- •1.Історія України як наука та навчальна дисципліна. Періодизація курсу і його історіографія.
- •2.Теорії походження Давньоруської держави. Причини утворення Київської Русі.
- •3. Організація системи влади Київської Русі.
- •4. Зовнішня політика князів Київської Русі.
- •5. Внутрішня політика київських князів.
- •6.Причини та наслідки прийняття християнства на Русі.
- •7.Соціальна структура населення Київської Русі
- •8. Економічний розвиток Київської Русі
- •9.Причини розпаду Київської Русі. Відокремлення князівств від Києва
- •10.Утворення єдиної Галицько-Волинської держави. Політика р.Мстиславича.
- •11.Відновлення Галицько-волинської держави. Політика д.Галицького.
- •12.Галицько-Волинська держава за наступниців д.Галицького.
- •14.Організація системи влади Великого князівства Литовського.
- •15. Соц.-економічний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського
- •16.Польсько-литовські унії кінця 14-початку 16ст : передумави суть та наслідки
- •17.Люблінська унія і її політичні наслідки для України
- •18. Релігійні відносини в Україні.Брестська унія.
- •19. Теорії походж. Та причини виникненння укр. Козацтва.Формування Запорожської Січі.
- •20.Запорізька Січ як військова і адміністративно-тереторіальна одиниця.
- •21.Організація реєстрового козацтва.
- •22.Причини, характер, періодизація та рушійні сили Визвольної війни українського народу середини 17ст.
- •23. Хід і основні події Визвольної війни під приводом б.Хмельницького.
- •24.Входження України під протекторат Московського царства. «Березневі статті» 1654р.
- •25. Основні напрямки держ. Політики гетьмана і.Виговського. Причини громадянської війни.
- •26.Внутрішня та зовнішня політика лівобережних гетьманів доби «Руїна»
- •27.Внутрішня та зовнішня політика правобережних гетьманів доби „Руїни".
- •28.Соц.-економ. Та політичне становище Слобідської України в 2-й половиніXvii ст. - XVIII ст.
- •29.І.Мазепа. Політика російського уряду щодо України під час Північної війни.
- •31. Декабристський рух в Україні.
- •32 .Кирило-Мефодіївське братство: програма і діяльність.
- •33.Реформи 60-70-х років XIX ст. Розвиток України в пореформений період.
- •34.Україна в революції 1905-1907рр.
- •35.Українська думська громада в Державних Думах царської Росії
- •36.Перша світова війна та воєнні дії на території України. Український національно-визвольний рух в роки війни.
- •38.Гетьманат п.Скоропадського і його політика.
- •39.Директорія в Україні і її політика. Об'єднання унр і зунр.
- •40.Встановлення радянської влади в Укр/. Рад/-польська війна і її наслідки для українців.
- •41 .Нова економічна політика: суть, причини, наслідки.
- •42 .Індустріалізація в у країні: причини і наслідки.
- •43.Утворення срср. Україна в складі Союзу рср.
- •44 .Колективізація в у країні: причини і наслідки.
- •45 .Політика українізації в 20-ті роки: причини, хід і наслідки.
- •46.Початок Другої світової війни. Політика сталінського режиму на західноукраїнських землях.
- •47.Напад Німеччини на срср. Україна в планах загарбників.
- •48.Окупаційний режим в Україні в роки Великої Вітчизняної війни і його наслідки.
- •49.Оун-упа і їх боротьба в роки Другої світової війни.
- •50.Партизанський рух в роки Великої Вітчизняної війни.
- •51 Звільнення Укр.. Від німецько-фашистських загарбників. Міжнародне становище урср
- •52.Заходи по відбудові зруйнованого війною господарства України.
- •53.Політика десталінізації та її наслідки.
- •54.Зростання застійних явищу політичному і суспільно-економічному розвитку срср і урср.
- •55 Дисидентський рух на Україні.
- •56.Україна на шляху до незалежності(1985-1991 рр.).
- •57. Політ. І соц.-економ. Розвиток Укр. На шляху розбудови демократичного сусп.А (з 1991р.)
- •58.Україна в період реформаційного курсу (др. Пол. 1994-2004 рр.)
- •59.Конституція України (1996 р.) - основа на шляху розбудови демократичної держави.
- •60 .Українська „помаранчева" революція. Сучасний розвиток України.
44 .Колективізація в у країні: причини і наслідки.
Більшовики пов'язували побудову соціалізму із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) був проголошений курс на кооперування сільського господарства. Хлібна криза 1927—1928 рр. і брак валюти, що надходила від продажу хліба за кордон, могли зірвати форсовані темпи індустріалізації.. 1929 рік Й. Сталін назвав «роком великого перелому» — «рішучого наступу соціалізму на капіталістичні елементи міста й села». У країні розпочалася суцільна колективізація — процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи). Прискорення темпів колективізації відбувалося за рахунок насильницького залучення селян до колгоспів під загрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його ліквідації як класу. Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця першої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933—1937 рр.) у колгоспи було об'єднано 90 % селянських господарств. У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Вони були найміцніше прив'язані до землі й не бажали її позбутися. Саме до цієї категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподатковування, обмежено оренду землі, заборонено використання найманої праці, купівля машин та інвентарю; почалося вибіркове «розкуркулювання». я. На початку 1930-х рр. влада розпочала терор проти селян. Ліквідація заможних господарств супроводжувалася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблизно 1,2—1,4 млн осіб з них було виселено до Сибіру й названо «спецпереселенцями». Їхню працю використовували на найважчих роботах. Створивши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації. Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став голодомор 1932—1933 рр. Основні причини голоду в Україні: виконання плану хлібозаготівлі було досягнене шляхом вилучення значної частини посівного фонду; на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно у колгоспів. Погіршили становище селян запровадження паспортного режиму в містах і так званий закон про «п'ять колосків», що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності розстріл або позбавлення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна. . Голодомор 1932—1933 рр. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. За різними підрахунками під час голодомору загинуло від 3,5 до 8—9 млн осіб.
45 .Політика українізації в 20-ті роки: причини, хід і наслідки.
У 1920-ті рр. складовою частиною національно-культурних процесів в Україні була політика коренізаціі, що проводилася ВКП(б) в роки непу. При здійсненні політики коренізаціі в Україні виділяються два аспекти: українізація і створення умов для розвитку національних меншин. Українізація — політика, спрямована на підготовку та виховання партійно-державних кадрів української національності; урахування національних факторів при формуванні партійного й державного апарату; організація та відкриття мережі українських дитячих садків, шкіл, технікумів, закладів культури; випуск українських газет, журналів, книг і підручників; глибоке вивчення української мови, літератури, історії України, географії; відродження й розвиток національних традицій культури. Політика українізації запроваджувалась партійним керівництвом на підставі рішень XII з'їзду РКП(б), що відбувся у квітні 1923 р. Ця політика мала на меті зміцнити контроль партійних органів над національними окраїнами, розширити свій вплив на місцеве, зокрема українське, населення й керувати процесом національного відродження в Україні. Відповідно до декретів ВУЦВК у 1923 р. в Україні проголошувалася рівність мов і визначалась необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови. Для проведення політики українізації було створено комісію на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В. Затонським. Від самого початку ця політика наштовхувалася на опір з боку русифікованої верхівки КП(б) України. У партійному керівництві виникла теорія боротьби двох культур, яку обстоював секретар ЦК КП(б)У Д. Лебідь. Відповідно до неї українська культура визнавалася селянською і відсталою, а тому мусила відійти в небуття. Цьому протистояли нарком освіти УРСР О. Шумський і його помічники М. Скрипник і Г. Гринько, які були прихильниками національного відродження і прагнули перетворити українізацію на ефективний важіль національного відродження. Завдяки їх діяльності процес українізації проходив успішно. Рушійною силою політики українізації стала українська інтелігенція. Активними прихильниками цієї політики були М. Грушевський, Д. Багалій, М. Куліш, М. Хвильовий, інші діячі культури й мистецтва. З 1925 р. відбувалась політика українізації партії більшовиків й державних органів. У 1929 р. в УРСР більша частина шкіл і технікумів перейшли на українську мову викладання. Тираж українських газет з 1924 по 1927 рр. збільшився у 5 разів, почався процес дерусифікації міст через масовий наплив до них українських селян. Національна мова впроваджувалась у школах командного складу. Українізація створила сприятливі умови для розвитку національних меншин: у складі України було створено Молдавську Автономну Радянську Республіку, засновано німецькі, грецькі, болгарські, польські, автономні єврейські райони. У 1938 р. політику коренізаціі в Україні було згорнуто остаточно.