Міністерство фінансів України

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

Донецька філія

Кафедра економіки та права

Конспект лекцій та плани семінарських занять

з дисципліни «Політекономія»

для студентів ІІ курсу денного та заочного відділення освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст»

спеціальності 5.0305801«Фінанси та кредит»

Викладач:

Деревянко Г. І.

Донецьк, 2010

Тема 1. Політична економія як фундаментальна суспільна наука

Лекція 1

План

1. Виникнення політичної економії і основні етапи її розвитку

2. Предмет політичної економії.

3. Економічні категорії та закони

4.Методи дослідження соціально-економічних явищ. Мікро- і макроекономічний аналіз.

Семінарське заняття № 1

План

1. Предмет політичної економії.

2. Методи політичної економії та її функції.

3. Позитивна і нормативна політична економія.

Питання до самостійного вивчення

1. Мета і функції політичної економії.

2Формування освіти і наукового економічного мислення.

3. Широка економічна освіта як найважливіша загальнолюдська цінність.

4. Місце політичної економії в системі економічних наук.

5. Позитивна та нормативна політекономія.

Політична економія як фундаментальна суспільна наука

1. Зародження та розвиток економічної теорії.

Економічні знання з'явилися у людей ще в рабовласницькому суспільстві. Вважається, що сам термін “економія” вперше застосував давньогрецький мислитель Арістотель, що в перекладі з грецької означає домоводство.

З розвитком суспільства йшов процес формування держав. Виникла необхідність застосувати економічні знання людей до господарства держави. Термін “економія” одержав більш широке значення: “політекономія”. Вперше його використав французький вчений Антуан Монкретьєн в своїй книзі “Трактат політичної економії” (1615 р.).

Поступово економічні знання узагальнювалися, систематизувалися, утворюючи певні напрямки економічної думки, тобто теоретичні школи.

Першою теоретичною школою був меркантилізм (меркантиліо - купець). Меркантилісти вважали, що багатство суспільства це золото, гроші, і створюється воно в сфері обігу, тобто в торгівлі.

Поступово зростала роль виробництва в житті людей.

Меркантилістські погляди змінились фізіократичними (фізіо - природа, кратос - влада). Фізіократи на чолі з Ф. Кене вважали, що багатство суспільства створюється працею в сільському господарстві і походить від землі.

Виникнення політекономії як науки пов'язане із класичною школою. Її представники Адам Сміт і Давид Рікардо вперше прийшли до висновку, що багатство суспільства створюється працею в усьому суспільному виробництві. Цим було покладено початок трудовій теорії вартості. Вони створили вчення про доходи, визначили принципи оподатковування.

На зміну класичній школі прийшов марксизм. К. Маркс і Ф. Енгельс створили вчення про додаткову вартість, про ренту, про експлуатацію. Марксизм - політекономія робітничого класу. Однак догматичне використання марксистського вчення в практиці соціалістичного будівництва завдало йому шкоди. Зараз воно використовується критично, поряд з іншими вченнями.

До сучасних економічних теорій належать ті, що виникли на рубежі XIX – XX століття. Їх можна звести до таких основних напрямків:

• неокласичний;

• кейнсианський;

• інституціональний;

• неокласичний синтез.

Всі вони стосуються проблем ринкової економіки, зокрема її державного регулювання.

2. Предмет і метод політекономії.

Економічна наука постійно розвивається, еволюціонує. Різні школи по-різному визначають її предмет. Узагальнюючи різні підходи, можна сказати: економічна теорія – це суспільна наука, що вивчає закони розвитку економічної системи, діяльність людей, спрямовану на ефективне використання обмежених ресурсів з метою задоволення їхніх безмежних потреб.

Сама назва науки теж змінювалася:

• економія;

• політекономія;

• сучасні назви: економічна теорія та економікс.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі основні розділи:

1) Основи економічної теорії (політекономія) – фундаментальна частина економічної науки, що вивчає загальні закономірності й закони розвитку економічної системи.

2) Мікроекономіка – вивчає економічні процеси і явища на мікрорівні, тобто на рівні домогосподарства, підприємства, фірми.

3) Макроекономіка – вивчає закономірності функціонування національної економіки.

4) Мезоекономіка – вивчає окремі галузі і підсистеми національної економіки (наприклад АПК, ВПК).

5) Мегаекономіка (міжнародна економіка) – вивчає функціонування та розвиток світової економіки в цілому, тобто світове господарство.

При будь-якому підході до розуміння економічних процесів та явищ економічна теорія вивчає суспільне виробництво. Процес виробництва – це процес праці, що включає три основні моменти:

1) Сама праця як доцільна діяльність людей, як процес взаємодії людини із природою.

2) Предмети праці – те, на що спрямовано працю.

3) Засоби праці – знаряддя праці (тобто те, чим людина впливає на предмет праці) плюс матеріальні умови виробництва (приміщення, склади).

Політекономія: конспект лекцій. Тема № 1. «Предмет і метод політекономії»

Предмети праці + засоби праці = засоби виробництва

(ПП + ЗП = ЗВ)

Засоби виробництва + робоча сила = продуктивні сили суспільства

(ЗВ + РС = ПС)

Рівень розвитку продуктивних сил - показник прогресу суспільства.

В суспільному виробництві люди об'єктивно взаємодіють не тільки із природою, а й між собою, вступаючи у виробничі відносини.

Виробничі відносини – це відносини між людьми в процесі виробництва (тобто відносини власності на засоби виробництва), розподілу, обміну, споживання.

Виробничі відносини – це економічна основа суспільства, його базис.

Базис визначає надбудову, тобто політичні, релігійні, моральні погляди й відносини в суспільстві.

Економічний базис із відповідної йому надбудовою становить зміст суспільно-економічної формації.

В системі виробничих відносин розрізняють дві їх основні групи:

1. соціально-економічні, тобто відносини власності на засоби виробництва.

2. організаційно - економічні, тобто відносини, які складаються між людьми в процесі організації виробництва (розподіл праці, спеціалізація, кооперація).

Політекономія вивчає суспільне виробництво, закони його розвитку з точки зору соціально-економічних і організаційно-економічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами.