13.3 Захист ґрунтів від девегетації

Девегетацією називають втрату ґрунтами свого природного лісового, кущового та трав’янистого покриву.

Девегетація – це явище, яке призводить до поступового знеживлення ґрунту, пониження його біопродуктивності та втрати екологічних функцій. Ґрунти зі штучно збідненим рослинним покривом втрачають кореневу біомасу і відповідно, запаси цінних мінеральних і органічних речовин, стають безструктурними, легко еродуються.

Для боротьби з цим явищем необхідно забезпечувати:

• у пасовищному господарстві – оптимальне навантаження поголів’я худоби, підсіви та підживлення трав, впровадження системи загонів та огорож;

• у польових сівозмінах – збільшення частки багаторічних трав, регулярність внесення органічних добрив, контурний обробіток полів з врахуванням особливостей рельєфу;

• в лісовому господарстві – швидке відновлення і збереження лісової рослинності;

• на гірських та схилових ландшафтах – створення лісоплодових насаджень і терас;

• в дорожньому та міському господарствах – деревонасадження, парки, сквери, сади, трав’янистий дерновий покрив у дворах, на вулицях та узбіччях доріг.

Часто девегетація є почастковою стадією дегуміфікації, оскільки зменшується кількість органічної речовини, що надходить у ґрунт з рослинними рештками, а гумус таких ґрунтів активно окиснюється.

13.4 Охорона гумусного стану ґрунтів

Освоєння цілинних земель та тривале їх використання зумовлює дегуміфікацію – зменшення вмісту гумусу в орному горизонті.

Основною причиною цього явища є зменшення кількості органічних речовин, які надходять у ґрунт. Мікроорганізми, які пристосовані до розкладання певної кількості органічних решток, використовують частину гумусу для свого живлення. Це призводить до порушення природної рівноваги між синтезом і розкладанням гумусних речовин.

Зменшення вмісту гумусних речовин у ґрунті зумовлює погіршення їх фізичних властивостей і, насамперед, структурного стану та водопроникності. Поганооструктурені ґрунти легше піддаються водній і вітровій ерозії. Внаслідок ерозії поширюється процес дегуміфікації.

Дегуміфікація призводить до зменшення вмісту гумусу на 30-40%, потім цей процес стабілізується на більш низькому рівні через 30-50 років.

Вміст гумусу в ґрунтах змінюється залежно від структури посівних площ, співвідношення просапних культур і багаторічних трав у сівозміні. Вміст гумусу зменшується в ґрунтах під просапними культурами значно швидше, ніж під багаторічними травами.

Процес дегуміфікації має місце в усьому світі. У США, Канаді, Аргентині щорічна втрата гумусу на ріллі складає близько 1,5 т/га, а на чорних парах досягає 8 т/га. Вміст гумусу в орних горизонтах степових ґрунтів прерій знизився на 30-40%, у ґрунтах Бразилії – у 3 рази (з 6 до 2%), що збільшило щільність ґрунтів на 50% і погіршило водопроникність у 15-20 разів.

У нашій країні найбільшої дегуміфікації зазнали чорноземи лісостепової зони внаслідок посилення мінералізації детритної частини гумусу та розвитку ерозійних процесів.

Значні втрати гумусу часто спричинені спалюванням поживних решток. Вогонь знищує органіку на поверхні ґрунту, яка могла б стати джерелом гумусу.

На зрошуваних землях також спостерігається зменшення вмісту гумусу і перерозподіл його за профілем. В орному горизонті вміст його зменшується, а в перехідному – збільшується. Одночасно в складі гумусу зменшується відносний вміст гумінових кислот. Зміна якісного стану гумусу при зрошенні спричинює погіршення структурного стану і появу ознак злитості ґрунтової маси, особливо в чорноземів.

Осушення торфових ґрунтів також супроводжується втратою органічної речовини. В аеробних умовах, які при цьому створилися, припиняється накопичення торфу і активізується процес його мінералізації. В результаті зневоднення відбувається зменшення потужності торфового горизонту за рахунок ущільнення торфової маси, коагуляції колоїдів, зміни природного складу та інтенсивної мінералізації торфу. На осушених торфових ґрунтах виникає водна і вітрова ерозія, особливо у весняний період, коли ґрунт не захищений рослинами.

Основними заходами оптимізації та охорони гумусного стану дерново-підзолистих ґрунтів є внесення органічних і мінеральних добрив, сидерація, вапнування, регулювання водного режиму, запровадження травопільних сівозмін. На чорноземних ґрунтах слід запроваджувати полезахисне лісонасадження, агротехнічні методи боротьби з ерозією, сівозміни з часткою багаторічних трав і бобових культур (не менше 25%), внесення органічних і мінеральних добрив.