44. 45. Поняття та принципи міжнародного морского права

Сучасне міжнародне морське право - це галузь міжнародного права, що регулює дослідження і використання просторів Світового океану, його дна і ресурсів у мирних цілях, а також польоти літальних апаратів у повітряному просторі над Світовим океаном. Основним об'єктом міжнародного морського права є Світовий океан і складові його простори і ресурси, в ефективному зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного прав'а - держав і їхніх об'єднань - міжнародних організацій і органів, наділених певними правами й обов'язками в сфері дії морського права. Тому що просторова сфера дії сучасного міжнародного права містить у собі не тільки води Світового океану, його дно і надра, але і повітряний простір над ним до межі з космічним простором, вважається обгрунтованою і правомірною позиція вчених, що вважають сучасне міжнародне морське право комплексною галуззю, що включає в себе визначені положення і міжнародного повітряного права. Сучасне міжнародне морське право регламентує питання: розмежування (класифікацію) морських просторів на різні категорії за правовими ознаками; визначення правового статусу і режиму використання кожної правової категорії; захист і збереження під контролем морського середовища та ін.

Найважливішим всеохоплюючим і загальновизнаним документом є Конвенція ООН з морського права 1982 p.. яка включила в себе багато з раніше діючих документів і регламентує відзначені питання. Як основні принципи сучасного міжнародного морського права, відображені у цій Конвенції, можна зазначити: принцип свободи відкритого моря; принцип свободи використання просторів із міжнародним режимом; принцип поширення національної юрисдикції на судна та їхні екіпажі, де б вони не знаходилися при здійсненні правомірної діяльності; принцип забезпечення безпеки експлуатації суден і людського життя на морі та надання їм допомоги, незалежно від національної приналежності; принцип поширення суверенітету прибережних держав на морські простори, розташовані в межах дії національної юрисдикції; принцип неприпустимості підпорядкування національній юрисдикції просторів із міжнародним режимом; принцип неприпустимості забруднення морського середовища; принцип відповідальності за заподіяння шкоди іншим правомірним користувачам просторів і ресурсів Світового океану; принцип використання просторів із міжнародним режимом винятково в мирних цілях і на благо всього людства; принцип обов'язковості реєстрації національних суден і штучних споруд у водах Світового океану.

46. Поняття та особливості міжнародного публічного морського права

Міжнародне публічне морське право - це галузь міжнародного права, об'єктом якої є порівняно великий комплекс однорідних міжнародних відносин у зв'язку з використанням Світового океану.

Больше не нашлось ничего.

47. Поняття та правовий режим виключної морської економічної зони

Поява виключної економічної зони пов'язана з давнім прагненням держав встановити риболовні зони, що вихо­дили б за межі територіальних вод. Дві справи, які розгля­дав із цього питання Міжнародний Суд (Велика Британія V Норвегії 1952 р. і Велика Британія V Ісландії 1974 р.), за­вершились визнанням права держави створювати 12-миль-ну риболовну зону. Ситуація особливо загострилась в 70-80-ті роки ХХ ст., коли деякі держави, що розвиваються, під приводом захисту своїх рибних ресурсів об'явили в од­носторонньому порядку про значне розширення територі­альних вод1. Інші держави відмовились визнати це рішен­ня. У результаті в Конвенції ООН з морського права 1982 р. з'явився компроміс у вигляді виключної економічної зони, який отримав широке визнання в міжнародному морсько­му праві.

Конвенція з морського права 1982 р. визначає виключну економічну зону як «район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього» (ст. 55), ши­риною не більше «200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіаль­ного моря» (ст. 57). Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не повний суверенітет над вик­лючною економічною зоною, а «а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих - у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і у відношенні інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки вказаної зони, таких як виробництво енергії шляхом використан­ня енергії води, течії та вітру; б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях цієї Конвенції, у відношенні: і) створення і використання штучних островів, установок і споруд; іі) морських наукових досліджень; ііі) захисту та збереження морського середовища; в) інші права й обов'яз­ки, передбачені в цій Конвенції» (ст. 56).

Прибережна держава визначає допустимий улов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та забезпечує, щоб стан живих ресурсів у такій зоні не піддавався небез­пеці в результаті надмірної експлуатації. Вона має право споруджувати та дозволяти спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для економічних цілей (п. 1 ст. 60).

Визначаючи права й обов'язки прибережної держави, Конвенція з морського права 1982 р. встановлює права й обов'язки інших держав у виключній економічній зоні, а саме свободу судноходства, польотів, прокладання підвод­них кабелів і трубопроводів, інші з погляду міжнародного права правомірні види використання моря (п. 1 ст. 58). Іно­земна держава зобов'язана враховувати у виключній еко­номічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава - враховувати права іно­земної держави у виключній економічній зоні (п. 2 ст. 56).

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне зако­нодавство про виключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982 р. має бути сумісним з її нормами. В Україні прийнято Закон України «Про вик­лючну (морську) економічну зону України»1. Криміналь­ним кодексом України в ст. 249 встановлена кримінальна відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.