Особливості фармакотерапії в похилому й старечому віці

Підсумовуючи дані про особливості фармакокінетики, фармакодинаміки, взаємодії лікарських препаратів різних груп та уявлення про механізми розвитку побічних ефектів, що спостерігаються при лікуванні осіб похилого й старе­чого віку, можна виділити такі принципи геріатричної фармакотерапії:

1. В осіб, старших за 60 років, імовірність розвитку побічних ефектів істотно більша, ніж у молодих.

2. На фоні зниження компенсаторних можливостей щодо ушкоджуючих факторів в осіб похилого й ста­речого віку навіть незначний ступінь лікарської інтоксикації може спричинити серйозні зміни в орга­нізмі.

3. Серед людей похилого віку, крім хворих, трапляю­ться й практично здорові люди, що мають схильність до самолікування, отримання консультацій, які часто й систематично застосовують ліки з «профі­лактичною» метою. Тому для запобігання лікар­ським ускладненням лікуючий медик, який призна­чає свій курс лікування, мусить з'ясувати лікарський анамнез геріатричного хворого та скоординувати свою терапію з раніше проваджуваною.

4. Лікарське лікування осіб похилого і старечого віку вимагає строгого обгрунтування.

5. Медикаментозна терапія у старих мусить бути спря­мована на лікування захворювання, що визначає тяжкість стану хворого. Це дасть змогу виклю­чити неприпустиму в цих вікових групах поліпрагмазію.

6. Медикаментозна терапія добирається індивідуально для кожного хворого; дозування препарату — з урахуванням вікових змін чутливості та реактив­ності органів, систем і цілісного організму, особли­востей всмоктування, руйнування та виведення препарату у даного хворого з конкретними захво­рюваннями. Лікар зобов'язаний призначати пре­парати тільки з добре відомими йому лікувальними та побічними ефектами.

7. У лікуванні літніх і старих необхідно користуватися правилом малих доз. При цьому на початку лікуван­ня призначають половину або третину загально­прийнятої дози і, поступово збільшуючи початкову дозу, з'ясовують ступінь толерантності хворого до препарату і його оптимальну кількість, необхідну для досягнення лікувального ефекту. При його до­сягненні встановлюється підтримуюча доза три­валої терапії. Особливо строго це правило необ­хідно виконувати при лікуванні препаратами з вузьким терапевтичним діапазоном.

8. З урахуванням складніших патогенетичних меха­нізмів багатьох хвороб у старих мірою підвищення ефективності лікування геріатричних хворих є при­значення лікарських комплексів з однотипним кінце­вим фармакотерапевтичним ефектом компонентів, але різним механізмом їхньої дії.

9. Якщо призначаються відразу декілька лікарських препаратів, слід ураховувати ймовірність, характер та наслідки їхньої взаємодії в організмі літньої людини.

10. При тривалому прийманні ліків, пов'язаному з хро­нічним перебігом багатьох хвороб в осіб старших вікових груп, до них може розвинутися звикання, яке вимагає збільшення дозувань, що підвищує ризик розвитку лікарської інтоксикації. При ліку­ванні хронічного захворювання медикаментозна терапія мусить бути відкоригована з урахуванням його динаміки, чертування ремісій та загострень. Лікар повинен уміти оцінити необхідність та своєчасність зниження дозувань і зменшення кількості одночасно призначуваних препаратів, заміни одних препаратів іншими зі схожими тера­певтичними ефектами, переходу на підтримуючі дози профілактичного лікування та перерви в лі­куванні.

11. Швидкому досягненню лікувального ефекту та зменшенню вираженості побічних реакцій сприяє використання в комплексній терапії літніх людей стимулюючих засобів — геріатричних препаратів.

12. Строгий контроль над харчовим, водним і сольовим раціонами людей старших вікових груп та контроль над діурезом є засобами профілактики розвитку лікарської інтоксикації. Важливим принципом геродієтетики є максимальне щадіння смаків і зви­чок пацієнтів похилого віку. Слід пам'ятати, що недостатнє споживання рідини старими людьми сприяє збезводненню та підвищує ризик розвитку лікарської інтоксикації.

13. Ефективність лікування літних хворих підвищує­ться при раціональній організації рухового режиму та здійсненні загальних гігієнічних заходів.

14. Призначення лікарської терапії мусить провади­тися с урахуванням нервово-психічного статусу старої людини, соціальних умов, у яких вона пере­буває; можливостей самообслуговування й догляду з боку родичів або інших осіб Необхідно спро­стити приймання лікарських препаратів і забез­печити хворого необхідними письмовими рекомен­даціями.

15. Для вчасного проведення корекції лікування необ­хідно, щоб персонал, обслуговуючий старого, роди­чі, які доглядають пацієнта, знали основні ознаки передозування та непереносності лікарського пре­парату, що його приймає їхній підопічний. Це важ­ливо тому, що сам хворий часто не може адекватно оцінити зміни у своєму самопочутті та пов'язати їх із проваджуваним лікуванням.

З урахуванням усього переліченого вище, доцільно приділяти увагу геріатричним препаратам (геропротекторам). Старіння супроводиться неухильним зниженням рівня метаболізму: інтенсивності тканинного дихання, ресинтезу АТФ та креатину, що виражається у зміні енер­гетичного обміну. Старіння призводить до дестабілізації вуглеводного й ліпідного обмінів, кількісних і якісних змін білків, зниження їхньої функціональної активності. По­ліпшити компенсаторно-пристосувальні реакції старіючого організму й підвищити його стійкість до ушкоджуючих факторів можна шляхом застосування лікарських препа­ратів, що впливають на обмінні процеси в організмі (геріатричних засобів). До них належать біологічно активні речовини неспецифічної загальностимулюючої дії: вітамі­ни, мікроелементи, новокаїн, гормони, тканинна терапія, АЦС, апілакотерапія, адаптогени та інші препарати зі схожою дією. Ці медикаментозні засоби застосовуються як для профілактики старіння, так і для лікування пов'яза­них із ним хвороб. Доведено, що базисне лікування геропротекторами, проведене перед призначенням специфічної медикаментозної терапії, підвищує ефективність ліків, робить їх застосування безпечним, нормалізує реактив­ність організму щодо ліків.

Застосування вітамінів сприятливо позначається на діяльності органів та систем, на підвищенні реактивності організму за рахунок активізації перебігу фізіологічних і біохімічних процесів. Деякі представники вітамінів (токо­феролу ацетат, біофлавоноїди, аскорбінова кислота) є природними антиоксидантами. Курсова вітамінотерапія з використанням лікувальних доз препаратів дає добрий терапевтичний ефект і в подальшому дає змогу знизити дозування вітамінів до рівня фізіологічної потреби орга­нізму в геріатричного хворого. Призначення великих доз вітамінів недоцільне. Ефективне застосування комплекс­них вітамінних препаратів «Декамевіт», «Неодекамевіт», «Ундевіт» по 2 табл. 1—2 рази в день протягом 20 днів з перервами між курсами 2—3 міс. З успіхом застосо­вуються препарати, що містять амінокислоти, вітаміни, мікроелементи («Амневіт»), солі калію та глютамінову кислоту («Каглютам»), комплекс мікроелементів («Оркомін»).

Біодози мікроелементів (міді, цинку, кобальту, марган­цю, калію) включаються до препаратів, призначуваних з метою нормалізації обмінних процесів.

Новокаїнотерапія застосовується при вікових змінах фізіологічного характеру. Нині використовується така схе­ма: 12 внутрішньо м'язових ін'єкцій по 5 мл 2 % розчину через день, перерва між першими трьома циклами — 10 днів, між подальшими — від 1 до 3 міс. (6—8 циклів на рік). Пробна підшкірна ін'єкція — 0,5 мл 2 % розчину під контролем частоти пульсу та ЕКГ.

Гормони в геріатричній практиці слід застосовувати з особливою обережністю. Анаболічні стероїди можуть призначатися за такою схемою:

неробол (всередину)

2,5 мг двічі на день — 10 днів,

2,5 мг 1 раз на день— 10 днів,

1,0 мг 1 раз на день— 5 днів;

на курс лікування йде 80 мг. Курси лікування провадяться 1—2 рази на рік + харчовий кальцій та білок (молоко, м'який сир) + комплекс вітамінів та ліпотропних речовин.

Тканинні біогенні стимулятори, одержувані з пережи­ваючих тканин, ефективно застосовуються в геріатричній практиці для підвищення неспецифічної опірності, активі­зації процесів адаптації. Провадяться три підшкірні ін'єк­ції зависі плаценти по 1 мл з інтервалами в 10 днів між кожною. Протягом року провадяться 2 курси лікування. Застосовується також АЦС Богомольця.

Апілакотерапія дає добрий ефект в осіб похилого віку. Апілак (маточне молочко бджіл) призначається по 0,01 г на день під язик протягом 20 днів.

Адаптогени — біологічно активні речовини, що сприя­ють розвиткові адаптаційних процесів та підвищують неспецифічну опірність організму. їх призначають людям похилого і старечого віку, що в ряді випадків дає обнадій­ливий ефект. До адаптогенів відносяться препарати жень­шеня, елеутерокока, дибазол (у дозуванні не більш як 10 мг на добу) та ін. Препарати плодів лимонника, коренів заманихи близькі за дією до препаратів женьшеня. їх не слід застосовувати при спазмах судин головного мозку та черевної порожнини, гіпертонічній хворобі, стенокардії.