- •Передмова
- •Тема 1. Лекція 1. Вступ. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України (2 год)
- •1.1. Предмет і завдання курсу історії України
- •1.2. Початок формування людської цивілізації на території України. Неолітичнареволюція”. Трипільська культура
- •1.3. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор’я
- •1.4. Східні слов’яни в І – ІХ ст. Основні теорії етногенезу слов’ян. Розселення і заняття, звичаї, вірування, побут східних слов’ян. Анти. Еволюція суспільного устрою
- •Запитання для самоперевірки.
- •Тема 2. Лекція 2. Київська Русь (2 год)
- •2.1. Передумови утворення та теорії походження Київської Русі
- •2.2. Основні етапи розвитку Давньоруської держави. Період виникнення і становлення (кінець ІХ – кінець Х ст.). Піднесення і розквіт Київської Русі (кінець Х – середина ХІ ст.)
- •2.3. Політичний та соціальний устрій. Економічний розвиток Київської Русі
- •2.4. Характерні риси та особливості розвитку культури. Хрещення Русі та його історичне значення
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 3. Лекція 3. Роздроблення Русі. Галицько-Волинська держава (ХІІ – перша половина XIV ст.) (2 год)
- •3.1. Боротьба Русі проти монголо-татарської навали.
- •Запитання для самоперевірки
- •4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство Литовське як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів
- •4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці ХІV – початку ХV ст. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія 1385 р. Опозиція великого князя Вітовта
- •4.3. Українські землі в другій третині XV – першій половині XVI ст. Люблінська (1569 р.), Берестейська (1596 р.) унії та їх політичні наслідки
- •Запитання для самоперевірки:
- •Тема 5. Лекція 5. Виникнення українського козацтва (ХІV ст. – ХVІІ ст.) (2 год)
- •5.1. Запорізьке козацтво у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Передумови виникнення та джерела формування козацтва
- •5.2. Запорізька Січ. Військовий та адміністративний устрій. Формування органів влади та управління
- •5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці ХVІ - початку ХVІІ ст.
- •Запитання для самоперевірки:
- •Тема 6. Лекція 6. Українська національна революція XVII ст. Створення козацької держави (2 год)
- •6.1. Причини, характер, рушійні сили, періодизація війни
- •6.2. Розгортання національно-визвольної війни
- •6.3. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 - червень 1663 р.)
- •6.4. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663 - вересень 1676 р.)
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 7. Лекція 7. Українські землі наприкінці XVII – XVIII ст. Ліквідація козацької державності (2 год)
- •7.1. Українська державність наприкінці XVII – початку XVIII ст. І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик
- •Запитання для самоперевірки:
- •Тема 8. Лекція 8. Правобережні й західноукраїнські землі в останній чверті ХVІІ – ХVІІІ ст.
- •8.2. Нова доба козацько-селянських війн: Гайдамаччина
- •8.3. Поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 9. Лекція 9-10. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій (ХІХ ст.) (4 год)
- •9.2. Неукраїнські визвольні рухи на території України в першій половині ХІХ ст.
- •9.4. Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ ст.
- •10.1. Реформи 1860 - 70-х рр. у російській імперії та соціально-економічний розвиток другої половини ХІХ ст.
- •10.2. Польській визвольний рух, народництво та соціал-демократичний рух на теренах України
- •10.3. Український національний рух другої половини ХІХ ст.
- •10.4. Західноукраїнські землі в другій половині ХІХ ст.
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 10. Лекція 11. Соціально-економічне та політичне становище українських земель на початку ХХ ст. (1900 - 1917 рр.) (2 год)
- •11.1. Соціально-економічний розвиток
- •11.2. Україна в роки першої російської революції 1905 - 1907 рр. Піднесення українського національного руху
- •11.3. Україна у роки Третьочервневої монархії (червень 1907 – липень 1914 р.). Столипінська аграрна реформа
- •11.5. Українські землі в роки Першої світової війни. Національно-визвольний рух в умовах війни
- •Запитання для самоперевірки
- •12.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну
- •12.2. Створення Центральної Ради та проголошення автономії України
- •12.3. Проголошення УНР. Війна Радянської Росії проти УНР. Четвертий Універсал Центральної Ради
- •12.4. Українська держава часів гетьмана П. Скоропадського
- •13.1. Проголошення Зунр. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними військами
- •13.2. Україна в 1919 – 1920 рр. Вставлення радянського режиму
- •13.3. Радянсько-польська війна та Україна
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 12. Лекція 14. Міжвоєнний період в історії українського народу (1921 – 1939 рр.) (2 год)
- •14.1. Національно-культурне будівництво. Політика коренізації
- •14.2. Західноукраїнські землі у 20 – 30-ті рр. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 13. Лекція 15. Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1945 рр.) (2 год)
- •15.1. Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Пакт Молотова-Ріббентропа. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР. Радянізація західноукраїнських територій
- •15.2. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої на території України у 1941-1942 рр. Причини поразок Червоної армії на початку війни
- •15.3. Окупаційний режим в Україні (1941 – 1944 рр.). Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації
- •15.5. Завершення Другої світової війни. Внесок народу України в перемогу над фашизмом
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 14. Лекція 16. Суспільно-політичний, соціально-економічний розвиток України від другої половини 40-х – до початку 80-х років ХХ століття (2 год)
- •16.1. Україна в повоєнне десятиріччя (1945 – 1955 рр.).
- •16.3. Суспільно-політичне життя в Україні (1956 - 1985 рр.). Хрущовська “відлига”. Наростання кризи
- •Запитання для самоперевірки
- •17.1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови. Проведення економічних та політичних реформ
- •17.2. Піднесення національно-визвольного руху. Формування багатопартійності в Україні
- •17.3. Суверенізація УРСР. Народження незалежної України
- •Запитання для самоперевірки
- •18.1. Утвердження національної державності. Стартові умови розгортання державотворчого процесу. Становлення владних структур
- •18.2. Формування політичної системи. Конституційний процес. Сучасне політичне життя в Україні
- •18.3. Проблеми реформування економіки
- •18.4. Формування концепції зовнішньополітичного курсу. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України. Західний напрям зовнішньої політики. Україна та держави СНД
- •18.5. Розвиток культурної сфери. Шляхи духовного відродження народу
- •Запитання для самоперевірки
- •Перелік типових екзаменаційних запитань
чином, дотатарська людність залишалася в лісовій смузі – в полянсько-деревлянському та сіверському Поліссі. Там не було небезпеки і там у населення збереглися діалектологічні прикмети дотатарських часів.
У південній частині України, яка найбільше потерпіла від татар, залишились топографічні назви дотатарських часів, а це свідчить, що зміни населення не було.
Татари, проводячи боротьбу з князями, намагаючись ослабити їх, використовували для цього сільські маси. Багато було випадків, коли вони переводили сільську людність безпосередньо під свою владу, доручаючи їй "сіяти пшеницю та просо".
Таким чином постали так звані "татарські села" і "татарські люди". На ґрунті порівняльної забезпеченості "татарських людей" та "татарських сіл" в Україні почався антикнязівський рух: опинившись без князя та його урядовців, деякі села цілком задовольнялися своїм становищем – залежністю безпосередньо від татар і працею на їхні замовлення. Найсильнішим був цей рух на Західній Україні, зокрема у так званих болохівців: так називали населення між річками Богом та Случчю. "Татарські люди" творили автономні громади, які нагадували громади докнязівських часів. Татари навіть не призначали до їх сіл своїх постійних урядовців.
Поганим під час іга було становище боярства та купецтва: посол папи Інокентія ІV де Плано Карпіні у 1245 - 46 рр. писав, що татари "визначних і старших ніколи не милують".
Перебільшено уявлення про повний розгром міст. Плано Карпіні застав у Києві бояр, тисяцького. Звичайно, місто зазнало великої руйнації, але навіть церкви не всі були знищені.
Той же Плано Карпіні писав, що з ним їхали до Києва купці з Царгороду, Польщі, Австрії, Франції, з Генуї, Пізи, Венеції. З цього видно, що навіть зовнішня торгівля Києва не зовсім припинилась. Не були знищені цілком і інші міста, які дуже потерпіли від татар: Чернігів, Володимир-Волинський, Галич – залишились столицями князівств.
Таким чином, внаслідок монголо-татарської навали та іга в Україні-Русі припинились природні процеси державного розвитку, певною мірою був загальмований культурний та економічний розвиток. Поруч з цим неможливо говорити про повне й остаточне винищення населених пунктів і стовідсоткову еміграцію дотатарської людності на північ.
Запитання для самоперевірки
1.Назвіть головні причини феодальної роздробленості Київської Русі.
2.Охарактеризуйте значення Любечського з'їзду князів.
3.Чому Галицько-Волинська держава може вважатися спадкоємницею Київської
Русі?
4. В яких формах здійснювалось на Русі татаро-монгольське іго?
Методичні вказівки до лекції Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях:
Котляр М.Ф. Спадок Ярослава Мудрого // УІЖ. – 2000. – №4. – С. 73-82. Котляр М.Ф. Галицько-Волинське князівство // УІЖ. – 2000. – №1. – С. 21-32;
Зайцев А.К. Черниговское княжество // Древнерусские княжества Х-ХІІІ вв. – М.:
Наука, 1975.
24
Тема 4. Лекція 4. Українські землі у складі Литви та Польщі (ХІV-XVI ст.) (2
год)
За словами М. Грушевського, саме в цю добу “пройшли переміни важні, глибокі, які відмінили тутешні обставини глибоко й сильно в порівнянні з ранішнім, досить добре нам звісним, життям київських часів”. Для того щоб краще зрозуміти ці переміни в соціальноекономічному, політичному, культурному житті українського народу, пропонується розглянути такі питання:
1.Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство Литовське як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів.
2.Польська експансія на українські землі наприкінці ХІV – на початку ХV ст. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія 1385 р. Опозиція великого князя Вітовта.
3.Українські землі у другій третині XV– першій половині XVI ст. Люблінська (1569 р.), Берестейська (1596 р.) унії та їх політичні наслідки.
4.1.Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство Литовське як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів
Роздроблення давньоруської держави, занепад Києва, смерть останніх представників династії Романовичів у Галицько-Волинському князівстві відкрили шлях до прямих втручань в життя українських земель сусідніх держав (Литва, Польща, Московія).
На початку XIV ст. Литва була сильною державою. Ії територія сягала далеко за межі етнічного регіону за рахунок приєднання білоруських і частини руських земель.
Процесу консолідації місцевих литовських племен і їх успішній зовнішній політиці сприяло кілька чинників: потужний зовнішній тиск з боку німецьких рицарів, що потребувало об’єднання зусиль литовців, послаблення давньоруських земель та розкол Золотої Орди на ворогуючі частини внаслідок феодальних усобиць 1360 - 1370-х ст.
Литовське проникнення на Русь розпочинається ще у XIII ст., за часів Мендовга (1230 - 1263 рр.) і продовжується його нащадками – Гедиміном (1316 - 1341 рр.) та Ольгердом (1345 - 1377 рр.) – коли до складу Литви увійшли всі західно-руські (білоруські) та майже всі південно-західні (українські) землі. Так утворилося Велике князівство Литовське (надалі – ВКЛ ), у складі якого руські землі становили 9/10 території.
Майже до кінця XIV ст. ВКЛ було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб’єктами якої виступали землі Київщини, ЧерніговоСіверщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управління, в якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Литовські правителі, намагаючись утримати під своїм контролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувалися правила: “старого не змінювати, а нового не впроваджувати.”
Литва попала під великий культурний вплив своїх слов’янських підданих, про що свідчать такі факти: розширення сфери впливу руського православ’я на терени литовської держави, утвердження “Руської правди” державною правовою основою, визнання руської мови офіційною державною мовою, запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фортець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації.
4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці ХІV – початку ХV ст. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія 1385 р. Опозиція великого князя Вітовта
Польська колонізація українських земель почалася майже одночасно з литовською. Початок їй поклав Казимир Великий, приєднавши у 1347 р. Галичину до Польщі. Необхідно зазначити, що у просуванні на схід короля підтримували не лише магнати, що сподівалися поширити свої володіння в глиб українських земель, а й католицька церква, яка
25
прагнула здобути новонавернених. Крім того, поляки уклали угоду з угорським королем Людовіком про спільні дії щодо завоювання українських земель.
Польське проникнення в Українські землі кардинально відрізнялось від Литовського: Польський уряд із самого початку утвердження у цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією, нав’язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ’я шляхом утвердження католицизму, що викликало опір та протистояння місцевого населення.
Наприкінці ХІV ст. зовнішні та внутрішні обставини змусили литовських та польських феодалів почати процес об’єднання двох держав. Затиснута між Тевтонським орденом та Московським князівством Литва отримала від Польщі пропозицію шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла об’єднати сили двох держав. 14 серпня 1385 р. було укладено Кревську унію, за умовами якої Ягайло отримував титул короля Польщі й зобов’язувався окатоличити литовців та “навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до корони Польської”.
Однак Ягайло так і не вдалося провести до кінця укладену в Крево угоду, бо в особі Вітовта (двоюрідний брат Ягайла) владно заявила про себе тенденція до збереження політичний самостійності ВКЛ. Початок державному відродженню Литви був покладений Острівською угодою 1392 р., за якою Ягайло мав повернути Вітовту усі батьківські землі (передусім Троцьке князівство) й зробити його своїм намісником у Литві. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, максимально централізувати управління, Вітовт незабаром переходить до ліквідації південно-західних удільних князівств (Волинського, Новгород-Сіверського, Київського, Подільського), де починають управляти великокнязівські намісники. Внаслідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель.
Вітовт проводив і активну зовнішню політику. Його володіння сягали аж до Чорного моря, на узбережжі якого він збудував декілька фортець. Від політики південної колонізації довелося частково відмовитись після нищівної поразки литовського війська в 1399 р. на річці Ворскла в бою з татарськими загонами. Ця поразка похитнула позиції Литви і Вітовта, що змусило його піти на зближення з Польщею. За умовами Віленської унії (1401 р.) литовські князі визнавали васальну залежність Литви від Польщі. Після смерті Вітовта всі руські землі мали перейти під владу польської корони. Щоправда, перемога об’єднаних польсько-литовсько-руських військ над Тевтонським орденом в битві під Грюнвальдом (1410 р.) змусила польського короля піти на значні поступки Вітовту. На сеймі в м. Городлі 1413 р. було підписано унію, згідно з якою Польща визнавала існування великокнязівського престолу в Литві, але обрання великого князя мав контролювати і затверджувати польський король. Литовські феодали-католики зрівнювались в правах з польськими у вирішенні державних справ, в т.ч. і в питанні обрання великих князів литовських і королів польських.
Городельська унія значно зміцнила становище Литви на міжнародній арені, в той же час вона посилювала дискримінацію православних аристократів. Забивши клин між православними та католицькими феодалами, між православними народними масами й окатоличеною знаттю ВКЛ, унія спричинила в українських землях розкол, посилила соціальний та національно-релігійний гніт.
4.3. Українські землі в другій третині XV – першій половині XVI ст. Люблінська (1569 р.), Берестейська (1596 р.) унії та їх політичні наслідки
У 1440 р. великим князем литовським, а з 1444 р. і королем Польщі став син короля Ягайла Казимир (1440 -1492 рр.), який продовжив централізаторську політику щодо українських земель. Волинське та Київське князівства було перетворено на звичайні литовські провінції з намісниками – католиками. На українські землі поширюється воєводський устрій.
26
Остаточна втрата українськими землями в складі Литви автономних прав збігалася в часі з піднесенням Московського князівства, яке, консолідуючи навколо себе прилеглі землі, врешті-решт трансформувалося в єдину централізовану Російську державу. З поваленням 1480 р. ординського гніту Москва дедалі гучніше та активніше заявляє про себе як про центр “збирання земель Русі”.
Початок ХVI ст. характеризується загостренням московсько-литовського протистояння. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно – у 1500 - 1503, 1507 - 1508, 1512 - 1522 рр. Внаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558 - 1583 рр.) ВКЛ опинилося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі, яка настирливо добивалася приєднання Литви. Це прагнення поляків, на відміну від литовських та українських магнатів, підтримала середня та дрібна шляхта, сподіваючись здобути собі широкі привілеї, якими користувалися польські феодали. Процес зближення Литви і Польщі завершився підписанням Люблінської унії 1 липня 1569 р. Як результат цієї угоди була створена польсько-литовська держава Річ Посполита, яка мала спільного короля, спільний сейм і сенат, гроші та зовнішню політику. Польська та литовська шляхта отримували право володіти землями у будь-якій частині держави.
ВКЛ частково зберігало свою автономію: печатку, казну, герб, адміністрацію, військо, законодавство. Урядовою залишалася руська мова.
Найдовше виступали проти унії чотири українські магнати – О. Чарторийський, К. Вишневецький, К. Острозький, Б. Корецький. Але під тиском обставин і вони змушені були погодитися з унією.
Наслідки Люблінської унії були величезні. Україна була розірвана: більша її частина відійшла до Польщі – Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Підляшшя. За ВКЛ зберігалося лише Берестейське воєводство. Частина українських земель перебувала під владою Угорщини та Молдови, а значна частина опинилася під владою Московської держави.
Люблінська унія усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українських державних традицій, що зберігалися під формами автономії у ВКЛ.
Українські землі Речі Посполитої було поділено на шість воєводств: Галицьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Белзьке. У подальшому національнополітичне життя України зазнало тяжких ударів.
Польська шляхта вороже ставилася до всього чужого. Поступово польське право, мова, католицизм поширилися так само, як у Галичині. Майже негайно після Люблінської унії починається широке роздавання землі польським магнатам, які безжалісно експлуатували природні багатства України. Унія прискорила процеси поляризації тогочасного українського суспільства. Деяка частина української знаті під тиском поляків була згодна прийняти католицьку віру, щоб стати подібною до еліти суспільства. Така позиція дуже негативно сприймалася низами – міщанами, бідною шляхтою, селянами, які не бажали миритися з польським засиллям. Щоб залагодити ситуацію й ослабити соціальне напруження, правляча верхівка Речі Посполитої знайшла інший спосіб прихилити на свій бік православних українців і поступово примирити їх з новою вірою. Католицькі релігійні кола Польщі висунули ідею створення нової уніатської греко-католицької церкви за рахунок штучного об’єднання двох церков – католицької і православної. Уніатство повинно було стати перехідним містком до повного повернення православних в католицьку віру.
Створенню в українському суспільстві умов для поширення ідей церковного об’єднання сприяла криза православної церкви, яка виявлялася в: стрімкому падінні її престижу серед української шляхти, зубожінні багатьох монастирів і церков, втручанні в церковне життя світської влади. Свою роль у формуванні позиції уніатів відігравало очевидно, утворення у 1589 р. Московського патріархату, який одразу почав претендувати на канонічний та юридичний контроль над Київською митрополією і залежними від неї єпархіями в Речі Посполитій.
27