Види фармакотерапії

Етіотропна терапія направлена на усунення причини хвороби, наприклад протимікробні речовини при інфекційних захворюваннях або антидоти при отруєннях токсичними речовинами.

Патогенетична терапія направлена на усунення або пригнічення механізмів розвитку хвороби. Більшість лікарських препаратів надають саме патогенетичну дію — гіпотензивні, антиаритмічні, протизапальні, психотропні і т.д.

Симптоматична терапія направлена на усунення або зменшення окремих симптомів хвороби. До симптоматичних речовин можна віднести обезболюючі препарати, що не впливають на причину або механізм розвитку хвороби. Одночасно в деяких випадках (наприклад інфарктміокарду) вони можуть істотно впливати на перебіг патологічного процесу, по суті справи надаючи патогенетичну дію.

Замісна терапія проводиться при недостатності природних біологічно активних речовин. До засобів замісної терапії відносять ферментні препарати, гормони і їх аналоги, вітаміни, які, не усуваючи причини захворювання, можуть забезпечити нормальну життєдіяльність організму протягом багатьох років. Наприклад, препарати інсуліну не впливають на вироблення інсуліну в острівцях підшлункової залози, але за умови постійного введення протягом всього життя хворого забезпечують нормальний обмін вуглеводів в його організмі.

Профілактична терапія проводится для попередження захворювання. До профілактичних речовин відносять деякі противірусні, дезин­фікуючі препарати, вакцини, сироватки і т.д.

КЛІНІКО-ФАРМАКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ ТЕРАПІЇ В РІЗНІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ

Залежність дії від віку хворого

Найбільша чутливість до ЛР спостерігається в дитя­чому та старечому віці. Наприклад, діти порівняно з дорос­лими чутливіші до кофеїну, атропіну, серцевих глікозидів, ефедрину. Така неоднакова чутливість пов'язана з не­досконалістю багатьох фізіологічних механізмів, особливо елімінуючих органів і ферментних систем, зі ступенем про­никності біологічних бар'єрів і т. д. Так, зв'язування ліків з білками плазми в новонароджених нижче, ніж у дорослих. Ця різниця є наслідком не тільки гіпоальбумінемії, але й якісної відмінності альбумінів. Підвищена проникність гематоенцефалічного бар'єра у немовлят для жиророзчинних ЛР (барбітурати) є одним з головних факторів підвищеної токсичності їх у дітей. Тому при призначенні препаратів дітям необхідно брати до уваги їх вік. В Державній Фарма­копеї X видання вміщені таблиці максимальних доз отруй­них та сильнодіючих речовин за віковими групами, складені на підставі глибоких експериментальних досліджень та клінічних спостережень. Для інших речовин розрахунок можна спростити: так, якщо доза для дорослих при­ймається за одиницю, то дитині до року призначають 1/24 дози дорослого, в 1 рік—1/12, в 2 роки—1/8, в 4 роки — 1/6, в 6 років — 1/4, в 7 років — 1/3, в 14 ро­ків — 1/2, в 15—16 років — 3/4 дози дорослих. Крім того, для дітей з надмірною масою або недостатньою масою доцільно визначати дозу індивідуально на базі дозис-фактора. Для цього разову дозу для дорослого перераховують на 1 кг маси дорослого, а потім множать на дозис-фактор, що відповідає вікові дитини та масі тіла в кілограмах:

Вік, років Дозис-фактор

0—1 1,8

1—6 1,6

6—10 1,4

10—12 1,2

Дорослий 1,0

Існує також багато емпіричних формул, що враховують вік, масу та площину поверхні тіла дитини. Більш докладно вони описані в посібнику для педіатрів.

У старечому віці також з'являються зміни, які обумов­люють підвищення чутливості до ліків. Головні з них — це органічні зміни елімінуючих органів — печінки та нирок, а також серцево-судинної системи. Тому основним прин­ципом геріатричної фармакотерапії є більш обережне застосування ЛЗ, неприпустимість поліпрагмазії, змен­шення доз на 1/3, особливо для серцевих глікозидів, гіпо­тензивних та психотропних ліків, наркотичних анальгетиків. В той же час антибіотики й антибактеріальні хіміопре­парати призначають в звичайній дозі. Загальної схеми дозування ліків для осіб старечого віку поки що не існує.

ВПЛИВ ЛІКУВАЛЬНИХ ПРЕПАРАТІВ НА ПЛІД ТА НОВОНАРОДЖЕНОГО

Серед численних факторів навколишнього середовища, здатних викликати порушення розвитку плода, лікувальні препарати належать до найбільш впливових.

Особливості дії ліків у системі мати — плід визначають такі фармакокінетичні параметри: фармакокінетичні особ­ливості лікувальних препаратів в організмі матері, роз­поділ їх в організмі ембріона або плода, плацентарний транспорт, метаболізм в організмі плода, елімінація ксенобіотиків з організму матері, елімінація їх з організму плода.

Фармакокінетика лікувальних препаратів у системі мати — плацента — плід

Перехід лікувальних препаратів та їх метаболітів із організму вагітної до плода й навпаки може відбувати­ся або трансплацентарно, або параплацентарно (крізь плідні оболонки). Основним є трансплацентарний шлях. Більшість ліків з молекулярною масою не більше від 500 проходить крізь плаценту. Ліпофільні та неіонізовані молекули ліків швидше проникають у кровообіг плода. Крізь плаценту можуть проходити як зв'язані з протеїнами лікувальні препарати, так і не зв'язані в сироватці ліки. Деякі препарати через погану розчинність в ліпідах та сильну іонізацію при фізіологічному рН не досягають значної концентрації в організмі плода. Непроникність плаценти для специфічних ліків є відносною, оскільки всі ЛЗ у високій концентрації можуть проникнути з організму матері в плід. Найлегше проходять крізь плаценту гормональні препарати стероїдної групи, антибіотики (стрептоміцини, тетрацикліни), сульфаніламіди, анальгетики та антикоагулянти. Збільшення матково-плацентарного кровообігу, котре, як правило, пов'язане з наростанням гестаційного віку, утруднює проходження для анестетиків та анальгетиків. З одного боку, це може розглядатися як захист плода, але з другого — ліки, що вже знаходяться в тканинах, можуть надовго затриматися в тканинах плода через зменшену циркуляцію.

У наш час фармакокінетика лікувальних препаратів під час вагітності розглядається як багатокамерна модель переміщення та елімінації ліків у системі мати — плацен­та — плід. У цій системі в окрему камеру виділена плацен­та, в якій відбуваються такі фармакокінетичні процеси, як біотрансформація лікувальних препаратів, їх розподіл, накопичення та елімінація.

Інтенсивність трансплацентарного переходу ЛР за­лежить від градієнта концентрації препарату в крові мате­рі й плода, розчинності в жирах, молекулярної маси, ступеню дисоціації та взаємодії з білками плазми крові. Особливість системи мати — плацента — плід є цирку­ляція ЛР та їх метаболітів як в організмі вагітної, так і в організмі плода.

При параплацентарному шляху лікувальні препарати потрапляють у легені та ШКТ плода з амніотичної рідини в результаті її аспірації або заковтування навколоплідних вод.