Лекція 11. Ринок праці та соціальна політика
Ринок праці та механізм його функціонування.
Державне регулювання зайнятості.
Економічна нерівність та політика соціального захисту населення.
1. Ринок праці та механізм його функціонування.
Однією з найважливіших умов розвиненої ринкової системи є створення повноцінного ринку праці. Це означає надання кожній людині права на вільний продаж своєї робочої сили, за власним бажанням і вибором, на засадах трудового найму.
Центральне місце серед інших ринків займає ринок праці. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.
Головні дійові особи на ринку праці – роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не володіють засобами виробництва, але мають здібності до праці, – це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці пред’являють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці, як і на інших ринках, мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.
Ринок праці– ринок, на якому в результаті взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ціна на трудові послуги у вигляді заробітної плати. Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо. Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного оснащення виробництва.
Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень оплати робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміни в попиті й пропозиції робочої сили, виникнення безробіття та інше, що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб’єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.
Ринок праці в ринковій економіці – це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. Саме в цьому полягає унікальність ринку праці, його відмінність від інших ринків.
За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:
1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця;
2) циркулюючого, тобто сфери купівлі – продажу робочої сили;
3) внутрішньо фірмового, тобто того, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками.
До потенційного ринку праці включаються особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, які навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.
Циркулюючийринок праці – це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами в пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному й циклічному безробітті; звільнених з лав збройних сил військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, які перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.
До внутрішньофірмового ринку праці належать особи, які переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв’язку з появою вакансій (робочих місць) – за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.
Отже, ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин, які складаються в суспільстві для узгодження попиту і пропозиції на робочу силу.
Суб’єктами на ринку праці виступають наймані працівники та роботодавці, а об’єктами – умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.
Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який, в свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон’юнктури та фази економічного циклу в країні. Коли економіка перебуває в стані економічного піднесення, попит на робочу силу зростає. Отже, ринок праці розширюється. Якщо економіка в стані кризи чи депресії, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці впливає на чисельність та співвідношення між його складовими – зайнятими та безробітними.
Співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон’юнктури ринку.
Рис. 11.1.Модель рівноважного ринку праці
ЧЗ – чисельність зайнятих; ЗП – заробітна плата; АDр.с. – попит на робочу силу; АSр.с. – пропозиція робочої сили.
Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (Т1) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (ЗП1).
Зростання пропозиції робочої сили ( АSр.с.) при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу (АDр.с.) при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.
Проблеми функціонування ринку праці пояснюються економістами по-різному. З точки зору класичної теорії, безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення заробітної плати. В умовах, коли заробітна плата досягає досить високого рівня, тобто перевищує рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок – безробіття.
Рис. 11.2. Графік “класичного” безробіття
Класична теорія виходить з того, що проблеми безробіття або дефіциту робочої сили розв’язуються через механізм ринкового саморегулювання. Втручання держави в цей процес вважається зайвим і навіть шкідливим.
Безробіття, за цією теорією, є наслідком постійних прагнень самих найманих працівників до підвищення своєї заробітної плати. Рівновага на ринку праці в цьому випадку досягається тільки через ринковий механізм. Тобто надлишок пропозиції має “тиснути” на ціну робочої сили донизу таким чином, як і в моделях рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції. Практично це означає, що безробіття може знижувати рівень заробітної плати, а це, в свою чергу, підвищить рівень зайнятості.
Отже, класики стверджують, що в умовах безробіття заробітна плата повинна зменшуватися. Але економічна практика свідчить: номінальна заробітна плата, як правило, не знижується в період спаду виробництва. Цьому протистоять наймані працівники та створені ними з метою захисту власних інтересів профспілкові організації. Роботодавці теж зацікавлені в стабільній заробітній платі, бо це дає їм змогу краще планувати роботу та підтримувати безконфліктні стосунки з працівниками. Все це стримує заробітну плату та перешкоджає її коливанням угору чи вниз, залежно від ситуації на ринку праці. Але згідно з класичною теорією стабільна заробітна плата породжує безробіття.
В економіці може виникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче від якого зменшення заробітної плати не дає змоги підвищити зайнятість. У цьому випадку виникає так зване “добровільне” безробіття. Наймані працівники не погоджуються зі зниженням заробітної плати, надаючи перевагу безробіттю. Розглянемо графік “добровільного” безробіття.
Рис 11.3.Графік “добровільного” безробіття
Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою. Проте економічна практика підтверджує необґрунтованість такої позиції. Недооцінка цього явища згодом стала більш очевидною. Дедалі важче було стверджувати, що безробіття – це тимчасова проблема, що наймані працівники вибирають його добровільно. Тому згодом на зміну класичній теорії з її постулатами щодо проблеми безробіття приходить кейнсіанська теорія.
Основні положення кейнсіанської теорії суттєво відрізняються від класичної. Головний висновок цієї теорії полягає в тому, що в ринковій економіці не існує такого механізму, який гарантував би повну зайнятість населення. Стверджується, що економіка може бути збалансованою (щодо досягнення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією) навіть при значному рівні безробіття та відчутних темпах інфляції.
Для досягнення рівноваги на ринку праці та повної зайнятості працездатного населення потрібне систематичне втручання держави в економічні процеси. Таке втручання повинне здійснюватись із допомогою експансіоністської фіскальної політики, переважно через стимулювання сукупного попиту. Збільшуючи державні витрати або зменшуючи податки, можна підвищити сукупний попит. Це спричинить зростання виробництва та попиту на робочу силу, що, в свою чергу, позитивно вплине на стан ринку праці і зниження рівня безробіття.
Графічно механізм регулювання ринку праці на основі кейнсіанської теорії наведено на рисунку 11.4.
Рис. 11.4.Ринок праці в умовах кейнсіанської теорії
Т1 – точка рівноваги між попитом і пропозицією на робочу силу, якій відповідає заробітна плата на рівні ЗП1 та чисельність зайнятих на рівні ЧЗ1. При збільшенні попиту на робочу силу крива попиту переміститься в положення АD2. Т2 – нова точка рівноваги між попитом і пропозицією на робочу силу, якій відповідає заробітна плата на рівні ЗП2 та чисельність зайнятих на рівні ЧЗ2.
Слід зазначити, що кейнсіанська інтерпретація досягнення рівноваги на ринку праці характерна лише для короткострокового періоду. Як показали дослідження та економічна практика, в довгостроковому періоді різні варіанти втручання держави в економіку та ринок праці ведуть до інфляції. Цього висновку дійшли у 70–ті роки ХХ ст., коли стала очевидною неефективність регулювання економіки та ринку праці за Кейнсом. Кейнсіанську теорію було піддано критиці з боку монетаристів.
Монетаристи, спираючись на класичну теорію, відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних конкурентних ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Держава, на їхню думку, не повинна втручатися в ринок праці, якщо безробіття не перевищує природного рівня. В іншому випадку розвивається стагфляція, тобто одночасне зростання безробіття та інфляції.
Відповідно до монетаристської теорії, вихід із будь-якої кризи можливий лише за умови проведення жорсткої фінансово-кредитної політики. При цьому враховується і роль держави, проте тільки стосовно макроекономічного регулювання, в тому числі й ринку праці, з допомогою податкового та грошово-кредитного механізму.
Згідно з даною теорією, безробіття та вільні місця виникають постійно й потребують деякого часу для встановлення між ними рівноваги. Отже, якщо безробіття та зайнятість населення залежать лише від цієї відповідності на ринку праці, то не допоможе ні зниження заробітної плати, ні стимулювання сукупного попиту. Передусім потрібно створити динамічніший та гнучкіший ринок праці. А це обумовлює необхідність проведення стимулюючої гнучкої політики зайнятості, яка повинна з допомогою біржі праці (центру зайнятості), перекваліфікації та грошової допомоги на переїзд до іншого місця проживання з’єднати безробітного з вільним робочим місцем. Цьому має сприяти також створення по всій території країни системи так званих банків робочих місць, оснащених комп’ютерною технікою, а також заходи, спрямовані на створення гнучкішої структури заробітної плати.
Для нормального функціонування ринку праці в нашій державі має бути втілений у життя комплекс правових, економічних та соціальних передумов, які впливали б і на попит, і на пропозицію робочої сили та формували ринкове середовище.
Серед цих передумов найважливішими є такі:
1) єдність правових умов функціонування ринку праці на основі вільно вибраної зайнятості та конкурентності;
2) наявність єдиного економічного простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян;
3) відсутність обмежень на заробітну плату, що забезпечує працівникові відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім’ї, а також наявність ринку житла та робочих місць;
4) організація по всій території країни ефективної системи бірж праці (центрів зайнятості);
5) створення широкомасштабної системи професійної орієнтації, навчання та перепідготовки кадрів;
6) наявність у територіальних органів виконавчої влади фінансових і матеріальних коштів, достатніх для ефективної роботи, насамперед, системи працевлаштування, профорієнтації та перепідготовки кадрів;