- •1.Історія України як наука та навчальна дисципліна. Періодизація курсу і його історіографія.
- •2.Теорії походження Давньоруської держави. Причини утворення Київської Русі.
- •3. Організація системи влади Київської Русі.
- •4. Зовнішня політика князів Київської Русі.
- •5. Внутрішня політика київських князів.
- •6.Причини та наслідки прийняття християнства на Русі.
- •7.Соціальна структура населення Київської Русі
- •8. Економічний розвиток Київської Русі
- •9.Причини розпаду Київської Русі. Відокремлення князівств від Києва
- •10.Утворення єдиної Галицько-Волинської держави. Політика р.Мстиславича.
- •11.Відновлення Галицько-волинської держави. Політика д.Галицького.
- •12.Галицько-Волинська держава за наступниців д.Галицького.
- •14.Організація системи влади Великого князівства Литовського.
- •15. Соц.-економічний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського
- •16.Польсько-литовські унії кінця 14-початку 16ст : передумави суть та наслідки
- •17.Люблінська унія і її політичні наслідки для України
- •18. Релігійні відносини в Україні.Брестська унія.
- •19. Теорії походж. Та причини виникненння укр. Козацтва.Формування Запорожської Січі.
- •20.Запорізька Січ як військова і адміністративно-тереторіальна одиниця.
- •21.Організація реєстрового козацтва.
- •22.Причини, характер, періодизація та рушійні сили Визвольної війни українського народу середини 17ст.
- •23. Хід і основні події Визвольної війни під приводом б.Хмельницького.
- •24.Входження України під протекторат Московського царства. «Березневі статті» 1654р.
- •25. Основні напрямки держ. Політики гетьмана і.Виговського. Причини громадянської війни.
- •26.Внутрішня та зовнішня політика лівобережних гетьманів доби «Руїна»
- •27.Внутрішня та зовнішня політика правобережних гетьманів доби „Руїни".
- •28.Соц.-економ. Та політичне становище Слобідської України в 2-й половиніXvii ст. - XVIII ст.
- •29.І.Мазепа. Політика російського уряду щодо України під час Північної війни.
- •31. Декабристський рух в Україні.
- •32 .Кирило-Мефодіївське братство: програма і діяльність.
- •33.Реформи 60-70-х років XIX ст. Розвиток України в пореформений період.
- •34.Україна в революції 1905-1907рр.
- •35.Українська думська громада в Державних Думах царської Росії
- •36.Перша світова війна та воєнні дії на території України. Український національно-визвольний рух в роки війни.
- •38.Гетьманат п.Скоропадського і його політика.
- •39.Директорія в Україні і її політика. Об'єднання унр і зунр.
- •40.Встановлення радянської влади в Укр/. Рад/-польська війна і її наслідки для українців.
- •41 .Нова економічна політика: суть, причини, наслідки.
- •42 .Індустріалізація в у країні: причини і наслідки.
- •43.Утворення срср. Україна в складі Союзу рср.
- •44 .Колективізація в у країні: причини і наслідки.
- •45 .Політика українізації в 20-ті роки: причини, хід і наслідки.
- •46.Початок Другої світової війни. Політика сталінського режиму на західноукраїнських землях.
- •47.Напад Німеччини на срср. Україна в планах загарбників.
- •48.Окупаційний режим в Україні в роки Великої Вітчизняної війни і його наслідки.
- •49.Оун-упа і їх боротьба в роки Другої світової війни.
- •50.Партизанський рух в роки Великої Вітчизняної війни.
- •51 Звільнення Укр.. Від німецько-фашистських загарбників. Міжнародне становище урср
- •52.Заходи по відбудові зруйнованого війною господарства України.
- •53.Політика десталінізації та її наслідки.
- •54.Зростання застійних явищу політичному і суспільно-економічному розвитку срср і урср.
- •55 Дисидентський рух на Україні.
- •56.Україна на шляху до незалежності(1985-1991 рр.).
- •57. Політ. І соц.-економ. Розвиток Укр. На шляху розбудови демократичного сусп.А (з 1991р.)
- •58.Україна в період реформаційного курсу (др. Пол. 1994-2004 рр.)
- •59.Конституція України (1996 р.) - основа на шляху розбудови демократичної держави.
- •60 .Українська „помаранчева" революція. Сучасний розвиток України.
12.Галицько-Волинська держава за наступниців д.Галицького.
Після смерті Данила Галицького його син Шварно Данилович на короткий час об'єднав Галицьке
кн.-во з Литвою. Лев Данилович, який успадкував Львів і Перемишль, а після смерті Шварна - Холм і Галич, значно розш. свої володіння, приєднавши до них Люблінську землю і част. Закарпаття з м. Мукачеве. У Володимирі правив у цей час Володимир Василькович, у Луцьку - Мстислав Данилович.
На початку XIV ст. Волинське і Галицьке князівства знову об'єдналися в руках одного князя - Юрія І Львовича, внука Данила Галицького. Скориставшись з внутрішніх заколотів у Золотій Орді, Галицьке-Волинське князівство змогло на деякий час знову пересунути південні межі своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Показником могутності Юрія І було те, що він, як і Данило, прийняв королівський титул. Йому вдалося домогтися від константинопольського патріарха встановлення окремої Галицької митрополії, до якої входило кілька єпархій - володимирська, луцька, перемишльська, турівсько-пінська. Утворення Галицької митрополії сприяло розвиткові традиційної культури і допомагало захищати політичну незалежність об'єднаного князівства.
У 1308-1323 рр. в Галицько-волинському князівстві правили сини Юрія - Лев II і Андрій. З їх іменами пов'язана важлива сторінка історії Закарпаття. На міжнародній арені Галицьке-Волинське князівство за Андрія і Лева Юрійовичів орієнтувалось на союз з Тевтонським орденом. Це було корисно як для забезпечення торгівлі з Балтикою, так і у зв'язку з тим, що все відчутнішим ставав натиск Литви на північні окраїни князівства. Хоч Галицьке-Волинське князівство мусило визнавати формальну залежність від Золотої Орди, фактично воно провадило самостійну зовнішню політику. Виснажлива боротьба із зовнішніми ворогами, гострі внутрішні конфлікти князів з боярами і війни князів між собою ослаблювали сили Галицько-волинського князівства, і цим скористалися суміжні держави, які значно менше потерпіли від ординського лихоліття. Після смерті останнього галицько-волинського князя Юрія II польський король Казимир III напав на Львів, пограбував княжий палац на Високому Замку, але скоро був змушений відступити. Правителем Галицької землі став боярин Дмитро Детько, натомість на Волині укріпився князь литовського походження Любарт (Дмитро) Гедимінович, котрий прийняв мову і звичаї місцевого населення.
13.Утворення Великого князівства Литовського і поширення влади литовських князів на українські землі. В ХІV ст. українські землі зазнали розчленування. Після війни між Польщею і Литвою Галичина залишилась під владою Польщі, а Берестейщина і Волинь перейшли до Литовської держави. Литовська держава поступово посилює свій вплив і розширює територію. Під проводом великого князя Гедиміна вони рушили на Білорусію. А під час правління його сина Ольгерда, вони вступили на українські землі. Ольгерд поширив свою владу на дрібні князівства, розташовані на лівому березі Дніпра, а згодом зайняв і Київ. Литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусії та України Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі. Під час просування Ольгерда вглиб України населення часто вітало його війська, що переважно складалися з українських підданих або союзників. Якщо й спалахували бої, то, як правило, із Золотою Ордою. Для українців, особливо наддніпрянців, литовське панування було прийнятнішим, ніж жорстоке іго Золотої Орди. Литовці, за браком людей для управління своїми величезними завоюваннями, дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Така політика заохочувала українську знать приєднуватися до переможців. На відміну від монголо-татар, на литовців не дивилися як на цілковитих чужинців. Багато князів із династії Гедимінасів прийняли християнство. Руська мова переважної більшості населення князівства стала офіційною мовою уряду. Виявл. незмінну повагу до місцевих звичаїв, литовці часто проголош.: «Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо».
Литовські правителі настільки пристосувалися до місцевих звичаїв Білорусії та України, що за якісь одне чи два покоління за виглядом, мовою та поведінкою вже нагадували своїх попередників — Рюрикойичів. Вони розглядали свої завоювання, власне, як місію «збирання земель Русі» й користувалися цим приводом задовго до того, як його запозичила Москва.