50.Партизанський рух в роки Великої Вітчизняної війни.

Перший етап— «зародження і становлення» — тривав із початку війни до кінця 1942 р. Змістом було збирання сил, визначен. оптимальних організ. форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу.

Другий — «стабіліза­ції» — тягнеться до середини 1943 р. Поява штабів пар­тизанського руху дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каральні акції фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових опе­рацій.

Третій — «активних наступальних дій» — триває до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду ха­рактерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуваннями Черво­ної армії, наступальна тактика бойових дій.

На початковому етапі партизанського руху дуже гост­ро відчувався дефіцит підготовлених партизанських кад­рів. До кінця 1941 р. так звану підготовку до «малої війни» пройшли лише 15% усіх тих, хто зали­шився на окупованій території для боротьби в тилу воро­га чи був засланий за лінію фронту. Серйозною перешко­дою розгортанню партизанського руху була хронічна від­сутність кваліфікованих командних кадрів, військових фахівців — радистів, мінерів-підривників, шифруваль­ників. Із 3500 партизанських загонів і ди­версійних груп, що були залишені в перший рік війни на окупованій території, на червень 1942 р. мали відомості про наявність лише 22 діючих загонів. На жаль, не кра­ща ситуація була і з підпіллям: з утворених у червні— вересні 1941 р. 685 підпільних партійних органів у пері­од тимчасової окупації республіки в різний час діяли тіль­ки 223. Суттєво ослаблювали партизанський рух відсут­ність координаційного центру, постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами. 30 травня 1942 при Ставці Верховного Головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху. Через місяць формується Український штаб партизансь­кого руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем.

Наприкінці 1942 р. німецький тил вже розхитували великі, добре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання під ко­мандуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. На-умова. Особливу активність партизанський рух виявив у вирішальному 1943 р.: цього року партизани в окупацій­ній зоні підірвали 3500 ешелонів, бл.1400 залізничних мос­тів. «Рейкова війна» стає однією з основних форм парти­занської активності, оскільки вона давала змогу наноси­ти потужні руйнівні удари малими силами. Всього протягом війни партизанські формування Укра­їни провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У період 1941—1945 рр. у партизанських загонах і з'єднан­нях налічувалося майже 180 тис. осіб, 30% з них загинули.

51 Звільнення Укр.. Від німецько-фашистських загарбників. Міжнародне становище урср

Сталінградська битва (17 липня 1942 р.—2 лютого 1943 р.), під час якої Німеччина та її союзники втратили 1,5 млн осіб, тобто 1/4 усіх діючих на радянсько-німець­кому фронті фашистських військ, стала не тільки почат­ком корінного перелому в Другій світовій війні, а й по­чатком визволення території України. Внаслідок розпо­чатого в ході Сталінградської битви контрнаступу вже 18 грудня 1942 р. було визволено перший український населений пункт — с. Півнівку Міловського району Ворошиловградської (Луганської) області. Битва на Курській дузі, що почалася 5 лип­ня 1943 р., тривала майже 2 місяці. У ній брало участь понад 4 млн солдатів. За 50 днів боїв ворог втратив понад півмільйона своїх воїнів, 3 тис. гармат, 1,5 тис. танків. Стра­тегічна ініціатива остаточно була вирвана з рук фашистів. Війська Во­ронезького фронту визволили Суми та вий­шли до Дніпра в районі Переяслава-Хмельницького. 6 листопада було взято Київ , У січні 1944 р. майже 2,3-мільйонна Червона армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. Успішне досягнення цієї мети значною мірою було забез­печене перемогою в січні—лютому під Корсунем-Шевченківським. В середині 1944 р. територія України була повністю визволена від окупантів, а наприкінці того ж місяця війська 4-го Українського фронту вибили ворога із Закарпаття. 29 червня 1945 р. між СРСР і Чехословаччиною підписано угоду про возз'єднання Закарпаття з Українською РСР. 8 травня 1945 р. капітулювала Німеч­чина, а 2 вересня — Японія.

Міжнародне становище держави після завершення другої світової війни

1. 6 травня 1945 р. українська делегація при­була до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно прилучилася до роботи. Українська делегація: підписала Декларацію про заснування ООН; підписала й ратифікувала Статут ООН;взяла участь у головних комітетах і комісіях ООН, зо­крема, в найголовнішому її органі — Раді Безпеки. 2. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну об­рали до складу Економічної та Соціальної Рад. 3. У 1948-1949 рр. Україна була постійним членом голов­ного органу ООН — Ради Безпеки. Згодом обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН. 4. Україна приєдналася до міжнародної організації — Адміністрації допомоги і відбудови Об'єднаних Націй (ЮНРРА). 5. У 1946-1947 рр. делегація України на чолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брала участь у роботі Паризької мирної конференції з питань роззброєння і підписання мирних договорів із ко­лишніми союзниками нацистської Німеччини. 6. У лютому 1947 р. Україна уклала мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. 7. У 1947 р. після кількадесятирічної перерви у Києві відкрилося перше представництво іншої держави — кон­сульство Польської Народної Республіки.