- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •З м і с т
- •Предмет, мета і завдання курсу
- •«Українська мова (за професійним спрямуванням)»
- •Запитання для самоконтролю:
- •Тема 2 українська мова серед інших слов’янських мов. Поняття національної мови
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 3 державна мова. Мовна політика в україні
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 4 етапи розвитку української національної мови. Видатні діячі про українську мову
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 5 поняття літературної мови
- •Мовна норма
- •Завдання і запитання для самоконтролю:
- •Тема 6 орфоепія. Вимовні норми сучасної української мови
- •Норми вимови голосних звуків
- •Норми вимови приголосних звуків
- •Вимова звукосполучень приголосних
- •Норми наголошення слів
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 7 орфографія. Правописні норми сучасної української мови.
- •Принципи українського правопису
- •Запитання для самоконтролю:
- •Тема 8 функціональні стилі української літературної мови
- •Запитання і завдання для самоконтролю:
- •Тема 9 склад лексики сучасної української літературної мови з погляду її стилістичного вживання
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Культура мовлення
- •Тема 10 документ як засіб спілкування в офіційно-діловій та професійній сфері
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Реквізити ділових паперів
- •Запитання і завдання для самоконтролю:
- •Вимоги до укладання та оформлення документів
- •Оформлення сторінки
- •Текст і його оформлення
- •Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів
- •Вимоги щодо використання мовних засобів у тексті документа
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Стандартизація ділового тексту
- •Запитання для самоконтролю:
- •Прикметник особливості використання прикметників у ділових паперах
- •Граматичні форми власних назв особливості узгодження географічних та інших назв з означувальним словом в офіційно-діловому мовленні
- •Числівник особливості використання числівників у ділових паперах
- •Займенник особливості використання займенників у ділових паперах
- •Дієслово особливості використання дієслівних форм у ділових паперах
- •Прийменник особливості використання прийменників у ділових паперах
- •Запитання для самоконтролю:
- •Тема 12 усне ділове мовлення. Поняття культури мови та культури мовлення
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Вимоги до усного ділового мовлення
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 13 мовний етикет. Візитна картка
- •Практичні завдання:
- •Візитна картка як атрибут усного ділового мовлення
- •Практичні завдання
- •Універсальні величини усного спілкування
- •Запитання для самоконтролю:
- •Список використаної літератури
- •Додаток а Вправи та завдання до курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)»
- •Доручення
- •Динамика
Норми вимови приголосних звуків
Усі приголосні звуки виразно вимовляються між голосними, на початку слова перед голосним: чита́ти, ходи́ти. Чітко вимовляються два звінкі чи два глухі звуки, що стоять поряд і не є свистячими і шиплячими: спита́́ти, збира́ти.
Дзвінкі приголосні у кінці складу й слова не втрачають дзвінкості: зуб, хліб, дід, книжка, стежка, домігся, будка, Дубки, загруз, злі[з΄т]е. В українській мові розрізняється лексичне значення слів за кінцевим звуком складу - дзвінким чи глухим: гриб - грип, плід - пліт, мимохідь - мимохіть, міг - міх, гадка - (від гадати) - гатка (від гатити).
Африкати [дж], [дз], [дз΄] вимовляються злито і не замінюються одним із складових елементів: джерело, бджола, дзеркало, дзвонити, [дз΄у]рчить.
В українській орфоепії розрізняються звуки [г] - гортанний, щілинний і [ґ] - задньоязиковий, проривний. Як і інші звуки, вони здатні диференціювати лексичне значення слів: гніт (утиск) - ґніт (у свічці) , грати (на скрипці) - ґрати (металеві).
Для української мови характерним є гортанний [г]. Він уживається в будь-якій позиції, зокрема: на початку слова перед голосним чи приголосним (говори́ти, глибо́кий), в середині слова між голосними (леге́нький, на́голос), після голосного перед приголосним (мигти́ть, бі́гти), у кінці слова (бе́рег, пирі́г). Узвичаєний він у словах іншомовного походження (як у загальних назвах, так і у власних): газéта, газо́н, го́нор, телегра́ма, аргуме́нт, пу́динг, Голла́ндія, Пра́га, Аргенти́на.
Проривний [ґ] вживається в корінних українських словах, засвоєних із найдавніших періодів розвитку української мови, та в словах, запозичених з інших мов: ґа́ва, ґрунт, ґринджо́ли, ґе́лґіт, ремиґа́ти, дзи́ґа. З часу введення в український алфавіт букви, що позначає цей звук, активність його зросла, зокрема за рахунок іншомовних слів, у яких цей звук наявний у мові - джерелі засвоєння слова).
Звук [ф] не можна плутати із звукосполученням [хв]. Слід вимовляти:
[ф] |
[хв] | ||
факт |
фото́граф |
хви́ля |
схвильо́ваний |
фарту́х |
шифр |
хвили́на |
не́хворощ |
фо́рмула |
асфа́льт |
хві́ртка |
захво́рюваність |
футбо́л |
кінофі́льм |
хвали́ти |
похва́льно |
фраму́га |
орфогра́фія |
хва́стати |
ви́хватка |
флегма́тик |
тюфте́лька |
хво́я |
розхвилюва́тись |
Усі приголосні перед [і] пом’якшуються, виявляючи при цьому різний ступінь м’якості. Тільки перед [і] пом’якшуються губні звуки, [г], [ґ], [к], [х], шиплячі (і при подовженні): лід, сніг, діти, зірка, сірий, вітер, шість, гість, кільце, джиґіт. Не пом’якшуються перед [і] приголосні на межі слів (син і дочка), на межі частин складноскороченого слова та після префікса (педінститут, безідейний). Перед голосним [е], позначуваним на письмі буквою є, приголосні пом’якшуються: си[н΄е], майбут[н΄е]; якщо ж звук [е] позначається на письмі буквою е, то приголосні перед таким [е] звучать твердо: берег, плече, середній, чемний, фестиваль, білет, лекція, театр.
Губні, шиплячі приголосні у кінці слова й складу, на початку перед голосними, крім [і], й перед приголосними вимовляються твердо: гриб, сом, ніж, плащ ([плашч]), голубка, ім’я, морква, тріпотливий, феномен, плекати, брязкіт, тужити, вмішатись, точність, мжичка.
Примітка. Доречно згадати закономірності звукової реалізації фонеми [в] й відповідно до них вимовляти [в] на початку слова і складу перед голосним, крім [і], ([вартува׀тие]), на початку складу перед [і] - [в’] ([в΄і׀дззиеў]), на початку складу перед приголосним, у кінці слова після голосного, в середині слова після голосного перед приголосним - [ў] ([ўнук], [ходи׀ў], [кро׀ўниеĭ]).
Твердо вимовляються в будь-якій позиції слова, крім позиції перед [і], приголосні [г], [к], [х], [ґ]: говори́ти, ки́дати, хили́тись, ґелґота́ти, складови́й, коза́к, казко́вий, во́рог, але [г’і]рка, [к’і]зка, [х’ід].
У кінці слів в українській мові вживаються звуки [ц΄] і [ц]; [ц΄] вимовля-ється у словах, що закінчуються на -ець (хлопе[ц΄ ], пале[ц΄ ], україне[ц΄ ], полтаве[ц΄ ], мізіне[ц΄ ]); в інших словах (міц΄), у сполученні звуків [ц΄к], що вживаються в прикметниках та прислівниках (черниве[ц΄к]ий,
письмнни[ц΄к]ий, по-коза[ц΄к]и). В кінці іншомовних іменників та звуконаслі-дувальних слів вимовляється [ц]: матрац, шприц, бац, клац.
Звуки [р] та [р’] вживаються на початку і в середині складу (радіти, берегти, подорожувати, врахувати і [р΄а]жанка, на[р΄а]дити, збе[р΄іт΄], т[р΄о]х, чоти[р΄о]м), але у кінці складу і слова вживається тільки [р] (буквар, тепер, Харків, чотирма, гіркий). Як виняток: Горький.