Довбуш Олекса Васильович

(1700-1745)

Ватажок карпатських опришків у 1730-1740 рр. Родом з Печеніжина (тепер Івано-Франківської області). Із загоном 30-50 чоловік, спираючись на підтримку селян, діяв переважно на Покутті та Гуцульщині, заходив на Поділля. Загін Олекси Довбуша протистояв експедиціям, часом до 2 тис. чоловік, що висилалися урядом проти нього. Загинув від рук зрадника. З ім’ям Олекси Довбуша пов’язано багато пам’яток у Карпатах. Образ Олекси Довбуша відтворено у народних переказах, художніх творах українських письменників.

Драгоманов Михайло Петрович

(1841-1895)

Публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Псевдоніми: Кирило Василенко, Волинець, П.Петрик, Українець тощо. Народився в м. Гадяч на Полтавщині у дворянській родині. Закінчив 1863 р. історико-філологічний факультет Київського університету, з 1864 р. – його приват-доцент, з 1870 р. – доцент. Редагував газету “Киевский телеграф”, керував прогресивним крилом київської Старої громади. Після звільнення у 1875 р. з університету за політичну неблагонадійність 1876 р. емігрував у Швейцарію, де створив своєрідний осередок політичної еміграції, який був центром української думки за кордоном протягом наступних двадцяти років. Заснував у Женеві вільну українську друкарню (1878-1882 рр.), де видав збірник статей “Громада”, журнал “Громада” (разом з С. Подолинським і М. Павликом), заборонені урядом твори Т. Шевченка, П. Мирного та ін. Політичним ідеалом Михайла Драгоманова була федеративна держава, в якій домінували б адміністративний децентралізм та культурно-національна автономія і розвивались інтернаціональні політичні, економічні та культурні зв’язки. Автор праць з історії України, збірок “Історичні пісні малоруського народу” (у співавторстві з В.Б. Антоновичем), “Малоруські народні перекази і оповідання” (1876 р.). Помер у м. Софія, Болгарія.

Залізняк Максим

(поч. 40-х XVІІ ст. – ?)

Запорозький козак, один з керівників національно-визвольного повстання на Правобережній Україні 1768 р. – Коліївщини. Народився в селі Медведівці на Чигиринщині (тепер Чигиринського району, Черкаської області). Навесні 1768 р. Максим Залізняк зібрав у Холодному Яру загін, який захопив Жаботин, Смілу, Богуслав, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку, а згодом разом з надвірними козаками магната Ф. Потоцького на чолі з Іваном Гонтою повстанці оволоділи Уманню. Рада повстанців проголосила Максима Залізняка гетьманом. Царський уряд, наляканий розмахом і антифеодальною спрямованістю повстання, подав військову допомогу Польщі у розгромі його. 08.07.1768 р. Максим Залізняк. був по-зрадницьки схоплений, покараний киями і засланий на довічну каторгу у Нерчинськ.

Калнишевський Петро Іванович

(1690 – 31.X.1803)

Останній кошовий отаман Запорозької (Нової) Січі, полководець, дипломат. Походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку, в 1754-1761 рр. – похідний полковник, 1754-1761 рр. – військовий осавул. Вперше обраний кошовим отаманом у 1762 р., однак невдовзі був усунутий з посади, можливо, через незгоду з політикою царського уряду. У 1765 р., всупереч волі Катерини II, Петра Калнишевського знову обрано кошовим, і після того його обирали 10 років підряд. Брав участь у російсько-турецькій війні, прихильно ставився до гайдамацького руху. Коли в червні 1775 р. російські війська оточили Січ, вважаючи на нерівність сил, Петро Калнишевський умовив козаків не чинити опору. Незважаючи на це Петра Калнишевського разом зі козацькою старшиною було заарештовано і ув’язнено в Соловецькому монастирі, де він провів понад 25 років.

Указом імператора Росії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 р. він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 12 листопада (31 жовтня) 1803 р.

Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом: “Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю”.

2008 р. Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Русі-України благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих для загального церковного шанування, занести його ім'я у православний церковний календар, чесні останки праведного Петра вважати святими мощами та віддати їх на волю Божу. Собор благословив будівництво храмів на його честь.

Пам'ять праведного Петра Багатостраждального – 14 (1) жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва.