69. Глобальні проблеми сучасності і їхнє філософське осмислення.

Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «гло¬бус» - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:

- запобігання світової термоядерної війни;

- подолання зростаючого розриву в рівні економічного і куль¬турного розвитку між розвинутими індустріальними країна¬ми Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;

- забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;

- подолання екологічної кризи;

- припинення «демографічного вибуху» у країнах, що роз¬виваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;

своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;

стримування міжнародного тероризму й екстремізму, по¬ширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;

- вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й мораль¬них цінностей та ін.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насам¬перед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у прак¬тичному відношенні шляхів їх вирішення.

Будучи наслідком всього попереднього розвитку людства, глобальні проблеми виступають як специфі¬чне породження саме сучасної епохи, як наслідок неприпустимої нерівномірності соціальне - економічно¬го, політичного, науково-технічного, екологічного і культурного розвитку в умовах якісно нової, своєрідної історичної ситуації. Всі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, взаємозумовлені, й ізольоване їх вирішення неможливе. Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто пріоритетністю одних з них стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю. Дати реальне уявлення про майбутнє - найважливіше зав¬дання науки. Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі тримається весь фундамент науко¬вого знання. Мова йде, насамперед, про принцип об'єктивності, що передбачає: 1) сувору відповідність висновків вихідним передумовам; 2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь суб'єктивних доповнень до неї; 3) знання певних закономірно¬стей, тенденцій історичного розвитку. Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники, які спираються на матеріалістичну діалектику, - необоротність соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів поступального розвитку суспільства. Представники філософії соціального песимізму вважа¬ють, що існує «межа росту» для людського суспільства. Для цього е підстави: виснажуються запаси корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему харчу¬вання тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на майбутнє сучасні тенденції еконо¬мічного, науково-технічного і демографічного зростання, відмовляючись враховувати, що накопичення кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості, стрибками, докорінними якісними змінами.Саме існування «межі зростання» є необхідна передумова для розвитку. Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реаль¬ну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не ра¬хуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. І суспільний розвиток не застрахо¬ваний від зигзагів, кроків убік і навіть від назадніх рухів.Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, - важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, що може бути сформована на шляхах вирішення глобальних проблем. Ця нова цивілізація майбутнього, на думку вчених, ліквідує відчуже¬ність людини від людини, суспільства, природи та від про¬дуктів праці, покладе кінець розподілу людства на антагоні¬стичні класи і соціальні групи, створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкрес¬лити, що мова йде про можливість якогось єдиного демокра¬тичного і гуманного світового співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин. Проте за єдиної умо¬ви - це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де людина буде центром усіх відносин.

1.Філософія як форма духовної культурі та основа людського світорозуміння.

2.Єдність філософії та інших форм духовної культури людства

3.Філософія як наука. ЇЇ виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.

4. Предмет Філософії. Його історичний розвиток.

5. Структура філософського знання.

6. Головне питання філософії та його роль у формуванні філософських течій. Дві сторони основного питання філософії (основне онтологічне та основне гносеологічне питання).

7. Матеріалізм та ідеалізм, як головні філософські течії. Форма існування матеріалізму та ідеалізму.

8. Діалектизм та метафізика: дві основні концепції розвитку.

9. Основні функції філософії в життєдіяльності суспільства і людини.

10.Філософія Давньої Індії. Її основні течії та ідеї.

11. Філософські течії Давнього Китаю.

12. Матеріалістичні школи в філософії Давньої Греції.

13. Ідеалістичні школи в філософії Давньої Греції.

14 Людинознавчі школи в філософії Давньої Греції.

15. Занепад демократичного рабовласницького полісухроно¬логічно збігається з добою так званого еллінізму (IV ст. до н.е. — V ст. н.е.).

16. Філософія Давнього Риму

17. Філософія Середньовіччя.

18. Сутність філософської суперечки між номіналізмом та реалізмом.

19. Особливості та основні напрями філософської думки доби Відродження.

20. Антропоцентризм і натурфілософія доби Відродження.

21. Раціоналізм як напрямок філософії Нового часу.

22. Емпіризм як напрямок філософії нового часу.

23. Суб’єктивний «ідеалізм» Дж .Берклі та Д.Юма.

24. «Монадологія» Г.Лейбніца.

25. Основні філософські ідеї німецької класичної філософії.

26. Особливості та основні напрями некласичної філософії.

27.«Філософія життя» як напрям сучасної філософії.

28. Позитивізм: сутність, принципи та основні етапи розвитку.

29. Фрейдизм та психоаналіз

30. Екзистенціалізм як людинознавчий напрям сучасної філософії.

31. Постмодернізм як сучасний етап розвитку філософії.

32. Філософські ідеї в культурі Київської Русі та філософська думка XIV- середини ХVII століть.

33. Філософія Києво-Могилянської академії

34. Філософська система Г.С.Сковороди.

35. Українська філософія ІХ-ХХ століття.

36. Категорія буття. Вчення про буття як вихідна основа філософського знання.

37. Проблема пошуків субстанції буття. Категорії матерії та духу як основні варіанти з’ясування субстанції буття.

38. Рух і розвиток як атрибути всесвіту. Основні форми та типи руху й розвитку.

39. Простір і час як атрибути Всесвіту. Основні теоретичні погляди на сутність простору і часу.

40. Людина як предмет філософії. Поняття «людина», «біологічний індивід», «індивідуальність». Поняття сутності людини.

41. Проблема походження людини. Поняття ант ропосоціогенезу. Соціалізація та окультурювання як формування людини.

42. Передумови виникнення свідомості.

43. Свідомість як атрибут людини. Філософське розуміння сутності, структури та функцій.

44. Позасвідомі форми регуляції життєдіяльності людини. Безсвідоме, підсвідоме і надсвідоме як складові у структурі позасвідомого.

45. Мислення як атрибут людини.

46. Мова як атрибут людини. Філософське поняття мови. Види мов у природі, техніці, людській діяльності.

47. Філософські концепції походження і буття людини: креаціоністська, біологічна, соціальна, біосоціальна.

48. Сенс життя і ставлення до смерті.

49. Сутність і структура процес упізнання.

50. Чуттєве та раціональне пізнання як основні рівні пізнавальної діяльності людини. Форми чуттєвого та раціонального пізнання.

51. Емпіричне та теоретичне як внутрішні рівні наукового пізнання. Основні форми емпіричного та теоретичного пізнання.

52. Істина і заблудження. Розмаїття критеріїв істинності знання.

53. Основні форми і методи наукового пізнання.

54. Поняття практики. Практика як критерій істини.

55. Діалектика – вчення про загальні зв’язки і розвиток. Альтернативні концепції розвитку.

56. Основні принципи філософської методології.

57. Основні закони діалектики

58. Особливості існування системи філософсько-методологічних категорій.

59. Предмет соціальної філософії та історичні особливості її розвитку.

60. Системний характер суспільства. Суспільство як складна нелінійна система.

61. Основні теоретичні концепції з’ясування суспільства.

63.Поняття господарсько-економічної життєдіяльності суспільства.

62. Поняття «суспільне виробництво». Структура суспільного виробництва.

64. Матеріальне виробництво в структурі суспільного виробництва.

65. Поняття «спосіб матеріального виробництва». Структура способу матеріального виробництва.

66. Поняття економічного відчуження особистості в суспільстві.

67. Духовна життєдіяльність суспільства. Структура духовної життєдіяльності суспільства.

68. Поняття суспільної свідомості: форми та рівні.

69. Глобальні проблеми сучасності і їх філософське осмислення.

70. Методологічні проблеми сучасної економічної науки і практики.