Махно Нестор Іванович

(1889-1934)

Український повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні, керівник селянського збройного руху на півдні України в 1917-1921 рр. Неперевершений тактик ведення партизанської війни.

Воював практично з усіма владами і режимами, обстоюючи інтереси селян. Кілька разів загони, очолювані Нестором Махно, приєднувалися до Червоної Армії, але радянський уряд постійного його зраджував. З 1921 р. – в еміграції в Румунії, Польщі, Франції. Помер у Парижі.

Мельник Андрій

(1890-1964)

Мельник Андрій (12.XІІ.1890-01.XІ.1964) – український військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, один з лідерів Організації Українських Націоналістів.

В 1922 р. став співзасновником Української Військової Організації, а згодом її краєвим командантом. В квітні 1924 р. Андрій Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув’язнення. Після звільнення продовжував займатись громадсько-політичною діяльністю. В 1934 р. – член Сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.

Після загибелі Євгена Коновальця 11.X.1938 р. став головою Проводу Українських Націоналістів. На початку 1940 р. після розколу ОУН очолив одну з фракцій організації.

В роки німецької окупації України Андрій Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26.ІІ.1944 р. був ув’язнений в концтаборі Саксенгаузен.

Після звільнення у 1945 р. жив у Німеччині та Люксембурзі. В 1947 р. на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Андрій Мельника обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. В 1957 р. висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 р. зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців.

Міхновський Микола Іванович

(1873 – 1924)

Політичний та громадський діяч України. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Промова Міхновського на Шевченківському святі 1900 р. у Полтаві і Харкові, надрукована у Львові під назвою “Самостійна Україна”, стала програмою Революційної української партії (РУП) у перший період її діяльності. В 1917 р. – член Центральної Ради та Генерального військового комітету, один з ініціаторів організації українського війська. Ідеолог державної самостійності України, засновник і перший ідеолог українського націоналізму.

Петлюра Симон Васильович

(1879 – 1926)

Один із лідерів Революційної української партії (РУП), яку в 1905 році було перейменовано на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Секретар (міністр) Генерального Секретаріату у військових справах Центральної Ради (1917 р.), у квітні-грудні 1918 р. – голова Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств, один з організаторів Директорії і головний отаман військ УНР, з лютого 1919 р. – голова уряду України – Директорії. У 1920 р. емігрував до Польщі, в 1924 р. – до Парижа. 25 травня 1926 .і був вбитий в Парижі більшовицьким агентом.

Петрушевич Євген

(1863 – 1940)

Український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор Західної Області Української Народної Республіки. Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. – член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917-1918 рр. – голова Української Парламентарної Репрезентації в австрійському парламенті, 19.X.1918 р. як президент Української Національної Ради проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 4.І.1919 р. обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом Західноукраїнської Національної Ради (фактично – Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.І.1919 р. Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно з рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 9.VІ.1919 р. у зв’язку з критичним становищем назначений Українською Національною Радою Диктатором ЗO УНР-ЗУНР.