20.Антропоцентризм та натурфілософія епохи Відродження

Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, у центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середині віку в основу брався Бог та пов’язана з ним ідея спасіння. Звідси – характерна риса епохи Відродження: орієнтація на мистецтво. Відродження – епоха художньо-естетична.

Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився в поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473-1543) та Джордано Бруно (1548-1600). Геліоцентрична теорія створена і обгрунтованаКоперніком. Повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії. Д.Бруно розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, “розсередивши” Бога в усій природі. Він вважав, що природа і Бог є в речах. Д.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може знищуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але і його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту.

21.Раціоналізм як напрямок філософії Нового часу

Раціоналізм (від лат. rationalis - розумний, ratio - розум) --сукупність філософських напрямів, які визнають розум основою пізнання іповедінки людей і які вважають, що розумність пристрої, логічний порядокречей - це невід'ємна, необхідна характеристика всього всесвіту.

Згідно раціоналістичним навчань загальність і необхідність --логічні ознаки достовірного знання - не можуть бути виведені з досвіду ійого узагальнень; вони можуть бути почерпнуті тільки з самого розуму, або зпонять, властивих розуму від народження, або з понять, що існують тільки ввигляді задатків, нахилів розуму.

Для раціоналізму розум - вищий суддя. Розум - критерій істини. Всіповинно бути піддано критиці та оцінки розуму: і релігія, ізаконодавство, і сам розум. І лише той має право на існування,що «може встояти перед вільним і відкритим випробуванням».

Раціоналізм з'являється як реакція на схоластичний спосіб мислення, зйого готовими істинами і незаперечним «авторитетами». Раціоналізм робитьставку на людину, на його розум. Логіка його проста і зрозуміла. Людинаістота розумна. Світ, що оточує його, теж розумний, отже,розумна людина, пізнавши розумний світ, може побудувати розумне життя.

Основоположником цього напрямку є Р. Декарт. Основнимознакою його раціоналізму можна вважати виведення факту існування зфакту мислення. Це виведення здійснюється за допомогою операції дедукції звроджених розуму ідей. До складу вроджених ідей Декарт включає: буття

Бога, існування поняття, свободу волі.

22.Емпіризм як напрямок філософії Нового часу

1.Емпіризм (грец. еmpeiria – досвід) - філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання. Емпіризм ХVІІ – ХVІІІ ст. – матеріалістичний емпіризм, такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об’єктивно відображує навколишній світ. (Пізніше з’являється об’єктивно ідеалістичний емпіризм, такий, що визнає єдиною реальністю суб’єктивний досвід / 5 ерклі, Юм).

Емпірична традиція представлена в англійській філософії, започатковує її Френсіс Бекон, продовжують і розвивають Т. Гобс, Дж. Лок, Дж. Берклі, Д. Юм.

Ф. Бекон (1561-1626). Праці “Новий Органон”, “Нова Атлантида”. Основні дослідники: Бекон та Декарт.

За Беконом знання це сила, а той хто володіє знаннями, буде могутній (порівняємо з античністю, де знання приносять задоволення цікавості людини). Для досягнення істотного знання людина повинна використовувати правильний метод і позбавитися від так званих “привидів” (ідолів). Бекон розробляє свій метод, який ототожнює з бджолою, яка перелітає з квітки на квітку, збирає сік, а потім переробляє його на мед. Свій метод пізнання називає – індукція.

Індукція – це роздуми від часткового до загального. Це коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формування загальних ідей, законів. Ф. Бекон розрізняв “плодоносне” та “світоглядне” знання.

Плодоносне – таке знання, яке приносить користь.

Світоглядне – те, що збільшує можливість пізнання, пояснюють закони природи Ф. Бекон обстоював дослідний шлях пізнання у науці.