86. Характеристика принципу свободи відкритого моря

Найбільш важливим і загально визнаним є принцип свободи відкритого моря. Ще наприкінці ХГХ ст. Отфейл відзначав, що море вільно в тому сенсі, що воно не може бути підпорядковано під владу (суверенітет) ніякого народу; що ніякої володар, як би він не був могутній, не може мати претензії диктувати закони,навіть самої слабшає нації, на цьому великому просторі морей5.

Даний принцип закріплений у ст. 87 Конвенції ООН з морського права 1982 р. Він означає, що відкрите море відкрите для всіх держав, як прибережних, так і не мають виходу до моря. Свобода відкритого моря визначається відповідно до умов, регламентованими Конвенцією 1982 р. і іншими нормами міжнародного права. Вона включає, зокрема, як для прибережних держав, так і для держав, що не мають виходу до моря: а) свободу судноплавства; б) свободу польотів; в) свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи; г) свободу зводити штучні острови та інші установки, що допускаються відповідно до міжнародного права; д) свободу рибальства; е) свободу наукових досліджень.

Всі держави здійснюють ці свободи, належним чином враховуючи зацікавленість інших держав у користуванні свободою відкритого моря. На думку А. Л. Колодкін, «принцип свободи відкритого моря є принцип імперативний, вищий принцип jus cogens».

87. Юрисдикція у внутрішніх водах

Іноземні невійськові судна можуть заходити у внутрішні води тільки з дозволу прибережної держави і повинні додержуватися її законів. Прибережна держава може встановлювати стосовно іноземних суден такі види правового режиму: а) національний режим (такий же, який даєть-ся своїм суднам); б) режим найбільшого сприяння (надання умов не гірших, ніж ті, якими користуються судна будь-якої третьої держави); в) спеціальний режим (наприклад, для суден із ядерними силовими установками, що перевозять отруйні, хімічні й інші матеріали). Іноземні судна у внутрішніх морських водах повинні дотримуватися законів та інших правил, установлених прибережною державою, у відношенні імміграційного, митного, санітарного контролю, безпеки плавання, охорони навколишнього середовища. Наприклад, в іноземному порту судна підлягають санітарному контролю на основі Міжнародних санітарних правил 1951р. (уточнені в 1969р.). Судно, що не виконало санітарних правил, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти в море, але протягом усього рейсу не може заходити в інші порти цієї ж держави.

На іноземні торговельні судна, до яких звичайно відносять усі судна, крім військових і тих, що використовуються для публічних цілей (охорона узбережжя, рибоохорона і т.д.), що знаходяться у внутрішніх морських водах прибережної держави, поширюється кримінальна, цивільна й адміністратив-на юрисдикція прибережної держави.

В основі кримінальної юрисдикції лежить загальне правило про те, що оскільки внутрішні морські води є частиною державної території, то злочи-ни, скоєні на борту іноземних торговельних суден, що знаходяться в межах цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці, час-тіше всього в силу двосторонніх угод, влади прибережної держави переваж-но утримуються від здійснення кримінальної юрисдикції стосовно моряків іноземного судна, якщо вчинені ними злочини не порушують мир і добрий порядок у ньому, якщо втручання не є міжнародним зобов’язанням прибе-режної держави або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські посадові особи держави прапора судна. Іноземні торгові судна не повинні да-ватися як захисток для осіб, переслідуваних владою прибережної держави за вчинений злочин.

Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суднами полягає в тому, що судовою владою прибережної держави можуть розглядатися ци-вільні позови у відношенні іноземного торгового судна і майна, що знахо-диться на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути заявлені до судна в зв’язку з невиконанням контракту, заподіянням шкоди, рятуванням і т.п. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного тор-говельного судна може включати в себе затримання або арешт такого судна для забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітражних рішень. Рішення про затримання або арешт повинно виноситися компетент-ним судовим органом прибережної держави. Водночас приналежні державі судна зберігають імунітет від затримання й арештів, що випливають із вико-нання судових рішень у цивільних справах, або для забезпечення заявленого позову.

Слід зазначити, що у відповідності зі сформованою міжнародною прак-тикою прибережна держава не здійснює юрисдикції у справах, що належать до внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включаючи цивільні спори між членами команди, що виникають у зв’язку з їхньою службою на суднах.

Адміністративна юрисдикція здебільшого базується на нормах адміні-стративного права, що встановлюють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм іноземні судна як державні, так і приватновласницькі, підлягають адміністра-тивній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю, що належать до безпеки суден, охорони людського життя, допуску іноземців.

Інші правила встановлені для іноземних військових суден. Слід зазначи-ти, що прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації заходження іноземних військових кораблів у внутрішні морські води і порти. У законодавстві більшості держав установлений дозвільний порядок захо-дження іноземних військових кораблів у внутрішні води і порти. Відповід-но до цього порядку заінтересована держава дипломатичними каналами не пізніше визначеного терміну повинна направити запит державі, у чиї торгові порти передбачається заходження її кораблів, і одержати на це відповідний дозвіл. Причому в запиті повинні бути зазначені цілі заходження, чисель-ність екіпажу і час перебування в порту. Що стосується військових портів, то вони, як правило, закриті для відвідин іноземних військових суден.

Слід зазначити, що в зв’язку з інтенсивним розвитком міжнародного судноплавства в даний час намітилася тенденція з обмеження юрисдикції прибережної держави у відношенні іноземних суден, що знаходяться в її вну-трішніх водах.