Національно-визвольна революція

В 1648 р. після “золотого десятиліття”, за визначенням польських істориків, спалахнуло найбільше за всі часи існування Речі Посполитої повстання, яке, охопивши великі території, змінивши суспільно-політичний лад та карту Європи переросло в національно-визвольну революцію. Історик О.Д. Бойко виділяє три етапи революції:

І етап (лютий 1648 – серпень 1657 р.) – найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.

ІІ етап (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.

ІІІ етап (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання Української держави.

На першому етапі революцію очолив Богдан Зиновій Хмельницький. Його соратниками були: полковники І. Богун, М. Кривоніс, Джеджелія, Нестеренко, Топіга, Шумейко, Валевич, Д. Нечай, Гоголь, М. Кричевський, І. Виговський, П. Тетеря, І. Ганжа та інші. Пізніше з них вийшли відомі воєначальники, дипломати, державні діячі

На другому етапі завдяки впливу іноземних держав, незважаючи на спроби гетьмана І. Виговського (1657 – 1659 рр.) відбувається розкіл України на два гетьманства – на Правобережне і Лівобережне.

На Лівобережній Україні відомими гетьманами були Іван Брюховецький (1663 – 1668 рр.), Дем’ян Многогрішний (1668 – 1672 рр.), Іван Самойлович (1672 – 1687 рр.).

Гетьманами Правобережної України були Павло Тетеря (1663 – 1665 рр.), Степан Опара (1665 рр.), Михайло Ханенко (1669 – 1674 рр.) та інші.

Син Богдана Хмельницького Юрій Хмельницький, гетьманував три рази – 1657 р., 1659 – 1663 рр., 1677 – 1681 рр.

Міжусобна боротьба, вплив іноземних держав вимагали рішучого лідера, який би об’єднав Лівобережну і Правобережну Україну. Ним став Петро Дорошенко, який став гетьманом в 1665 р. і до 1676 р. продовжував боротьбу за національну незалежність єдиної України.

З капітуляцією війська Петра Дорошенка і закінчується національно-визвольна революцію.

Богун Іван

Брюховецький Іван

Виговський Іван

Дорошенко Петро

Кривоніс Максим

Многогрішний Дем’ян

Пушкар Мартин

Самойлович Іван

Сомко Яким Семенович

Тетеря Павло

Ханенко Михайло

Хмельницький Богдан

Хмельницький Юрій

Богун Іван Теодорович

(?- 4(17).ІІ.1664)

Народився біля Новгород-Сіверського, видатний український військовий і державний діяч, полководець, полковник подільський, згодом – вінницький і паволоцький, наказний гетьман (1651 р.). Брав участь у всіх битвах Визвольної війни 1648-54. Послідовно виступав за незалежну українську державу. У Берестецькій битві 1651 р., будучи наказним гетьманом, допоміг значній частині козаків вирватися з оточення. У 1654 р. Іван Богун відмовився присягати російському цареві. У 1654-55 роках керував обороною Умані. Після переходу Івана Виговського в 1659 р. на бік Польщі підняв проти нього повстання. Розстріляний поляками в 1664 р. під час походу правобережного гетьмана Павла Тетері на Лівобережну Україну.

Брюховецький Іван

(? – 5(18).VI.1668)

Народився біля Диканьки (тепер Полтавської області) – кошовий отаман Запорізької Січі (1662 р.), гетьман Лівобережної України (1663-68 рр.), обраний при підтримці рядового козацтва на Чорній раді в 1663 р.. Підписав Московські статті в 1665 р., які обмежували українську автономію, за що дістав чин боярина. Під впливом всенародного обурення Андрусівським перемир’ям 1667 р. Іван Брюховецький підняв повстання проти царя, водночас вів переговори з турецьким султаном про передачу України під владу Туреччини. Це викликало повстання у козацькому війську, під час якого Івана Брюховецького було вбито.