Ляшко Олександр Павлович

(1915 – 2002)

Державний діяч доби СРСР. Голова РМ УРСР (червень 1972 р. – липень 1987 р.). Герой Соц. Праці (1985).

Народився 30 грудня 1915 р. в родині робітника-залізничника на станції Родакове Луганської області. Після закінчення школи почав трудовий шлях учнем слюсаря-інструментальника в залізничному депо. Влітку 1931 р. вступив до автошляхового технікуму. У квітні 1935 р. закінчив технікум і почав працювати у великому автогосподарстві коксохімічного заводу: заступником начальника автобази, через рік – її начальником. Пізніше прийняв запрошення перейти до обласної школи автомеханіків, де працював викладачем, завучем. Влітку 1937 р. вступив до Донецького індустріального інституту. Обрав фах інженера-металурга.

З початком Великої Вітчизняної війни добровільно пішов на фронт. Разом з однокурсниками влітку 1941 р. направлений курсантом до 2-го Харківського танкового училища. Після закінчення у 1942 р. училища одержав звання лейтенанта і був направлений на Горьківський автозавод, що перейшов тоді на випуск танків. Взвод, яким командував О. Ляшко, одержав бойові машини і був перекинутий на Північно-Кавказький фронт. Після вдало організованого ремонту бойової техніки О. Ляшка повернули в училище, де він викладав до кінця війни.

З 1945 р. працював на Новокраматорському машинобудівному заводі. Водночас без відриву від виробництва навчався в Донецькому індустріальному інституті.

З 1947 р. – заступник начальника цеху, заступник директора, парторг ЦК ВКП(б) на заводі. У 1952–54 рр. працював першим секретарем Краматорського міськкому компартії України. У 1954 р. – в Донецькому обкомі КПУ на посадах секретаря, другого секретаря і з 1960 р. – першого секретаря. У 1963 р. запрошений до ЦК компартії України. До 1969 р. працював секретарем і другим секретарем ЦК.

20 червня 1969 р. О. Ляшка обрано головою Президії ВР УРСР. Цю посаду він обіймав протягом 1969–72 рр. З 9 червня 1972 р. – голова РМ УРСР. У травні 1986 р. О. Ляшко очолив Республіканську урядову комісію з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У липні 1987 р. п’ята сесія ВР УРСР звільнила О. Ляшка від обов’язків голови РМ.

Автор трьох книг спогадів: “Путь выживания”, “Путь в номенклатуру” (1997), “На ступенях власти” (2001).

Визнанням заслуг О. Ляшка є указ Президента України від 29 грудня 2000 р. про нагородження його за значний особистий внесок у розвиток економіки, науки і культури України, багаторічну сумлінну працю орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. О. Ляшко – Герой Соціалістичної Праці (1985), має також ордени Леніна (1965, 1971, 1973, 1975, 1977, 1985), Трудового Червоного Прапора (1957, 1958), Вітчизняної війни I ступеня (1985), Богдана Хмельницького, “Прапора Угорської народної республіки у лавровому вінку” та 20 медалей.

Помер 9 жовтня 2002 р. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі (2003 р. на могилі встановлено пам’ятник).

На його честь у Донецьку відкрито 2 меморіальні дошки.

Марчак Микола Макарович

(1904–1938)

Державний діяч УРСР, інженер-технолог металообробної промисловості. Виконував обов’язки голови уряду УРСР з жовтня 1937 р. по лютий 1938 р.

Народився в с. Залісці (нині село Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.) в селянській родині. До вересня 1922 р. мешкав у рідному селі. Згодом навчався в Кам’янець-Подільському університеті народної освіти (1922–23 рр.), вчителював (1923–27 рр.), працював заввідділу, відповідальним секретарем райвиконкому в м. Дунаївці. Член КП(б)У з 1927 р.. 1928–31 рр. навчався в Києві – в Інституті нар. господарства та Хіміко-технологічному інституті. 1931–37 рр. працював на Харківському тракторному заводі (інженер, зав. цехового бюро раціоналізації, зав. сектору технологічних процесів, керівник бюро тех. інформації, старший інженер-конструктор-інструментальник, керівник конструкторської групи, начальник цеху). 8 жовтня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У затверджений 1-м заступником наркома освіти УРСР, 29 жовтня 1937 р. тим же органом затверджений 1-м заступником голови РНК УРСР. Після арешту в Москві 13 жовтня 1937 р. голови РНК УРСР М.І.Бондаренка М. Марчак виконував обов’язки голови уряду УРСР до 19 лютого 1938 – до затвердження на цю посаду політбюро ЦК КП(б)У Д.Коротченка.

Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937 р.).

Заарештований 20 червня 1938 р. у своєму службовому кабінеті в РНК УРСР. Обвинувачувався в «шкідницькій діяльності» на Харківському тракторному заводі, “підривній роботі в народному господарстві України”, “тероризмі” тощо. Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР 22 вересня 1938 р. засуджений до смерті. Страчений уночі з 22 вересня на 23 вересня 1938 р.

Реабілітований 17 червня 1958 р. Військовою колегією Верховного суду СРСР.