Довженко Олександр Петрович

(1894 – 1956)

Український кінорежисер, письменник, сценарист, художник. Один із засновників української кінематографії. Закінчив 1914 році Глухівський учительський інститут, навчався в Києві в Академії мистецтв. Працював на Одеській кінофабриці (1926 – 1928 рр.), на Київській студії художніх фільмів (1929 – 1941 рр.), на “Мосфільмі” (з 1946 р.). На Міжнародному кінофестивалі в Брюсселі (1958 р.) фільм Олександра Довженко “Земля” (1930 р.) визнано одним з дванадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів. Написав автобіографічну повість “Зачарована Десна” (1957 р.), п’єси “Потомки запорожців” (“На зламі століть”, 1943 – 1953 рр.), “Життя в цвіту” (1955 р.). Ім’ям Олександра Довженко названо Київську кіностудію художніх фільмів (1957 р.).

Донцов Дмитро Іванович

(30(17).1883 – 30.ІІ.1973)

Український письменник, філософ, політик, публіцист, фундатор українського інтегрального націоналізму.

Народився в м. Маріуполь. Навчався до 1907 р. у Петербурзькому університеті на правничому факультеті. Після двох арештів емігрував за кордон де одержує (у Відні) ступінь доктора права. Друкувався в часописах “Украинская жизнь”, “Дзвін” та інші. Влітку 1913 р. на ІІ Всеукраїнському Конгресі студентів виступив зі промовою-рефератом “Сучасне політичне положення нації і наші завдання” де закликав до збройної боротьби за незалежність. В 1914-1918 рр. – голова і активний член Союзу визволення України.

В 1918 р. працює в уряді Павла Скоропадського на посаді директора Українського телеграфного агентства. В 1922 р. у Львові за редакцією Дмитра Донцова виходить “Літературно-Науковий Вісник”. У 1939 р. Дмитра Донцова заарештовує польська влада. З початком ІІ світової війни переїздить до Бухареста, де редагує журнал “Батава”. Переслідуваний гестапо змушений переїжджати до Берліну, Кракова, Праги. По закінчення війни проживає в Парижі, з 1946 р. в Лондоні, потім у США, Канаді.

Похований в Америці, на цвинтарі Бавид-Брук. Дмитро Донцов – автор багатьох наукових праць. Найбільш відомі “Націоналізм” (1926 р.), “Історія розвитку української державної ідеї”, “Похід Карла XІІ на Україну”, “Українська державна думка і Европа”, “Дух нашої давнини” (1944 р.), “Хрестом і Мечем”, “За який провід?”, “Росія чи Европа?”, “Рік 1918. Київ”, “Кардинал Мерсіє – слуга Бога і нації”, “Клич доби”, “Московська отрута”, “Дві літератури нашої доби”, “Правда прадідів великих”, “Туга за героїчним” та інші. Ідеї Дмитра Донцова стали ідеологічним обґрунтуванням діяльності ОУН.

Дурдинець Василь Васильович

(р.н. 1937)

Державний і громадський діяч, керував урядом України: від 2 до 30 липня 1997 р. Генерал внутрішньої служби України (з 1997 р.). Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорській Республіці (в Словенії – за сумісництвом) (02.12.2002-15.07.03 рр.).

Народився в с. Ромочевиця Мукачівського району Закарпатської області в селянській родині. Закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (1960 р.). Працював у комсомольських і компартійних органах (Львів, Москва, Київ, 1958–78 рр.). У 1978 р. призначений заступником, а в 1982 р. – першим заступником міністра внутрішніх справ України. На цій посаді працював до лютого 1991 р. Від березня 1990 р. – народний депутат України.

29 січня 1992 р. обраний першим заступником голови ВР України. У липні 1995 р. увійшов до складу Кабінету міністрів України як віце-прем’єр-міністр з питань державної безпеки та надзвичайних ситуацій. 18 червня 1996 р. призначений першим віце-прем’єр-міністром України. Від 14 лютого 1997 р. – голова Координаційного комітету по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України. Голова Державної комісій з підготовки та проведення конкурсів на кращий ескіз великого Державного Герба України та кращий текст Державного Гімну України (1996-97 рр.).

Указом Президента України від 2 липня 1997 р. призначений виконуючим обов'язки прем'єр-міністра України. 30 липня 1997 р. звільнений з посади в.о. прем'єр-міністра України й призначений директором Національного бюро розслідувань України.

22.03.1999-30.11.2002 – міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Член Урядового комітету з реформування аграрного сектору та з питань екології і надзвичайних ситуацій з 17.02.2000 р., член Ради національної безпеки і оборони України з 08.1997 р., Представник України в постійних органах Частково відкритої угоди Ради Європи щодо запобігання, захисту та надання допомоги у разі великих природних і техногенних катастроф з 08.1999 р. по 11.2003 р.

Почесний професор Національної академії внутрішніх справ з 1997 р. Заслужений працівник МВС з 1990 р. Заслужений прикордонник України з 1997 р.

Нагороджений орденами: Трудового Червоного Прапора (1977 р.), Знак Пошани (1971 р.), “За особисту мужність” (1991 р.), князя Ярослава Мудрого V ст. (2000 р.) та ІV ст. (2002 р.), 12-ма медалями, почесними грамотами Президії ВР УРСР (1987 р.), КМ України (1998 р.), Почесною відзнакою Президента України (орден “За заслуги” III ст.) (08.1996 р.), іменною вогнепальною зброєю (1996 р.), лауреат Премії імені Ярослава Мудрого 2008 року “За цикл наукових праць та проектів з питань інформатизації законотворчої, правоохоронної та правоосвітньої діяльності”.