- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •З м і с т
- •Предмет, мета і завдання курсу
- •«Українська мова (за професійним спрямуванням)»
- •Запитання для самоконтролю:
- •Тема 2 українська мова серед інших слов’янських мов. Поняття національної мови
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 3 державна мова. Мовна політика в україні
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 4 етапи розвитку української національної мови. Видатні діячі про українську мову
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 5 поняття літературної мови
- •Мовна норма
- •Завдання і запитання для самоконтролю:
- •Тема 6 орфоепія. Вимовні норми сучасної української мови
- •Норми вимови голосних звуків
- •Норми вимови приголосних звуків
- •Вимова звукосполучень приголосних
- •Норми наголошення слів
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 7 орфографія. Правописні норми сучасної української мови.
- •Принципи українського правопису
- •Запитання для самоконтролю:
- •Тема 8 функціональні стилі української літературної мови
- •Запитання і завдання для самоконтролю:
- •Тема 9 склад лексики сучасної української літературної мови з погляду її стилістичного вживання
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Культура мовлення
- •Тема 10 документ як засіб спілкування в офіційно-діловій та професійній сфері
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Реквізити ділових паперів
- •Запитання і завдання для самоконтролю:
- •Вимоги до укладання та оформлення документів
- •Оформлення сторінки
- •Текст і його оформлення
- •Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів
- •Вимоги щодо використання мовних засобів у тексті документа
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Стандартизація ділового тексту
- •Запитання для самоконтролю:
- •Прикметник особливості використання прикметників у ділових паперах
- •Граматичні форми власних назв особливості узгодження географічних та інших назв з означувальним словом в офіційно-діловому мовленні
- •Числівник особливості використання числівників у ділових паперах
- •Займенник особливості використання займенників у ділових паперах
- •Дієслово особливості використання дієслівних форм у ділових паперах
- •Прийменник особливості використання прийменників у ділових паперах
- •Запитання для самоконтролю:
- •Тема 12 усне ділове мовлення. Поняття культури мови та культури мовлення
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Вимоги до усного ділового мовлення
- •Запитання для самоконтролю:
- •Практичні завдання:
- •Тема 13 мовний етикет. Візитна картка
- •Практичні завдання:
- •Візитна картка як атрибут усного ділового мовлення
- •Практичні завдання
- •Універсальні величини усного спілкування
- •Запитання для самоконтролю:
- •Список використаної літератури
- •Додаток а Вправи та завдання до курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)»
- •Доручення
- •Динамика
Вимова звукосполучень приголосних
Глухі приголосні перед дзвінками під впливом останніх змінюються на відповідні їм дзвінкі приголосні: кі[з΄б]а, про[з΄б]а, моло[д΄б]а, во[ґ΄з]ал. Дзвінкі приголосні перед глухими здебільшого не втрачають дзвінкості (книжка, дядько); тільки на звук [г] у деяких словах перед глухими [т΄], [к] змінюється на відповідний йому глухий [х]: ле[хк]о, ні[хт’]і, кі[хт’]і (але допомогти, підбігти, змогти - так само, як і книжковий, різкий, солодкий тощо).
Шиплячі приголосні перед свистячими під їх впливом змінюються на відповідні їм свистячі: ра́ди[с΄:а], до[ц΄:і׀], у кни́[з΄ц΄і], на до́[с΄ц΄і] - радишся, дочці, у книжці, на дошці. Свистячі приголосні перед шиплячими під їх впливом змінюються на шиплячі: ро[жч]и́стити, бе[ж:]и́рний, бе[жш]о́вний, бе[жш]у́мний - розчистити, безжирний, безшовний, безшумний.
Звуки [д], [т] перед шиплячими змінюються на шиплячі африкати: льо[ч:]ик, закві[ч:]аний, ві[джч]ути, пі[джж]ивити - льотчик, заквітчаний, відчути, підживити. Перед свистячими вони змінюються на свистячі африкати: п’ятна[дз΄ц΄а]ть, два[дз΄ц΄а]ть, ві[дз΄ц΄]вісти - п’ятнадцять, двадцять, відцвісти.
Поєднання фонем [т΄с΄], що виникає у третій особі однини й множини дійсного способу та в другій особі множини наказового способу, реалізується звуком [ц΄:]: розго́йдує[ц΄:а], перегу́кую[ц΄:а], кла́нятиму[ц΄:а], зі́йду[ц΄:а], збері́[ц΄:а], залиші́[ц΄:а].
Українській мові властива милозвучність (евфонічність), яка виявляється в плавності, мелодійності, інтонаційній виразності мовлення. Потреба милозвуч-ності зумовила спрощення приголосних, важких для вимови: [стн], [ждн], [здн], [стл], [рдц], [лнц]: вісник, тижневий, обласний, проїзний, серце, сонце.
Для милозвучності в сучасній українській мові вживають слова:
із початковим голосним і без нього: ржа - іржа, мла - імла;
із кінцевим голосним і без нього: знову - знов;
із приставним приголосним і без нього: вогонь - огонь.
Милозвучності сприяє існування в українській мові фонетичних варіантів окремих слів, які виникають унаслідок чергування звуків [у] - [в], [і] - [й]: уперед - вперед, учений - вчений, іти - йти.
Для усунення важких у вимові збігів голосних і приголосних в українській мові використовують також прийменники з, із, зі (з підручника, зі сходу, із школи); у, ув, уві (ввійшов у квартиру, глянув ув очі, бачив уві сні).
Отже, основні правила української вимови такі:
Відсутність «акання». Наприклад: [молоко], [вода].
Ненаголошений [о] перед наголошеним [у] вимовляється як [оу]: [коужух].
Ненаголошені [еи] та [ие] у вимові зближуються і вимовляються як [еи] або [ие]: [зеилений], [жиеве], [сеило], [стеипови́й].
Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляють дзвінко: книжка, дуб, сім. Глухо вимовляється лише приголосний [г] перед [к] та [т]: [вохко], [кіхти], [лехко], пишуть вогко, кігті, легко.
Звуки [дж], [дз] вимовляють злито: [джерело], [ходжу], [кукурудза], [саджу].
У небагатьох словах в українській мові вживають проривний звук [ґ], який вимовляють подібно до російського [ґ]: ґанок, дзиґа, ґніт, ґудзик, ґрунт.
Приголосний [ц’] у кінці слова вимовляється м’яко: [с׀т׀іле́ц], [молоде́ц]; тверда вимова [ц] буває лише в словах іншомовного походження та деяких вигуках: [пала́ц], [шприц], [бац], [клац].
Приголосний [р] вимовляють твердо в кінці складу і слова: [л׀і́кар], [пов’і́рте], [з’в’ір]. На початку складу [р] буває м яким: [говор׀у́], [бур׀а́к], [р׀а́ст].
У закінченнях дієслів внаслідок асиміляції звукосполучення -ться,
-шся вимовляють як [ц’:а], [с’:ся]: [усміха́jуц׀:а], [поверта́jес׀:а].
Приголосний [в] не оглушується і не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та у кінці слова він вимовляється як [ў]: [зроби́ў], [даўно́], [в’іўто́рок].