Лекція 8. Фіскальна політика

1. Дискреційна фіскальна політика.

2. Автоматична фіскальна політика.

3. Фіскальна політика і державний бюджет.

4. Дефіцит державного бюджету та концепції його збалансування.

5. Державний борг і його економічні наслідки.

1. Дискреційна фіскальна політика

Об’єктом аналізу в даній лекції є змішана економіка закритого типу, тобто будемо розглядати приватний і державний сектори економіки. Від зовнішнього сектору економіки абстрагуємося.

З урахуванням зазначених обставин сукупні витрати складаються із таких елементів: СВ+ВІ+ДЗ=СуВ. Основна макроекономічна функція держави полягає в стабілізації економіки. В умовах змішаної економіки держава може впливати на ВВП заходами як фіскальної, так і грошово–кредитної політики. Предметом цієї лекції є фіскальна політика.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика– це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель із метою цілеспрямованого впливу на соціально – економічний розвиток країни.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний ВВП з допомогою державних витрат, трансфертних платежів та оподаткування.

Основою фіскальної політики є державний бюджет, який потрібен для досягнення економічної стабільності. Свідоме маніпулювання державним бюджетом – це найефективніший інструмент державного впливу на економічне зростання, рівень зайнятості та динаміку цін.

Зазначимо: до фіскальної політики належать тільки такі маніпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей у обігу.

Фіскальна політика виконує такі основні функції: а) впливає на стан господарської кон’юнктури; б) перерозподіляє національний дохід; в) нагромаджує ресурси для фінансування загальнодержавних програм.

Фіскальна політика може бути дискреційною та недискреційною (автоматичною).

Дискреційна фіскальна політика– це політика, коли уряд свідомо маніпулює податками та державними закупівлями з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг виробництва, безробіття та інфляцію.

Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти. Перший – державні закупівлі, які є інструментом прямої дії. Збільшуючи або зменшуючи державні закупівлі, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і реальний ВВП. Другий – чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок і трансфертів. Змінюючи чисті податки на такій основі, держава впливає на реальний ВВП опосередковано, через споживання як складову частину сукупного попиту.

Оскільки дискреційна фіскальна політика – це свідомий, тобто цілеспрямований, вплив держави на економіку, то в реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперед, а необхідне збільшення державних закупівель є пошуковою величиною. Її можна обчислити за такою формулою:

+ Δ ДЗ = (8.1), де:

+ Δ ДЗ – приріст державних закупівель;

Δ ВВП – приріст ВВП;

Мв – мультиплікатор витрат.

Чисті податки та їх складові елементи, тобто власне податки і трансферти, які не залежать від ВВП як доходу, називаються автономними. До них належать певні види податків (податок на нерухомість, податок на землю, податок з власників транспортних засобів тощо), а також деякі трансфертні платежі, які надаються за рахунок державного бюджету (пенсії, стипендії тощо).

Якщо збільшення ВВП визначається урядом наперед, то на цій основі можна обчислити необхідне зниження чистих податків:

– ΔЧП = (8.2), де:

– Δ ЧП – зниження чистих податків;

+Δ ВВП – приріст ВВП;

ГСС – гранична схильність до споживання;

Мв – мультиплікатор витрат.

При визначенні впливу чистих податків на ВВП ми спиралися на мультиплікатор витрат. Але це можна зробити і на основі мультиплікатора податків (коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць обернено змінюється ВВП за дискреційної зміни чистих податків на одиницю). Для його визначення повернемося до формули величини зниження чистих податків і поділимо обидві її частини на Δ ЧП:

Ліва частина наведеного рівняння є мультиплікатором податків, а права спрощується до виразу ГСС х Мв. Звідси випливає формула мультиплікатора податків:

Мп = ГСС х Мв (8.3), де:

Мп – мультиплікатор податків;

ГСС – гранична схильність до споживання;

Мв – мультиплікатор витрат.

Наведена формула визначає співвідношення між двома мультиплікаторами. З формули випливає, що мультиплікатор податків завжди нижчий від мультиплікатора витрат пропорційно граничній схильності до споживання. Якщо у наведеній вище формулі замість ГСС підставити 1 – ГСЗ, а замість Мв – , то одержимо інший варіант формули мультиплікатора податків:

Мп = Мв – 1 (8.4).

Проте ця формула мультиплікатора податків має відношення лише до автономних чистих податків, згідно з якими податкові вилучення не залежать від ВВП як доходу. Спираючись на такий мультиплікатор, приріст ВВП внаслідок зниження автономних чистих податків обчислюється за такою формулою:

+Δ ВВП = – Δ ЧП х Мп (8.5).

Оскільки мультиплікатор податків завжди нижчий від мультиплікатора витрат, то це означає, що кожна одиниця приросту державних закупівель викликає більший приріст ВВП, ніж кожна одиниця зниження чистих податків.

Якщо порівняти вплив державних закупівель і чистих податків на державний бюджет, можна зробити висновок: з розрахунку на однаковий приріст ВВП, збільшення державних закупівель для державного бюджету є менш збитковим варіантом фіскальної політики, ніж зниження чистих податків.