Дозування основних препаратів:

Нітрогліцерин по 0,0005 г під язик у вигляді таблеток і капсул або 3—4 крапель 1 % спиртового розчину

Сустак-форте по '/2 табл. (6,4 мг) тричі на день після їди протягом 4 тижнів

Нітронг у таблетках по 2,6 мг по 1 табл. тричі на день після їди

Нітросорбід призначається аналогічно (таблетки по 0,005; 0,01; 0,02 г)

Ериніт (таблетки по 0,01 г) протягом 4 тижнів

Нітромазь 2 % призначається на ніч для втирання у шкіру передсерцевої області

Анаприлін у таблетках по 0,01 г (0,04 г) по 2 табл. ('/г табл.) тричі на день після їди тривало

Кордарон у таблетках по 0,2 r по 1 табл. двічі на день після їди протягом 4 міс. з поступовим зменшенням дози до кінця курсу

Коринфар у таблетках по 0,01 г по 1 табл. тричі на день протягом місяця

Нестероїдні протизапальні препарати Показані для лікування ревматизму, обмінно-дистро­фічних артритів, ревматоїдного артриту, захворювань сполучної тканини, як анальгетики при болях запального і незапального генезу, для купірування пропасних станів. Загальними протипоказаннями до призначення цієї групи препаратів є виразкова хвороба шлунка та дванадцяти­палої кишки, захворювання кровотворних органів, лейко­пенія, тяжкі порушення функції печінки й нирок, недостат­ність кровообігу II Б — III ступ., індивідуальна непереносність (алергія, аспіринова астма), тяжкі ураження зо­рового нерва. Призначаються ці препарати геріатричним хворим у трохи зменшених дозуваннях з урахуванням функціонального стану печінки й нирок, а також проти­показань, систематично контролюючи картину крові та стану ШК.Т, обов'язково після їди.

Амідопірин у таблетках по 0,25 г 3—4 рази на день

Анальгін у таблетках по 0,5 г 3—4 рази на день, в ампулах по 1—2 мл 25 і 50 % розчинів по 1—2 мл в/м або в/в 2—3 рази на день

Ацетилсаліцилова кислота по 1—2 табл. (0,5 г) 3—4 рази на день

Бутадіон по 1 табл. (0,15 г) 3—4 рази на день

Реопірин у таблетках призначають аналогічно, в ампулах по 5 мл в/м

ібупрофен у вигляді таблеток по 0,2 г 3—4 рази на день

Вольтарен у вигляді таблеток по 0,025 г по 1—2 табл. тричі на день

Індометацин в таблетках по 0,025 г аналогічно вольтаренові

Антибіотики

Показані для лікування всіх гнійно-запальних і септич­них захворювань різних локалізацій, інфекційних захворю­вань, для лікування й профілактики ревматизму. Загаль­ними протипоказаннями до призначення антибіотиків є алергічні реакції на їх уведення, тяжкий кандидамікоз, дисбактеріоз. Аміноглікозиди та поліміксин не призна­чаються хворим з тяжкими ураженнями нирок і слухо­вого нерва, левоміцетин — при гіпо - та апластичних анеміях, лейкоцитопенії, тетрацикліни — при тяжких ураженнях нирок і печінки, макроліди та рифампіцин — при цирозах печінки і печінковій недостатності, ристомі-цин — при пригніченні кровотворення. Призначаючи антибіотики літнім і старим, необхідно враховувати сповільнення їх біотрансформації та виведення у геріа­тричних хворих, що сприяє розвиткові токсичних реакцій і алергії. Тому антибіотики призначають переважно в середніх терапевтичних дозуваннях. Прихована недо­статність вітамінів може проявлятися при антибіотикотерапії, відзначається частішання кандидозу в порівнянні з іншими віковими групами. Згідно з відзначеним вище, при призначенні антибіотиків геріатричним хворим керую­ться такими загальними принципами:

1. Призначення за строгими показаннями.

2. Прове­дення шкірних алергічних проб перед уведенням препа­рату.

3. Паралельне призначення вітамінів та ністатину.

4. Недопустимість перевищення курсових доз.

Необхідно враховувати той факт, що з віком звужує­ться інтервал терапевтичної дії лікарських препаратів. Таким чином, при призначенні декількох лікарських препа­ратів кінцевий підсумок їхньої взаємодії залежить від такої великої кількості факторів, що прогнозувати його вельми важко.

Прикладом антагоністичних відносин між різними пре­паратами може бути факт сповільненого всмоктування ліків кислотної структури (саліцилатів, антикоагулянтів, барбітуратів та ін.) при одночасному призначенні анта­цидних засобів, які знижують кислотність шлункового соку. Нейролептики та антидепресанти, часто призначувані геріатричним хворим протягом тривалого періоду, зни­жують тонус м'язової стінки кишечника за рахунок вира­женої холінолітичної дії. Це створює умови для збільше­ного всмоктування ЛР із травного тракту й розвитку лікар­ської інтоксикації. Особливо часто побічні реакції в літніх людей виникають у зв'язку із взаємодією лікарських ре­човин на стадії розподілення. З особливою обережністю слід підходити до призначення препаратів, конкуруючих за зв'язок з білками плазми і здатних витісняти один одного з білково-лікарських комплексів. Цю особливість взаємодії ЛР лікареві, котрий працює з геріатричними хворими, необхідно враховувати ще й тому, що в процесі старіння відбувається зниження кількості альбумінів у плазмі та зростання вільної фракції ЛР.

Таким чином, видно, що передозування й токсичний ефект можуть проявитися при призначенні двох, а тим більше декількох препаратів у їхніх звичайних дозуваннях. Подібні явища можуть спостерігатися при одночасному призначенні дигіталісу й кальцію, що руйнує білково-лікарські комплекси серцевого глікозиду.

Також можливе ослаблення ефекту однієї ЛР за раху­нок інгібування іншою речовиною її активного транспорту. Так, при одночасному призначенні трициклічних анти­депресантів і β-адреноблокаторів гіпотензивний ефект останніх знижується за рахунок включення даного меха­нізму взаємодії. У молодому організмі при одночасному призначенні, наприклад, препаратів дигіталісу і препаратів-індукторів активності ферментативних систем печінки (снотворних, седативних, протисудорожних, транквіліза­торів, нейролептиків, нестероїдних протизапальних засобів) відбувається прискорений метаболізм даних серцевих глікозидів та зниження їхньої активності. У старечому віці це не відбувається, оскільки здатність ферментів до індукції знижується. У результаті виникає небезпека роз­витку побічних ефектів. Побічні ефекти можуть розвину­тися і при призначенні лікарських препаратів спільно з інгібіторами ферментних систем печінки (морфіну, анти­депресантів та ін.). При фармакотерапії, що включає ці препарати, сповільнюються процеси біотрансформації, і в крові підвищується концентрація лікарських речовин. Вивчення особливостей взаємодії ЛР у старіючому ор­ганізмі на стадії екскреції важливе тому, що до 80 років на ЗО % знижується кількість функціонально повноцінних клубочків, зменшується нирковий кровотік, знижуються показники клубочкової фільтрації та канальцевої секреції, сповільнюється ниркова екскреція. Усе це призводить до затримання лікарських речовин та їхніх метаболітів в організмі.

При одночасному призначенні декількох лікарських препаратів може спостерігатися порушення виведення од­ного з них та підвищення концентранції його в крові. Так, пеніциліни затримуватимуться в організмі при блокаді їхніх екскреторних транспортних систем нестероїдними протизапальними засобами. Таким самим чином на ви­ведення серцевих глікозидів впливає верошпірон, на ви­ведення індометацину — фуросемід.

При виведенні з організму слабких кислот та основ проявляється їхня конкуренція за активний канальцевий транспорт.

Вікові зміни органів накладають свій відбиток і на фармакодинамічну взаємодію ЛР. Так, на фоні зниженого вмісту калію в міокарді та крові в літніх осіб і осіб старечо­го віку часто застосовувана в геріатричній практиці комбінація діуретиків, що спричиняють гіпокаліємію, і сер­цевих глікозидів посилює токсичність останніх.

У літніх осіб відзначається посилення активності гі­потензивних засобів, застосовуваних у поєднанні зі спаз­молітичними препаратами (похідними папаверину та ін.). Різкий спад тиску може спричинити в літніх осіб серйозні ускладнення, аж до ішемічного інсульту. Лікареві завжди слід пам'ятати про таку особливість старечого організму, як змінена чутливість периферичних рецепторів. Наслід­ком цього є знижена або парадоксальна реакція організму на Лікарські препарати.