2. Державне регулювання зайнятості

Державне регулювання зайнятості здійснюється з допомогою державної політики зайнятості – діяльності держави, спрямованої на регулювання елементів ринку праці для досягнення оптимального в конкретних соціально–економічних умовах рівня зайнятості, більш повної відповідності робочої сили та структури робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття.

Основним елементом механізму державного регулювання зайнятості населення є вплив держави на рівень і динаміку національного виробництва методами політики експансії (фіскальної чи монетарної).

Іншим його елементом є державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов’язане з виникненням безробіття. Таке регулювання спирається на спеціальні державні програми, основною метою яких є не загальне зростання виробництва, а створення додаткових умов для працевлаштування безробітних.

Тому пріоритетними заходами держави в регулюванні зайнятості населення мають бути такі:

• забезпечення ефективної зайнятості;

• координація заходів, які застосовуються в політиці регулювання зайнятості;

• створення рівних умов для громадян щодо реалізації їхнього права на працю;

• соціальне партнерство через сумісність інтересів держави, профспілок та підприємств;

• міждержавне співробітництво з питань регулювання потоків робочої сили.

Сукупність зазначених заходів закладає основу для формування державних програм зайнятості населення та механізму регулювання цієї сфери.

Державне регулювання зайнятості здійснює державна служба зайнятості. Вона складається з державного центру зайнятості, обласних центрів зайнятості, міських центрів зайнятості, районних центрів зайнятості, міжрайонних центрів зайнятості.

До складу державної служби зайнятості входять також центри профорієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри.

Основні завдання державної служби зайнятості:

• облік громадян, які потребують працевлаштування, та надання їм допомоги в пошуку роботи;

• аналіз стану ринку праці, прогноз попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка програм зайнятості та організація їх виконання;

• проведення профорієнтації населення, насамперед молоді та незайнятих громадян;

• організація професійної підготовки й перепідготовки працівників, які звільняються, та інших категорій незайнятого населення;

• забезпечення населення достовірною та оперативною інформацією про можливість працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та вакантних посад;

• надання допомоги підприємствам та установам у підборі необхідної робочої сили, забезпечення їх інформацією про стан ринку праці;

• забезпечення (у своїй компетенції) соціального захисту незайнятого населення;

• здійснення контролю за виконанням законодавства про зайнятість.

Державна політика в сфері зайнятості орієнтується на повну за сприятливих умов зайнятість населення та передбачає макроекономічне регулювання ринку праці.

Розглянемо основні напрями державного регулювання ринку праці.

Першим напрямом державного регулювання ринку праці є працевлаштування незайнятого населення та надання допомоги в професійній підготовці та перепідготовці. Тут велика роль відводиться біржі праці. Біржа праці – це державна установа, яка виступає посередником між найманими працівниками і підприємцями при укладенні договору про купівлю-продаж робочої сили.

Біржі праці існують на державні кошти і підпорядковуються міністерствам праці. Основними функціями біржі праці є: а) посередництво в пошуках роботи; б) надання інформації про вільні робочі місця; в) навчання та перекваліфікація робочої сили; г) професійна орієнтація молоді; д) реєстрація та облік безробітних.

Другим напрямом державного регулювання ринку праці є соціальний захист людей, які постраждали від безробіття. Йдеться про виплату допомоги по безробіттю.

Третім напрямом державного регулювання ринку праці є створення гнучких форм зайнятості, тобто сприятливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать: встановлення для працездатного населення вигідніших форм та режимів праці; допомога підприємствам у маневруванні кількістю та якістю робочої сили, у вирішенні проблем, пов’язаних із використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних працівників, іммігрантів тощо.

Гнучкі форми зайнятості включають:

• використання різноманітних нестандартних режимів як повного, так і неповного робочого часу;

• облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані члени сім’ї);

• використання в процесі виробництва нестандартних робочих місць та організації праці (надомна праця, працівники на виклик тощо);

• упровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники) тощо.

Четвертим напрямом державного регулювання ринку праці є правове забезпечення відносин праці. Закон України “Про зайнятість населення” (липень 1991 р.) визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення нашої держави, а також соціальні гарантії з боку держави щодо реалізації громадянами права на працю.