєднання окремих одиниць або даних у одну одиницю. Наприклад, усі індивідуальні ціни товарів і послуг об’єднують у загальний рівень цін, або всі одиниці продукції об’єднують у валовий внутрішній продукт. Усю сукупність домашніх господарств чи фірм можна аналізувати як одну одиницю.

Макроекономіка– розділ економічної науки, в якому розглядаються закономірності взаємодії сукупних величин: ВВП, загальний рівень цін і безробіття, інфляція, загальне споживання та інвестиції, сукупний попит та сукупна пропозиція, їх вплив на обсяги ВВП, тобто на стан національної економіки.

Завдання макроекономіки включає пізнання, аналіз, систематизацію, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку.

Макроекономічний аналіз має два рівні: ex post – національне рахівництво; ex ante – прогностичне моделювання. Ex post-аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і яких результатів досягла. На підставі результатів ex post аналізу проводиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових. Ex ante аналіз – це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу – визначити, які фактори та яким чином впливатимуть на значення макроекономічних показників у майбутньому.

Під макроекономічними моделями слід розуміти математичні рівняння, в яких реальні економічні процеси виражені в абстрактному та спрощеному вигляді. Для створення моделі потрібно знайти функцію, яка пов’язувала б ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.

Ендогенні параметри (або внутрішні) – це величини, що визначаються в результаті розв’язання моделі (наприклад, рівень зайнятості, рівень інфляції і безробіття, величина реального валового внутрішнього продукту, рівень цін, реальна процентна ставка).

Екзогенні параметри (або зовнішні) – величини, що встановлюються урядом та центральним банком (наприклад, рівень державних витрат, ставки оподаткування, величина пропозиції грошей).

Слід розрізняти статистичні та динамічні моделі. Статистичні моделі – це такі, що фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду й не зображують перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі – такі, що зображують економічні процеси з урахуванням фактору часу.

Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення обумовлене тим, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З огляду на це економіку можна уявити як систему взаємозв’язків. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти сутність її головних внутрішніх зв’язків.

Таким чином, оскільки рівновага є справді центральною проблемою економіки, макроекономіку можна визначити як науку про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.

Економічна політика– це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення; цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Економічна політика передбачає варіанти вирішення економічних проблем і приводить у дію їхні механізми. Здійснення завдань економічної політики може спричинити зміни економічної системи, її удосконалення, що знаходить відображення в наступному розвитку теоретичної економіки. Зауважимо, що економічна політика існує принаймні у таких проявах: як фіскальна (бюджетно-податкова), монетарна (грошово-кредитна), соціальна (політика доходів) та зовнішньоекономічна політика.

Фіскальна політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Монетарна політика – це розробка та здійснення системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Монетарну політику проводить центральний банк країни (у нашій державі – Національний банк України, який застосовує такі методи: операції на відкритому ринку, зміна рівня мінімальної резервної норми та зміна облікової ставки).

Соціальна політика – політика, спрямована на боротьбу з інфляцією через обмеження зростання заробітної плати й цін. Цю політику інакше називають контролем за цінами й заробітною платою.

Зовнішньоекономічна політика – заходи уряду, які впливають на обсяги зовнішньої торгівлі. Розрізняють два основних види зовнішньоекономічної політики – протекціонізм (політика захисту національних виробників від іноземних товарів) та фритредерство (торгівля з незначними тарифними і нетарифними бар’єрами або взагалі без них).

Макроекономіка використовує такі діалектико-матеріалістичні методи: метод наукової абстракції, метод аналізу та синтезу, метод індукції та дедукції. Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.

Макроекономіка виконує важливі функції: теоретико-пізнавальну, практичну, прогностичну, виховну і методологічну. Теоретико-пізнавальна функція макроекономіки полягає в дослідженні економічних процесів на макрорівні та побудові моделей цих процесів. Практична функція макроекономіки – розробка практичних рекомендацій на підставі економічного аналізу (теоретична основа економічної політики). Прогностична функція полягає у прогнозуванні шляхів і напрямів доцільної економічної діяльності. Виховна функція макроекономіки – це виховання раціонального економічного мислення, визначення правил ринкової економічної поведінки, формування сучасного світогляду людини. Методологічна функція полягає у створенні теоретичної основи для системи конкретних економічних наук.