Побічні ефекти

На особливу увагу заслуговують побічні ефекти, що ви­никають у процесі лікування в літніх та старих людей і являють собою в ряді випадків серйозну небезпеку для них. У старечому організмі підвищується ймовірність ток­сичних проявів кумуляції, небажаної біологічної дії, взає­модії та підвищеної чутливості організму. У людей, стар­ших за 60 років, розвиток побічних негативних реакцій спостерігається в 1,5—2 рази частіше, ніж у молодих лю­дей. На вікову групу 80—90 років припадає найбільша кількість смертей, спричинених ускладненнями лікарської терапії. Різні групи препаратів, застосовувані хворими похилого й старечого віку, спричиняють певні побічні явища.

Снотворні слід призначати тільки протягом короткого проміжку часу. Барбітурати при тривалому застосуванні спричиняють збудження, що змінюється депресією, атак­сію, запаморочення, головний біль, плутаність свідомості, порушення мовлення, нудоту, блювання, понос або за­пори (як правило, в осіб із вираженим атеросклерозом), пригнічення дихання й розвиток дихання Чейн-Стокса, зниження AT аж до колапсу. Можливе виникнення генералізованих еритродермій, супроводжуваних пропасницею та артралгіями, а також виразкового кератиту. Часто уражується печінка.

Транквілізатори мають меншу токсичність, ніж барбі­турати, і, крім того, не пригнічують психічної активності. Тим не менше, вони можуть спричиняти дискінезії, паркін­сонізм, справляють токсичний вплив на серце, спричиня­ють аритмії, сприяють виникненню бронхопневмонії та катаракти. Геріатричним пацієнтам ці препарати призна­чаються на короткий термін.

Ненаркотичні анальгетики можуть спричиняти усклад­нення у вигляді загальних проявів (шум у вухах) і у вигля­ді ускладнень з боку НІКТ (загострення виразкової хворо­би, болі в області живота, нудота, блювання, варикозне розширення вен стравоходу); можливі симптоми саліцилізму — запаморочення, плутаність свідомості, зниження слуху. При призначенні комбінації фенацетину та амідо­пірину може знижуватися фільтраційна функція нирок і розвиватися метгемоглобінемія. Найраціональнішим є застосування парацетамолу (до 4 г на добу) і бруфену. Відзначено, що бутадіон, сприяючи затриманню натрію та води в організмі, спричиняє набряки, можливий роз­виток агранулоцитозу.

Морфін призначають у зменшених дозах і в поєднанні з камфорою, кордіаміном та коразолом, бо він спричиняє пригнічення дихального та збудження блювотного центру. Крім того, можливе затримання сечі.

Антибіотики й сульфаніламіди призначають з ураху­ванням можливих ототоксичних, гепатотоксичних, нефротоксичних і гематотоксичних ефектів. З віком збільшується нефротоксичність антибіотиків групи аміноглікозидів.

Серцеві глюкозиди доводиться застосовувати на фоні зниженої толерантності до цих препаратів хворих після 60 років. У геріатричній практиці вдаються до повільної дигіталізації (насичення глікозидами за 5—7 днів). Після того, як буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту, призначають тривале лікування зниженими доза­ми. Порушення ритму серцевих скорочень при дигіталісній інтоксикації в літніх і старих людей з'являються раніше, ніж у молодих.

Діуретичні засоби можуть спричиняти гіпокаліємію. З урахуванням цього доцільно призначати слабкі сечогінні препарати, їх призначення починати з невеликих доз у комплексі з препаратами калію. Крім того, можливий гострий дефіцит натрію із загальною слабкістю, симпто­мами летаргії, підвищенням вмісту залишкового азоту та сечовини у крові. Найбільш виправдане застосування тіазидних діуретиків.

Гіпотензивні засоби застосовуються з обережністю, оскільки в літніх і старих людей через небезпеку колапсу не можна різко знижувати артеріальний тиск. Гангліобло-катори можуть стати причиною розвитку ортостатичного колапсу, а також затримання сечі, запору й метеоризму,, тому їх застосування має бути обмеженим.

Кортикостероїди сприяють великим втратам азоту, кальцію, калію, затриманню натрію і води, виникненню гіперглікемії, прогресуванню серцевої недостатності та загостренню інфекційного процесу.

Холінолітичні та спазмолітичні засоби протипоказані при глаукомі, оскільки сприяють підвищенню внутріочного тиску. Латентна форма глаукоми, яка нерідко має місце в геріатричних хворих, унаслідок приймання цих препара­тів може перейти у виражену клінічну форму. Крім того, можливе затримання сечі.

Адреноміметичні засоби можуть спричиняти спазм судин головного мозку й нирок, тому для хворих після

60 років до застосування рекомендуються препарати м'якої дії (мезатон, ефедрин, ізадрин) у зменшених дозах. При вираженій гіпертонічній хворобі й атеросклерозі пре­парати цієї групи призначають тільки за життєвими пока­заннями.

Гіпоглікемізуючі препарати, сульфаніламідні протидіабетичні засоби у 8—9 % літніх людей спричиняють побічні реакції: гіпоглікемію, порушення функції печінки й нирок, тромбоз коронарних та церебральних судин, еути-реоїдний зоб, порушення мозкового кровотворення. Часто застосовувані в геріатричній практиці бігуаніди (глібутид, метформін) можуть спричиняти кетоз і ацидоз.