Г алицький Данило Романович
(1201-1264)
Князь волинський і галицький, король Русі з 1254 року. Після смерті батька, князя Романа Мстиславовича у 1205 році разом з матір’ю перебував при угорському дворі, рятуючись від боярських заворушень. Княжив з братом Васильком у дрібних волинських князівствах. Об’єднав Волинь (1229 р.), оволодів Галичем (1238 р.) та Києвом (1239 р.). Після перемоги в 1246 році над коаліцією Угорщини і Польщі Данило Галицький поширює владу на Галичину. Після встановлення монголо-татарського іга, щоб врятувати державу, Данило Галицький змушений був поїхати до ханського двору до Сараю і визнати формальну залежність від Золотої орди. Для боротьби з татарами прагнув створити широку коаліцію володарів країн європейських держав: Апостольського престолу, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі, Литви. Підтримував контакти з папою римським Інокентієм IV, погодився на унію і приймав від папи королівську корону. Внаслідок мудрої державної політики Данило Галицький фактично не підкорився владі Золотої орди, але в 1259 році під натиском військ Бурундая Данилу Галицькому довелося знищити укріплення. Запропонував європейське самоуправління у містах. Засновник Львова, Холма. Активно поширював західні культурні впливи. Діяльність Данила Галицького відображена в Галицько-Волинському літописі.
Ігор
(? – 945)
Великий князь київський (912- 945 рр.). Став фактичним засновником династії Рюриковичів. Приєднав до своєї держави східнослов’янські племена (древляни, угличі та ін.), що відокремились від неї на початку його князювання. Уклав мир з печенігами. У 941 році здійснив невдалий похід на Константинополь, у 944 році уклав договір з Візантією. Був вбитий під час повстання древлян.
Л
ев
І
(бл. 1228 – бл. 1301)
Данилович – галицький князь. Успадкував у 1264 році Перемишльське князівство і Львів після смерті батька Данила Галицького та у 1269 році Белзьке, Холмське і Дорогичинське князівства, після смерті брата Шварка Даниловича – Галич. У 1272 році переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова. Був одружений з угорською королівною Констанцією, мав дипломатичні зв’язки із Заходом, що позначилось на культурному та господарському житті країни, адміністрації та міському самоврядуванні. Залежний від Золотої Орди, князь Лев користувався допомогою татар у походах на Польщу та Литву. Після смерті князя Болеслава Соромливого в 1279 році намагався приєднати до своїх володінь Краків. Однак потерпів поразку і змушений був повернути українське Закарпаття та Люблінську землю.
Володимир Мономах
(1053-1125)
Великий князь Київський (1113-1125 рр.). Онук Ярослава Мудрого. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель. Ініціатор Любецького з’їзду 1097 р., Витичівського з’їзду 1100 р., Долобського з’їзду 1103 р.. Виступив за припинення князівських міжусобиць. Здобув славу боротьбою проти половців (1103, 1107, 1111 рр.). Скасував холопство за борги. Видав закони – “Статут Володимира Всеволодовича” Автор пам’ятки давньоруської літератури “Повчання Володимира Мономаха” (1117 р.), в якому закликав до об’єднання всіх давньоруських земель. Правлінням Володимира Мономах закінчилась в історії Київської Русі доба відносної єдності держави.
Олег
(? – 912)
Давньоруський князь: якому за літописами, Рюрик, вмираючи, передав у 879 році опіку над своїм неповнолітнім сином Ігорем і князювання у Новгороді. Походив з норманів. Мав велику дружину. Оволодів Смоленськом і Любечем (882 р.), убив київ. князів Аскольда і Діра (882 р.), пізніше підкорив древлян, сіверян, радимичів. Після вдалого походу на Константинополь у 911 році заключив з Візантією вигідний для Русі договір.
Ольга
(бл. 890 – 969)
Велика княгиня київська (945 – 957 рр.), мати Святослава Ігоревича, християнське ім’я – Олена. Після вбивства древлянами її чоловіка князя Ігоря у 945 році, княгиня Ольга правила Київською державою під час неповноліття Святослава Ігоревича.
Літописець розповідає про триразову помсту княгині древлянським послам. Спочатку вони вирішили запропонувати їй у чоловіки свого князя Мала, і послали до Києва своїх старійшин. Човен, на якому припливли посли підняли угору до князівського палацу, а потім кинули у приготовлену заздалегідь яму і живими засипали землею. Удруге послів древлян за наказом Ольги було спалено у лазні. А третє посольство – отроки княгині перебили під час тризни, яку справляли по Ігорю.
Після цих розправ княгиня у 946 р. послала у древлянську землю військо на чолі з воєводою Свенельдом. Древляни закрилися у добре укріпленому місті Іскоростені. Тоді Ольга пішла на хитрість: вона пообіцяла відступити, взявши данину голубами від кожного дому. Хитромудра княгиня наказала підвісити до лапок голубів тліючі лучини і відпустити їх. Птахи полетіли назад і місто запалало. Опір древлян було зламано, і більше ніхто з данників Русі не повставав проти Ольги.
Княгиня встановила фіксований обсяг данини з кожної землі і зайнялася облаштуванням великокнязівських господарств та доходних промислів. З цією метою у 947 р. вона вирушила у поїздку до Новгорода, встановлюючи свої лови і погости. По всій землі було наведено порядок. Під час правління Ольги розширилося будівництво в Києві.
Зміцнивши своє становище всередині країни, Ольга перейшла до активної зовнішньої політики. Насамперед їй необхідно було встановити добрі стосунки з Візантією та Німеччиною – двома найсильнішими державами Європи.
Згідно з давньоруським літописом, у 955 р. вдова Ігоря прибула у Константинополь до імператора Костянтина VII Багрянородного. Тут вона хрестилася. Укріпила торгівельні і політичні відносини з Візантією, встановила порядок збирання данини та її розміри. У 955 році (або в 957 році) прийняла християнство й ненасильницькими методами сприяла його поширенню на Русі. Канонізована православною церквою. Княгиню Ольгу в українському народі почитають як святу та рівноапостольну.
11 липня 969 р. Ольга померла. ЇЇ поховали за християнським звичаєм. Правління Ольги було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула упорядковане управління, почала інтегруватися у політичну систему християнського світу.
