- •Міністерство освіти і науки україни
- •Київська Русь та Галицько-Волинське князівство
- •Володимир Святославович
- •Галицький Данило Романович
- •Володимир Мономах
- •Роман Мстиславович
- •Ярослав Мудрий
- •Литовсько-польська доба
- •Вишневецький (Байда) Дмитро
- •Дашкевич (Дашкович) Остафій
- •Могила Петро Симеонович
- •Наливайко Северин
- •Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович
- •Національно-визвольна революція
- •Богун Іван
- •Брюховецький Іван
- •Виговський Іван Остапович
- •Дорошенко Петро
- •Кривоніс Максим (Перебийніс, Вільшаський)
- •Многогрішний Дем’ян Ігнатович
- •Пушкар Мартин (Пушкаренко)
- •Самойлович Іван Самійлович
- •Сомко Яким Семенович
- •Тетеря Павло Іванович
- •Ханенко Михайло
- •Хмельницький Богдан-Зіновій Михайлович
- •Хмельницький Юрій Богданович
- •Під імперською владою (кін. Xvіі – поч. XX ст.)
- •Апостол Данило
- •Білозерський Василь Михайлович
- •Вербицький Михайло Михайлович
- •Гонта Іван
- •Довбуш Олекса Васильович
- •Драгоманов Михайло Петрович
- •Залізняк Максим
- •Калнишевський Петро Іванович
- •Кармалюк (Кармелюк) Устим Якимович
- •Костомаров Микола Іванович
- •Куліш Пантелеймон Олександрович
- •Мазепа Іван Степанович
- •Орлик Пилип Степанович
- •Палій Семен Пилипович
- •Полуботок Павло Леонтійович
- •Розумовський Кирило Григорович
- •Сірко Іван Дмитрович
- •Сковорода Григорій Савич
- •Скоропадський Іван Ілліч
- •Українка Леся
- •Франко Іван Якович
- •Чубинський Павло Платонович
- •Шевченко Тарас Григорович
- •XX – ххі століття в українській історії
- •Азаров Микола Янович
- •Бандера Степан Андрійович
- •Бондаренко Михайло Ілліч
- •Бош (Готлібівна) Євге́нія Богда́нівна
- •Вернадський Володимир Іванович
- •Винниченко Володимир Кирилович
- •Волошин Августин
- •Григоренко Петро Григорович
- •Грушевський Михайло Сергійович
- •Довженко Олександр Петрович
- •Донцов Дмитро Іванович
- •Дурдинець Василь Васильович
- •Єфремов Сергій Олександрович
- •Єхануров Юрій Іванович
- •Звягі́льський Юхим Леонідович
- •Казанець Іван Павлович
- •Кальченко Никифор Тимофійович
- •Кінах Анатолій Кирилович
- •Ковпак Сидір Артемович
- •Коновалець Євген
- •Корнієць Леонід Романович
- •Коротченко Дем’ян Сергійович
- •Кравчук Леонід Макарович
- •Кучма Леонід Данилович
- •Лазаренко Павло Іванович
- •Левицький Кость
- •Любченко Панас Петрович
- •Ляшко Олександр Павлович
- •Марчак Микола Макарович
- •Марчук Євген Кирилович
- •Масо́л Віталій Андрійович
- •Махно Нестор Іванович
- •Мельник Андрій
- •Міхновський Микола Іванович
- •Петлюра Симон Васильович
- •Петрушевич Євген
- •Пустовойтенко Валерій Павлович
- •Раковський (Ста́нчев) Християн Георгійович
- •Валентин Костянтинович
- •Скоропадський Павло Петрович
- •Скрипник Микола Олексійович
- •Степаненко Іван Никифорович
- •Стецько Ярослав
- •Стус Василь Семенович
- •Теліга Олена Іванівна
- •Тимошенко Юлія Володимирівна
- •Фокін Вітольд Павлович
- •Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович
- •Хрущов Микита Сергійович
- •Черняхівський Іван Данилович
- •Чикаленко Євген
- •Чорновіл в’ячеслав Максимович
- •Чубар Влас Якович
- •Шелест Петро Юхимович
- •Шухевич Роман
- •Щербицький Володимир Васильович
- •Ющенко Віктор Андрійович
- •Янукович Віктор Федорович
- •Великі князі київські та роки їхнього правління
- •Галицькі й галицько-волинські князі та роки їхнього правління
- •Гетьмани та роки їхнього правління
- •Запорізькі гетьмани та роки їхнього правління
- •Українські гетьмани та роки їхнього правління
Скоропадський Павло Петрович
(1873 – 1945)
Нащадок лівобережного гетьмана Івана Скоропадського, учасник російсько-японської війни. З 1912 року – генерал-майор. В 1914 – 1917 роках – командир гвардійських кавалерійських частин. В 1917 році обраний почесним військовим отаманом Вільного Козацтва. В квітні-грудні 1918 році – гетьман Української держави. Приділяв увагу вирішенню економічно-фінансових проблем держави, сприяв створенню системи судочинства, здійснював розбудову Збройних сил Української Держави. Сприяв поступу науки, культури, освіти в Україні. Гетьман проводив українізацію держапарату та освітніх і наукових заходів. За свого гетьманства мав намір встановити твердий і усталений державний лад, об’єднаний постаттю монарха. З 1918 року – в еміграції в Німеччині. Співзасновник Українського наукового університету (Берлін; 1926 – 1945 рр.). Загинув в Берліні під час авіабомбардування.
Скрипник Микола Олексійович
(1872 – 1933)
Радянський, партійний і державний діяч. З грудня 1917 р. – в Україні, спочатку народний секретар у справах праці, з березня 1918 р. – голова Народного секретаріату. Один з організаторів КП(б)У. Боровся за встановлення більшовицького режиму в Україні. З 1921 р. – на відповідальних посадах в Україні, в тому числі у 1927–1933 рр. – нарком освіти. Був активним провідником українізації.
Народився у слободі Ясинувата Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині місто в Донецькій області) в родині службовця-залізничника. Початкову освіту отримав у двокласній сільській школі. Далі навчався в Ізюмській реальній школі, з якої був виключений за революційну діяльність (пропаганда серед селян). В 1900 р. склав у Курську екстерном іспит за реальну школу і вступив до Технологічного Інституту в Петербурзі. Невдовзі примикає до ленінського крила російської соціал-демократії. Заарештований уперше в 1901 р., М. “Скрипник не закінчив навчання, став професійним революціонером” і до 1917 р. вів активну підпільну більшовицьку роботу. На його рахунку 17 арештів, 7 заслань, 6 втеч, смертний вирок.
В 1917 р. – член головного штабу Жовтневої революції – Петроградського військово-революційного комітету, а також член комісії з організації Вищої ради народного господарства. У грудні 1917 р. на більшовицькому з'їзді рад у Харкові його заочно обрано членом першого радянського уряду в Україні (т. зв. Народного Секретаріату), де він обіймав посади секретаря торгівлі й промисловості, праці, закордонних справ. На доручення В. Леніна, він виїзджає з Петербургу на Україну і в березні 1918 р. стає головою згаданого уряду. На т. зв. Таганрозькій нараді (19 – 20. 4. 1918) М. Скрипника обрано гол. бюро для утворення КП(б)У, на першому з'їзді якої, що відбувся в Москві (5 – 12. 7. 1918), він виступав головним доповідачем. Але після з'їзду був усунений від керівництва КП(б)У і залишений у Москві, де якийсь час був членом колеґії Всерос. ЧК і завідувачем її відділу для боротьби з контрреволюцією. З квітня 1920 р. повернувся на Україну, де був спершу народився секретарем робітничо-сел. інспекції, 1921-22 рр. – нар. комісаром внутр. справ, 1922-27 – нар. комісаром юстиції та генеральним прокурором, з березня 1927 р. до лютого 1933 р. – нар. комісаром освіти, а останні місяці перед смертю – голова Держплану і заступником голови Раднаркому УСРР.
М. Скрипник відігравав також велику роль у партійному керівництві, бувши з 1920 р. чл. ЦК КП(б)У і кандидатом у чл. (з 1923 р.), а з 1925 р. чл. його політбюра, брав активну участь в організації Комінтерну, в якому очолював делегацію КП(б)У і був членом його виконкому. Крім того був директором Укр. Інституту Марксизму-ленінізму, головою Укр. товариства істориків-марксистів (з 1928 р.), а 1929 р. став дійсний член УАН.
Був ініціатором запровадження українізації. Під його керівництвом була завершена українізація преси, початкового і сер. шкільництва, значною мірою було українізоване викладання у високих школах. Крім того, М. Скрипник скликав у 1927 р. всеукр. (з участю вчених і з-поза УСРР) правописну конференцію, в наслідок якої був опрацьований т. зв. “скрипниківський” правопис, затверджений 1928 р., який усував русифікаційні впливи з української мови.
В 1933 р. вчинив самогубство, виражаючи незгоду з радянською системою керівництва.