Тереля організував Комітет захисту Української католицької церкви з метою допомогти її легалізації.

Правозахисне дисидентство виступало проти фарисейства, обману, розходження між деклараціями та соціалістичною практикою, порушення підписаних СРСР міжнародних угод, а також власних законів.

9 листопада 1975 р. була створена Українська Гельсинська група, яку очолив письменник Микола Руденко, серед її членів були Петро Григоренко, Левко Лук’яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична, Василь Стус та ін. Члени групи ставили перед собою такі завдання: сприяти ознайомленню української громадськості з Декларацією Прав людини; активно допомагати виконанню статей про вільні контакти між народами, про вільний обмін інформацією та ідеями; добиватися, щоб Україна як суверенна європейська держава і член ООН, була представлена окремою делегацією на всіх міжнародних нарадах; домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси.

УГГ постійно переслідувалась. 1977 р. був заарештований та засуджений на 12 років М. Руденко. У таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин. змушені емігрувати за кордон П. Григоренко, Н. Світлична та Н. Строката.

Національне дисидентство продовжувало боротьбу за національну державність в Україні. Його можна поділити на три самостійні течії: інтегральний націоналізм, націоналкомунізм і демократичний націоналізм.

Запитання для самоперевірки

Розкрийте особливості відбудови народного господарства.

Розкрийте сутність економічних реформ 60-х рр. та визначить причини їх згортання. Поясніть поняття “хрущовська відлига”.

Що таке “дисидентство”, охарактеризуйте напрямки українського дисидентства. Порівняйте політичні портрети П. Шелеста та В. Щербицького.

Методичні вказівки до лекції Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях:

Новітня історія України (1900 – 2000). – К., 2002 Сторінки історії України ХХ ст. – К., 1992

Українська суспільно-політична думка ХХ століття. – Мюнхен, 1989. – Т.2 В. Баран, В. Даниленко. Україна в умовах системної кризи (1946 – 1980 р.). – К.,

1999.

88

Тема 15. Лекція 17. Україна і процес перебудови в СРСР (квітень 1985 – серпень

1991 р.) (2 год)

Мета лекції – розглянути становище України в період перебудови в СРСР та визначити вплив політичних перетворень на її розвиток. Для здійснення означеної мети необхідно розкрити такі питання:

Головні чинники, що зумовили процес перебудови; проведення економічних та політичних реформ.

Піднесення національно-визвольного руху. Формування багатопартійності в Україні. Суверенізація УРСР. Народження незалежної України.

17.1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови. Проведення економічних та політичних реформ

У першій половині 80-х рр. адміністративно-командна система управління народним господарством, тоталітарний режим в СРСР привели країну до глибокої соціально-економічної та суспільно-політичної кризи. Це засвідчила зростаюча науковотехнічна відсталість порівняно з передовими західними країнами, уповільнення темпів економічного розвитку, низька якість більшості вітчизняних промислових товарів, неспроможність колгоспно-радгоспної системи забезпечити країну сільськогосподарською продукцією, вражаюча безгосподарність, нездатність режиму створити гідний рівень життя, нещадне переслідування владою інакомислення та опозиції, всевладдя партноменклатури, поширення корупції та інші негаразди.

Партійно-радянське керівництво знало про кризові явища, але ретельно приховувало цю інформацію від громадськості. У верхніх ешелонах влади не було єдності щодо шляхів розвитку країни. Одна група керівників вважала, що потрібно посилити адміністративнокомандні методи, навести дисципліну; інша – твердила, що ніяких істотних змін не потрібно і можна проіснувати в “застої” ще багато років; третя – схилялася до необхідності проведення реформ. У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства.

Розпочинаючи реформування країни, М. Горбачов та його однодумці не мали на меті докорінну зміну соціально-економічних відносин. Йшлося про вдосконалення, зміцнення існуючої системи, поліпшення управління господарським механізмом.

Проведення економічних реформ Квітень 1985 р. – програма прискорення соціально-економічного розвитку країни,

яка передбачала:

–до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років радянської влади;

–вирішити традиційні соціальні проблеми – продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

У результаті програма виявилася утопічною і свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхідно було здійснити глибоку перебудову всього господарського механізму.

Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку продовжувалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми.

Червень 1987 р. – реформа М. Рижкова – Л. Абалкіна.

Сутність реформи виражена в трьох “С” – самостійність, самоокупність, самофінансування.

Були прийняті “Закон про державне підприємство (об’єднання)”, “Закон про кооперацію” та ін., які передбачали:

–переведення підприємства на госпрозрахунок;

–утворення кооперативного сектора;

89

–тісний зв’язок заробітної плати з результатами господарської діяльності;

–сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін.

У результаті реформа була непослідовною, половинчатою, проводилася невпевнено і зазнала провалу. 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Національний дохід України скоротився на 1,5 %.

Непродумана фінансова політика призвела до сплеску інфляції в країні.

Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.

Червень 1990 р. – Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до регульованої ринкової економіки, яка з самого початку виявилася нежиттєздатною.

Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного господарства.

Реформа політичної системи ХІХ партійна конференція (червень 1988 р.) прийняла рішення про кардинальне

реформування політичної системи, закріпила курс на гласність.

Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, політика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій. Ліквідація ст. 6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підривалися основи тоталітарного режиму.

Перебудовчі процеси спряли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.

Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р., яка призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінювання тисяч людей, появі на території України мертвої 30-кілометрової зони. Аварія на ЧАЕС була справжнім потрясінням для республіки, вона обумовила активізацію суспільного руху проти існуючого режиму, проти Компартії України, яка дала згоду на будівництво ЧАЕС, замовчувала страшні масштаби і наслідки катастрофи.

17.2. Піднесення національно-визвольного руху. Формування багатопартійності в Україні

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних процесів. Суспільно-політичний рух, що відбувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.

З 1985 по 1988 рр. суспільно-політичний рух виявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури.

Із забуття почали повертатися твори М. Грушевського, М. Костомарова, В. Винниченка та ін., здійснювалися спроби заповнити “білі плями історії” (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада). Відбувалася реабілітація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали виникати в Україні (Товариство Лева, Український культурологічний клуб та ін.), вимагали оновлення соціалізму, гарантування прав людини, суверенітету України на основі нового союзного договору.

1988 р. населення України переходить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

Протягом 1988 – 1989 рр. масово виникають неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Українська Гельсінська Спілка (сформувалася на базі відомої Української Гельсінської Групи), Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка, екологічна організація “Зелений світ”, антисталінське товариство “Меморіал”, студентське об’єднання “Громада” та ін.

У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України та Інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація “Народний рух України за

90

перебудову “ (Рух) на чолі з І. Драчем. Рух швидко еволюціонував від поміркованої організації, яка прагнула співпрацювати з владою з метою встановлення справжньої демократії, в антикомуністичну організацію. Із назви Руху було вилучено слова “за перебудову”, а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення української державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Україні: сприяв активізації національно-визвольного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національно свідомих сил.

Важливими чинниками суспільно-політичного життя стали страйки, демонстрації, мітинги, збори, політичні дискусії.

Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легалізацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовтні 1989 р. Закону “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Української СРСР” (йшлося, зокрема, про демократизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також Закону “Про мови в УРСР”, який проголосив державний статус української мови.

Комуністична партія виявилася неспроможною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Партійне керівництво ігнорувало вимоги опозиційних сил, процеси демократизації. Все це призвело до послаблення позицій КПРС (КПУ) у суспільстві, викликало глибоку кризу партії. Почався масовий вихід комуністів з її рядів. Критично мислячі комуністи у березні 1990 р. з метою демократизації партії утворили Демократичну платформу в КПУ. Їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу. Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтуватися на Москву.

1990 р. після ліквідації ст. 6 Конституції СРСР та прийняття Верховною Радою України постанови “Про порядок реєстрації громадських об’єднань“ починається формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська республіканська партія – УРП (на базі Української Гельсінської Спілки). Всього ж у 1990 – 1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій. Серед них – Демократична партія України, Партія зелених України, партія Демократичного Відродження України (виникла на базі Демократичної платформи КПУ), Ліберально-Демократична партія та інші. Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і незалежність України.

Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та все ж таки, їх поява і діяльність, безумовно, прискорювали політизацію суспільної свідомості, створювали передумови для завоювання суверенітету і незалежності України.

17.3. Суверенізація УРСР. Народження незалежної України

Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітарних режимів, розпуск Організації Варшавського договору, послаблення міжнародного впливу СРСР.

Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990 р. до Верховної Ради України та місцевих рад.

Демократичний блок, очолюваний Рухом (до блоку увійшли 43 громадські організації та групи), домігся значного успіху. Він здобув ¼ мандатів в українському парламенті, переміг на виборах до місцевих рад у західних областях України. Монополія КПУ на владу похитнулася.

Демократичні сили у Верховній Раді створили парламентську опозицію – Народну Раду (125 осіб) на чолі з І. Юхновським. Народній Раді протистояла прокомуністична більшість (300 депутатів), яку очолив О. Мороз.

91