- •1.Філософія як форма духовної культури та основа людського світорозуміння
- •2. Єдність філософії та інших форм духовної культури людства
- •3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.
- •4.Предмет філософії як науки. Його історичний розвиток.
- •5. Структура філософського знання
- •6.Головне питання філософії та його роль в формуванні філософських течій. Дві сторони основного питання філософії (онтологічне та гносеологічне)
- •7.Матеріалізм та ідеалізм як головні філософські течії. Форми існування матеріалізму та ідеалізму
- •8.Діалектика і метафізика як методи створення філософської картини світу, їх сутність і роль у філософському пізнанні.
- •9.Основні функції філософії в життєдіяльності суспільства і людини
- •10.Філософія Давньої Індії: її основні течії та ідеї
- •11. Філософські течії Давнього Китаю
- •12. «Матеріалістичні» течії у філософії Давньої Греції
- •13. «Ідеалістичні» течії в філософії Давньої Греції
- •14. Людинознавчі напрями у філософії Давньої Греції
- •15.Філософія періоду еллінізму
- •16.Філософія Давнього Риму
- •17.Основні філософські течії доби Середньовіччя
- •18.Сутність філософської суперечки між номіналізмом та реалізмом
- •19.Особливості та основні напрямки філософії доби Відродження
- •20.Антропоцентризм та натурфілософія епохи Відродження
- •21.Раціоналізм як напрямок філософії Нового часу
- •22.Емпіризм як напрямок філософії Нового часу
- •23.Суб’єктивний «ідеалізм» Дж.Берклі та д.Юма
- •24. «Монадологія» г.Лейбница
- •25.Основні філософські ідеї Німецької класичної філософії
- •26.Особливості та основні напрямки некласичної філософії
- •27. «Філософія життя» як напрям сучасної філософії
- •28.Позитивізм: сутність, принципи та основні етапи розвитку
- •29. Фрейдизм та психоаналіз
- •30.Екзистенціалізм як людинознавчий напрям сучасної філософії
- •31.Постмодернізм як сучасний етап розвитку філософії
- •32.Філософські ідеї в культурі Київської Русі та філософська думка 14-16 ст.
- •33.Філософія Києво-Могилянської академії
- •34.Філософська система г.С. Сковороди
- •35.Українська філософія 19-20 ст.
- •36.Категорія буття. Вчення про буття як вихідна основа філософського знання.
- •37.Проблема пошуків субстанції буття. Категорії матерії та духу як основні варіанти з’ясування субстанції буття
- •38. Рух і розвиток як атрибути Всесвіту. Основні форми та типи руху й розвитку
- •39.Простір і час як атрибути Всесвіту. Основні теоретичні погляди на сутність простору й часу
- •40. Людина як предмет філософії. Поняття «людина», «біологічний індивід», «індивідуальність». Поняття сутності людини.
- •41. Проблема походження людини. Поняття антропосоціогенезу. Соціалізація та окультурювання як становлення людини сучасного типу
- •42. Передумови виникнення свідомості
- •43. Свідомість як атрибут людини. Філософське розуміння сутності, структури та функцій свідомості
- •44. Позасвідомі форми регуляції життєдіяльності людини. Безсвідоме, підсвідоме, і над свідоме як складові у структурі позасвідомого
- •45. Мислення як атрибут людини. Сутність мислення. Його основні рівні та форми мислення
- •46. Мова як атрибут людини. Філософське поняття мови. Види мов у природі, техніці, людській діяльності
- •49. Сутність і структура процесу пізнання.
- •50. Чуттєве та раціональне пізнання як основні рівні пізнавальної діяльності людини. Форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- •51. Емпіричне та теоретичне як основні історичні ступені процесу пізнання. Основні форми емпіричного та теоретичного пізнання.
- •52. Істина і заблудження як результати пізнання. Розмаїття критеріїв істинності знання.
- •53.Основні форми та методи наукового пізнання.
- •54.Поняття практики. Практика як критерій істини.
- •55. Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток. Альтернативні концепції розвитку.
- •56.Основні принципи філософської методології.
- •57. Основні закони діалектики
- •58.Особливості існування системи філософсько-методолгічних категорій.
- •59.Предмет соціальної філософії та історичні особливості її розвитку.
- •60.Системний характер суспільства. Суспільство як складна нелінійна система.
- •61.Основні теоретичні концепції з’ясування сутності суспільства.
- •62. Поняття «суспільне виробництво». Структура суспільного виробництва.
- •64. Матеріальне виробництво в структурі суспільного виробництва.
- •65. Поняття «спосіб матеріального виробництва». Структура способу матеріального виробництва.
- •67.Духовна життєдіяльність суспільства. Структура духовної життєдіяльності суспільства.
- •68.Поняття суспільної свідомісті: рівні та форми.
- •69. Глобальні проблеми сучасності і їхнє філософське осмислення.
56.Основні принципи філософської методології.
Принцип (від лат. рrinciple ) - начало, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, котрими вона користується у своєму житті.
Принципи - це загальні та універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають зміст, роль, участь усіх інших понять. Вони становлять фундамент діалектики, на них ґрунтуються будь-які філософські роздуми.
Для діалектики як філософської теорії розвитку такими фундаментальними началами є принципи: загального зв’язку, розвитку, суперечності, заперечення, стрибкоподібності.
Ідея загального зв’язку виявляє істотну, універсальну рису будь-якого діалектичного процесу, без якого неможливе з’ясування суті законів і категорій матеріалістичної діалектики. З вияву стійки необхідних зв’язків починається наукове пізнання. Загальний зв’язок предметів та явищ матеріального світу означає, що все Існуюче в світ є ланки єдиної матеріальної субстанції, різноманітні її стани та форми існування.
Вивчати принцип розвитку необхідно в органічній єдності з принципів загального зв’язку, тому що саме внаслідок постійних взаємозв'язків і взаємодій між явищами в них відбувається певні зміни які врешті-решт призводять до розвитку цих явищ.
Розглядаючи цей принцип потрібно пригадати те, що ідея розвитку навколишнього світу має давню історію. Виникнувши в стародавній Греції, найбільшої розробки досягла в німецькій класичній філософії, після чого розвивається на сучасному етапі.
Розкриваючи основні характеристики розвитку, слід підкреслити що не всякий рух і не всякі зміни можуть зумовлювати розвиток. Для цього вони повинні відповідати певним вимогам, які складають специфічні риси процесу розвитку. По-перше, зміни мають незворотній характер; по-друге, змінам повинен бути властивий певний напрямок, щ вони могли цілеспрямовано накопичуватися; по—трете, розвиток зумовлюють не випадкові , а закономірні зміни; по-четверте, головним критерієм розвитку вважається виникнення нової якості як певного насліди цілого комплексу попередніх змін.
Таким чином, розвиток слід визначити як незворотні, направленні закономірні зміни матеріальних і духовних явищ, що ведуть до виникнення нової якості.
Отже, діалектика є вченням, яке осягає рух і розвиток речей єуніверсальною характеристикою буття. Тому, діалектику визначають як науку про універсальні закони руху І розвитку. Розвиток І зв’язок протилежні поняття, але у своїй протилежності вони невіддільні і утворюють суперечність - сутність діалектичного способі розгляду.
57. Основні закони діалектики
Діалектика – вчення про універсальну взаємодію всіх процесів матеріального та духовного світу.
Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку.
Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.
Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.
Протилежності — це взаємозв'язані сторони єдиного,. які одночасно покладають і виключають одна одну, знаходяться у відношенні єдності і «боротьби»; єдність протилежностей—це їх взаємна приналежність до однієї і тієї ж суті, їх взаємопокладання, взаємопроникнення, нероздільність; боротьба протилежностей—це процес їх взаємови-ключення у рамках єдності, конкретний механізм якого визначається природою явища, що розвивається; суперечність—це відношення протилежностей як сторін єдиного цілого. Суть його в тому, що сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної.
Діалектична суперечність — це не просто відношення одвіку даних протилежностей, а сутнісний процес. Як універсальна логічна категорія, «діалектична суперечність» є відображенням загальної форми буття розвитку як єдності і боротьби протилежностей, що фіксується логічним законом «тотожності протилежностей», який стає законом пізнання і законом об'єктивного світу. Отже, для того, щоб розкрити суперечливість предмета, необхідно його роздвоїти на складові протилежності і зрозуміти їх взаємовідношення. В найбільш загальній логічній формі це означає, що предмет, який досліджується, має розумітися як єдність протилежних визначень: теза — антитеза — синтез.
Єдність протилежностей як сторін однієї й тієї ж суті є умовою існування та функціонування явища в його цілісності: життя функціонує як життя, лише будучи єдністю асиміляції та дисиміляції; матеріальне
життя суспільства — як єдність і виробництва, і споживання і т. д.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває. механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Суть закону взаємного переходу кількісних змін в якісні полягає в тому, що поступові кількісні зміни, які постійно відбуваються в предметах, але, до певного часу, не змінюють їх основних рис, при досягненні рамок міри призводять до якісних змін, які в сою чергу викликають нові кількісні характеристики.
Перехід від однієї якості до іншої називається стрибком. Стрибок – дискретність у виникненні нового щодо попереднього стану існуючого. Нова якість завжди пов’язана зі стрибком , розривом тієї кількісної поступовості, яка її підготувала. “Поступовість” і “стрибок” – дві нерозривно пов’язані сторони єдиного процесу розвитку. Діалектична єдність цих сторін обумовлює як послідовність, так і якісне розрізнення між послідовними етапами розвитку того чи іншого явища. Ця розрізненість і зв’язок, як відомо, знаходять своє відображення у еволюції та революції як етапах розвитку природничо-історичних процесів. Еволюція – накопичення безперервних кількісних змін в межах даної якості. Слово “революція” у вітчизняній суспільній думці виявилось політично, ідеологічно заангажованим, здебільше асоціюється з насиллям, кровопролиттям, братовбивством. Між тим революція – це перерва поступовості, якісний стрибок. Наприклад, неолітична революція – це якісний стрибок людства від привласнювального до продуктивного господарства, науково-технічна революція – якісне перетворення виробничих сил на основі перетворення науки у провідний фактор розвитку суспільного виробництва і т.д.
Закон заперечення заперечення з’ясовує питання про напрямок розвитку. Цей закон відображує об’єктивний закономірний зв’язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечується.
Діалектичне заперечення є моментом розвитку, єдністю протилежностей: збереження і подолання. Сам процес виступає як послідовне заперечення одного його етапу іншим, де кожний наступний етап пов’язаний з попереднім тим, що він є збереженням, розвитком перспективних якостей попереднього етапу і зміщенням, подоланням якостей, що не відповідають вимогам нового етапу. Таким чином, розвиток є процес, змістом якого є постійне збагачення, зумовлене наслідуванням найбільш перспективних тенденцій всього процесу.
Важливо зауважити, що коли умовно кажучи, другий етап розвитку є запереченням першого, а третій етап є запереченням другого, то на третьому етапі ми природно маємо ніби повернення до першого, тільки на більш високому рівні. Так, наприклад, якщо в античності ідеалом прекрасного була гармонія форм буття, (напр.., прекрасне тіло), в середовищі – гармонія духовного світу, яка має місце при його відверненні від гріховно-тілесного, то в епоху Відродження ідеалом прекрасного є прекрасна душа у прекрасному тілі.