Форми лікарських препаратів з рослинної сировини

Препарати з рослин можна розділити на такі групи:

1. Галенові препарати. До них належать цілі рослини, окремі частини рослин і суміші їх у свіжому вигляді (соки, сиропи), а також витяжки із рослин (настої, відвари, настоянки, екстракти).

2. Новогаленові препарати - лікарські форми із лікарських рослин, очищені від баластних і пігментних речовин.

В медичній практиці фітотерапевтичні препарати використовують у наступних формах:

1. У чистому вигляді, при цьому лікування проводять тільки фітотерапевтичними засобами.

2. У змішаному вигляді, коли фітотерапію реалізують у декількох варіантах:

а) використання деяких галенових препаратів (настій, відвар, настоянка) за основи для приготування мікстур;

б) галенові препарати у складі мікстур основних або допоміжних ліків;

в) фітотерапевтична речовина у ролі замісної терапії для зниження дози ефективного терапевтичного засобу (наприклад, щоб знизити дозу глюкокортикоїдів при лікуванні бронхіальної астми або синтетичного антигіпертензивного агента при тривалому лікуванні захворювання).

г) підтримувальне лікування фітотерапевтичними засобами (наприклад: коли хворий виведений із важкого стану гострої фази захворювання - виразкова хвороба шлунка, бронхіальна астма, гіпертонічна хвороба та інші), коли їх застосування стає не тільки можливим, але корисним і доцільним.

Настої і відвари - це рідкі лікарські форми, які являють собою водні витяжки із рослинної сировини або водні розчини концентрованих екстрактів, спеціально приготованих для цього.

Настої готують із ніжних частин сировини (листя, квіти, трава).

Відвари готують із грубих частин сировини (коріння, кора, кореневище).

Настої і відвари, крім біологічно активних речовин (алкалоїди, сапоніни, флавоноїди, глікозиди, мікро- та макроелементи), містять і добавки, так звані баластні речовини (цукор, пігменти, слизі, гіркоти).

Найчастіше в фітотерапії для внутрішнього вживання, а іноді й для зовнішнього використання з рослин готують водні екстракти – чаї (відвари). Залежно від характеру рослинної сировини (квіти , трава, чи коріння) та діючих компонентів існує кілька способів їх приготування. Перший спосіб - попередньо (близько доби) настоюють лікарську рослинну сировину в холодній воді, в якій її потім кип’ятять. Другий спосіб - певну дозу рослини заварюють як чай, і не кип’ятять, а лише настоюють у теплому місці протягом 15-20 хвилин. Ці обидва види відварів проціджують і зберігають для регулярного вживання не довше як одну добу в прохолодному місці.

При виготовленні настоїв, рослину (завжди подріблену) настоюють на холодній воді протягом 6-8 годин, потім настій проціджують і зливають у скляну посуду.

Настоянки, латинською мовою тинктури - це спиртові витяжки із рослинної сировини, виготовлені шляхом настоювання рослинної сировини на 70% розчині спирту і їх не треба сплутувати з настоєм, який готують на воді, а не на спирті.

При домашньому приготуванні настойки замість спирту застосовують горілку, але її беруть в два рази більше ніж спирту.

Настоювати лікарську сировину треба в темному місці протягом 8-10 днів і зрідка збовтувати. Перш ніж настоювати траву або коріння, їх треба подрібнити. Готову настойку проціджують і зливають у флакон.

Екстракти рідкі готуються так само, як і настоянки, тільки спиртова витяжка концентрується. Екстракт з рослини, якщо нема приготованого в аптеці, замініють у народі простим відваром, але згущеним у гарячій печі до половини, причому часто відвар випаровують у закритій посудині ( в горщику, накритому покришкою, яку замазують тістом). Так готувати екстракт необхідно при використанні ефіроолійних рослин. Дози вживання екстрактів домашнього приготування завжди повинні дорівнювати дозам аптечних настойок.

Настоянки та екстракти призначають краплями для внутрішнього і зовнішнього застосування.

Порошок готують найчастіше в металевому посуді (замість аптечного фарфорового). Рослинну сировину товчуть, поки вона не перетвориться на борошно. Зберігати порошок треба в добре закупореній скляній посудині, вживати його краще свіжоприготованим.

Мазі готують на основах, найчастіше таких, як свинячий внутрішній витоплений жир (смалець з нутряку), який легко всмоктується в шкіру людини, та коров’яче (несолене) масло або вазелін (найкраще жовтий). В основу кладуть порошок з рослини або екстракт (згучщений відвар) чи настойку, або ж свіжий сік. Останні три форми важче змішати з основою, ніж порошок. Їх потрібностаранно й тривалий час змішувати, поки не захолоне розігріта перед цим основа.

Доза приготування здебільшого – 1:4, тобто 1 частина рослини на 4 частини основи.

Свіжий сік. Доза вживання його завжди дорівнює дозі настойки. Зберігати його можна, додавши 20 % спирту, а для деяких рослин – від 30 до 70 %.