- •Передмова
- •Тема 1. Лекція 1. Вступ. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України (2 год)
- •1.1. Предмет і завдання курсу історії України
- •1.2. Початок формування людської цивілізації на території України. Неолітичнареволюція”. Трипільська культура
- •1.3. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор’я
- •1.4. Східні слов’яни в І – ІХ ст. Основні теорії етногенезу слов’ян. Розселення і заняття, звичаї, вірування, побут східних слов’ян. Анти. Еволюція суспільного устрою
- •Запитання для самоперевірки.
- •Тема 2. Лекція 2. Київська Русь (2 год)
- •2.1. Передумови утворення та теорії походження Київської Русі
- •2.2. Основні етапи розвитку Давньоруської держави. Період виникнення і становлення (кінець ІХ – кінець Х ст.). Піднесення і розквіт Київської Русі (кінець Х – середина ХІ ст.)
- •2.3. Політичний та соціальний устрій. Економічний розвиток Київської Русі
- •2.4. Характерні риси та особливості розвитку культури. Хрещення Русі та його історичне значення
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 3. Лекція 3. Роздроблення Русі. Галицько-Волинська держава (ХІІ – перша половина XIV ст.) (2 год)
- •3.1. Боротьба Русі проти монголо-татарської навали.
- •Запитання для самоперевірки
- •4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство Литовське як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів
- •4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці ХІV – початку ХV ст. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія 1385 р. Опозиція великого князя Вітовта
- •4.3. Українські землі в другій третині XV – першій половині XVI ст. Люблінська (1569 р.), Берестейська (1596 р.) унії та їх політичні наслідки
- •Запитання для самоперевірки:
- •Тема 5. Лекція 5. Виникнення українського козацтва (ХІV ст. – ХVІІ ст.) (2 год)
- •5.1. Запорізьке козацтво у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Передумови виникнення та джерела формування козацтва
- •5.2. Запорізька Січ. Військовий та адміністративний устрій. Формування органів влади та управління
- •5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці ХVІ - початку ХVІІ ст.
- •Запитання для самоперевірки:
- •Тема 6. Лекція 6. Українська національна революція XVII ст. Створення козацької держави (2 год)
- •6.1. Причини, характер, рушійні сили, періодизація війни
- •6.2. Розгортання національно-визвольної війни
- •6.3. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 - червень 1663 р.)
- •6.4. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663 - вересень 1676 р.)
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 7. Лекція 7. Українські землі наприкінці XVII – XVIII ст. Ліквідація козацької державності (2 год)
- •7.1. Українська державність наприкінці XVII – початку XVIII ст. І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик
- •Запитання для самоперевірки:
- •Тема 8. Лекція 8. Правобережні й західноукраїнські землі в останній чверті ХVІІ – ХVІІІ ст.
- •8.2. Нова доба козацько-селянських війн: Гайдамаччина
- •8.3. Поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 9. Лекція 9-10. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій (ХІХ ст.) (4 год)
- •9.2. Неукраїнські визвольні рухи на території України в першій половині ХІХ ст.
- •9.4. Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ ст.
- •10.1. Реформи 1860 - 70-х рр. у російській імперії та соціально-економічний розвиток другої половини ХІХ ст.
- •10.2. Польській визвольний рух, народництво та соціал-демократичний рух на теренах України
- •10.3. Український національний рух другої половини ХІХ ст.
- •10.4. Західноукраїнські землі в другій половині ХІХ ст.
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 10. Лекція 11. Соціально-економічне та політичне становище українських земель на початку ХХ ст. (1900 - 1917 рр.) (2 год)
- •11.1. Соціально-економічний розвиток
- •11.2. Україна в роки першої російської революції 1905 - 1907 рр. Піднесення українського національного руху
- •11.3. Україна у роки Третьочервневої монархії (червень 1907 – липень 1914 р.). Столипінська аграрна реформа
- •11.5. Українські землі в роки Першої світової війни. Національно-визвольний рух в умовах війни
- •Запитання для самоперевірки
- •12.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну
- •12.2. Створення Центральної Ради та проголошення автономії України
- •12.3. Проголошення УНР. Війна Радянської Росії проти УНР. Четвертий Універсал Центральної Ради
- •12.4. Українська держава часів гетьмана П. Скоропадського
- •13.1. Проголошення Зунр. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними військами
- •13.2. Україна в 1919 – 1920 рр. Вставлення радянського режиму
- •13.3. Радянсько-польська війна та Україна
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 12. Лекція 14. Міжвоєнний період в історії українського народу (1921 – 1939 рр.) (2 год)
- •14.1. Національно-культурне будівництво. Політика коренізації
- •14.2. Західноукраїнські землі у 20 – 30-ті рр. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 13. Лекція 15. Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1945 рр.) (2 год)
- •15.1. Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Пакт Молотова-Ріббентропа. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР. Радянізація західноукраїнських територій
- •15.2. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої на території України у 1941-1942 рр. Причини поразок Червоної армії на початку війни
- •15.3. Окупаційний режим в Україні (1941 – 1944 рр.). Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації
- •15.5. Завершення Другої світової війни. Внесок народу України в перемогу над фашизмом
- •Запитання для самоперевірки
- •Тема 14. Лекція 16. Суспільно-політичний, соціально-економічний розвиток України від другої половини 40-х – до початку 80-х років ХХ століття (2 год)
- •16.1. Україна в повоєнне десятиріччя (1945 – 1955 рр.).
- •16.3. Суспільно-політичне життя в Україні (1956 - 1985 рр.). Хрущовська “відлига”. Наростання кризи
- •Запитання для самоперевірки
- •17.1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови. Проведення економічних та політичних реформ
- •17.2. Піднесення національно-визвольного руху. Формування багатопартійності в Україні
- •17.3. Суверенізація УРСР. Народження незалежної України
- •Запитання для самоперевірки
- •18.1. Утвердження національної державності. Стартові умови розгортання державотворчого процесу. Становлення владних структур
- •18.2. Формування політичної системи. Конституційний процес. Сучасне політичне життя в Україні
- •18.3. Проблеми реформування економіки
- •18.4. Формування концепції зовнішньополітичного курсу. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України. Західний напрям зовнішньої політики. Україна та держави СНД
- •18.5. Розвиток культурної сфери. Шляхи духовного відродження народу
- •Запитання для самоперевірки
- •Перелік типових екзаменаційних запитань
яких загинула. Більшовицькі війська М. Муравйова 26 січня 1918 р. увійшли до столиці УНР.
Потерпівши поразку на теренах України, Центральна Рада спробувала взяти реванш у зовнішньополітичній сфері. Вже 2 грудня 1917 р. між країнами Австро-Німецького союзу та Радянською Росією було підписано угоду про перемир'я, а через тиждень у БрестЛитовську розпочалися мирні переговори. Генеральний секретаріат Центральної Ради 12 грудня 1917 р. звернувся до всіх воюючих сторін з нотою про те, що будь-яка угода, підписана Росією, не буде правочинною в Україні. 29 грудня було офіційно визнано учасником процесу делегацію України на чолі з В. Голубовичем. Мирний договір між УНР і країнами німецького блоку було підписано 26 січня 1918 р. Він передбачав: 1) встановлення кордонів; 2) відмову від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною; 3) взаємний обмін військовополоненими; 4) взаємний обмін надлишками промислових та сільськогосподарських товарів; 5) встановлення взаємних
митних пільг; 6) налагодження дипломатичних відносин. |
|
18 лютого 1918 р. німці розпочали наступ. Під тиском |
450-тисячної армії |
більшовики на початку березня залишили Київ. До травня німецько-австрійське військо зайняло майже всю Україну і Крим. Фактично було встановлено окупаційний режим.
Таким чином, проголошення Української Народної Республіки стало реакцією на жовтневе більшовицьке повстання в Петрограді. Під тиском переважаючих сил радянських військ Центральна Рада втрачає територію, вплив, владу. Брестська мирна угода давала їй шанс для політичної самореалізації, але її демократизм не стикувався з консерватизмом керівництва німецького блоку, і встановлення авторитарного правління в Україні було лише питанням часу.
12.4. Українська держава часів гетьмана П. Скоропадського
Навесні 1918 р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних політичних подій, що підштовхнули до консолідації та активізації несоціалістичних сил, лідером яких став генерал П. Скоропадський. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Внаслідок державного перевороту виникло нове державне утворення — гетьманат “Українська держава”. Переворот був спробою замінити парламентську форму правління авторитарною, створити нову модель української Держави, яка була б здатною зупинити дезорганізацію суспільства. Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив усю повноту влади. Він призначав отамана (голову) Ради міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави. Було налагоджено грошову систему, створено державний бюджет, відроджено промислові підприємства та біржі. Помітними були зрушення в галузі культури: створено 150 українських гімназій; вийшло кілька мільйонів українських підручників; відкрито два державних університети в Києві та Кам'янці-Подільському; засновано Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку, Українську Академію Наук. Також влітку 1918 р. утворено Українську автокефальну православну церкву. У зовнішній політиці підтримувались дипломатичні зносини з 15 закордонними державами.
П. Скоропадському не вдалося втримати владу. Його успіхи пов'язані зі стабільністю держави, а гарантом була зовнішня сила – війська Німеччини та Австро-Угорщини. Німеччина прагнула перетворити Україну на маріонеткову державу. Метою німців був вивіз продовольства і сировини та встановлення контролю над українською економікою. Німецька сторона створювала перешкоди для формування української армії. Плани гетьмана (8 корпусів і 4 дивізії) не були реалізованими. Не дала ефекту спроба поновити українське козацтво, як резерв національної армії. Реставрація старих порядків (законодавство гетьманату повторювало Основні закони Російської імперії) та відродження
65
архаїчних форм організації суспільного життя не додавали Українській державі авторитету. З іншого боку, ці чинники перетворювали Україну на осередок реакційних сил Російської імперії Опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе чиновництво, яких цікавила стабільність. До національної ідеї вони ставилися байдуже. Гетьманат мав вузьку соціальну базу, що не відповідала курсу на розбудову національної державності. Спроби повернути поміщикам землю, фактично ревізія “стихійної аграрної реформи”, збільшення тривалості робочого дня в промисловості до 12 годин, заборона страйків сприяли формуванню опозиції. У липні-серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху, активізуються повстанські загони селян (40 тис. осіб). Поразка Німеччини у війні позбавила Українську державу гаранта стабільності. Спроби гетьмана змінити орієнтири (проголошення федеративного союзу з не більшовицькою Росією) не могли врятувати ситуацію. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоропадський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон.
Отже, спроба консервативних політичних сил шляхом встановлення авторитарної форми правління стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі.
Українська Народна республіка за доби Директорії. Акт злуки УНР та ЗУНР
У травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації утворили Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР – Директорію – у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка. Члени Директорії прибувають до Білої Церкви і переходять до активних бойових дій. Після розгрому під Мотовилівкою (18 листопада 1918 р.) сил гетьмана до початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. Нейтралізувавши німців, перетягнувши на свій бік частину гетьманських військ, проголосивши гасла (радикальна аграрна реформа, відновлення 8-годинного робочого дня та ін.), Директорія забезпечила собі перемогу. Це дало змогу зібрати численну армію (100 тис. осіб). Опозиція складалася з політичних угруповань, що мали різні інтереси. Цим пояснюються нечіткість програмних засад, суперечливість внутрішньої політики Директорії. 8 січня 1919 р. було проголошено ліквідацію приватної власності на землю, але в руках заможних селян перебували ділянки площею до 15 десятин землі. Відсутність визначених строків аграрного реформування, брак адміністративного апарату посилювали соціальне напруження. Директорія залишилася без підтримки селян і національних меншин та допомоги кваліфікованих кадрів, її влада послаблювалася відсутністю моделі державотворення. З трьох форм: парламентська республіка, республіка Рад та військова диктатура, Директорія обрала військову диктатуру. Грудневий 1918 р. Трудовий конгрес віддав усю повноту влади Директорії, яка перетворилася на диктатуру С. Петлюри з протистоянням лідерів, відсутністю єдності щодо завдань та політичної орієнтації. Так, якщо В. Винниченко та його прибічники обстоювали “радянську платформу”, виступали за союз з більшовицькою Росією проти Антанти та пріоритетне вирішення соціальних проблем, то С. Петлюра зі своїми соратниками схилявся до зближення з Антантою, а першочерговим завданням вважав зміцнення держави через посилення армії та її адміністративних органів.
У цих умовах урядом Радянської Росії було обрано модель війни з використанням маріонеткового уряду. Наприкінці листопада 1918 р. в Курську утворився Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П’ятаковим. Наступним кроком стала публікація 24 грудня 1918 р. в газеті “Известия” – органі ВЦВК – циркуляра Наркомату закордонних справ РСФРР про те, що внаслідок анулювання Брестського мирного договору РНК РСФРР більше не визнає Україну як самостійну державу. Радянські війська дедалі більше заглиблювалися в українську територію, ведучи наступ на Полтаву, Катеринослав і Донбас. Крім того, в січні 1919 р. два отамани Григор'єв і Зелений оголосили про перехід на радянські позиції (50 тис.). Катеринославська губернія була центром діяльності формувань
66
Махна, який не визнавав уряду Директорії. Характерними ознаками цього періоду були параліч влади, безлад, єврейські погроми, зростання отаманщини. Директорія намагалася низкою дипломатичних кроків (спроби налагодження контактів з Антантою, проголошення Акта возз'єднання УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) тощо) вивести державу з політичної ізоляції. Проте ці кроки були безуспішними. Безперспективним виявився курс на союз з Антантою, яка робила ставку на підтримку Добровольчої армії. Не виправдав сподівань і акт возз'єднання, як УНР, так і ЗУНР не мали реальних сил, щоб посилити інтеграцію та державність, між республіками існували розбіжності в політичних позиціях та орієнтації на міжнародній арені.
Сили директорії катастрофічно танули, наприкінці січня 1919 р. залишилось 21 тис. бійців. Армія страждала від нестачі матеріального постачання та озброєння, незадовільного санітарного стану. Після того, як радянські війська 12 січня захопили Чернігів, 19 січня – Полтаву, а 27 січня – Катеринослав, поразка Директорії стала очевидною. 5 лютого 1919 р. війська УНР залишають Київ, а навесні радянська влада була встановлена майже на всій території України.
Таким чином, приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери. Проте суперечлива внутрішня політика, протистояння політичних лідерів, слабка армія, міжнародна ізоляція, втрата контролю за розвитком подій були слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй утвердити незалежну УНР.
13.1. Проголошення Зунр. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними військами
Перша світова війна та жовтневі події в Росії стали чинниками, які кардинально змінили співвідношення міжнародних сил. Багатовікові імперії захиталися під потужним тиском революційних вітрів. Австрійський цісар Карл 16 жовтня 1918 р. видає маніфест, суть якого полягала в пропозиції народам, що входили до складу Австро-Угорської імперії, створити власні сейми, які б представляли новостворені держави. Українські парламентарі, депутати галицького й буковинського сеймів 18 жовтня 1918 р. утворили у Львові Українську Національну Раду, яка поставила питання проголошення Української держави. Така позиція вступила в протиріччя з намірами поляків, які вже 28 жовтня в Кракові створили польську ліквідаційну комісію, завданням якої була передача влади польській адміністрації (1 листопада 1918 р.) Українські офіцери, які ще у вересні 1918 р. утворили Центральний військовий комітет, вирішили взяти владу. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1,5 тисячі українських вояків на чолі з сотником УСС Д. Вітовським оволоділи Львовом. Українська Національна Рада згодом поширила свій вплив на значну територію. 11 листопада було утворено Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а через два дні було затверджено конституційні основи Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 21 листопада збройні формування поляків захопили Львів. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. ЗУНР енергійно шукала підтримки на міжнародній арені і відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині. Але світове співтовариство визнавати ЗУНР не поспішало. За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись зміцнити свої позиції, 1 грудня 1918 р. у Фастові укладають попередню угоду про об'єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Проголошення Акта з’єднання відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Ця подія мала символічний характер і до справжнього об'єднання справа не дійшла. Водночас зближення дало практичні наслідки: під час реорганізації Української Галицької Армії (УГА) значну роль відіграли офіцери, рекомендовані урядом УНР, насамперед генерал М. Омелянович-Павленко, який став командувачем УГА. Реорганізована УГА у середині січня 1919 р. методично витісняла поляків з Галичини. Збройні формування ЗУНР розпочали в середині лютого 1919 р. Вовчухівську операцію.
67
Успішний початок операції був перерваний втручанням представників Антанти. Західні держави направили 22 лютого 1919 р. до Галичини місію, яка намагалася переконати керівництво ЗУНР у необхідності припинення протистояння та перенесення питання про належність Галичини на розгляд Паризької мирної конференції. Час, який було втрачено на переговори, поляки використали для зміцнення своєї армії. Польські збройні формування відтіснили УГА від Львова та поновили залізничне сполучення з Перемишлем. Стратегічна ініціатива знову вислизнула з рук української сторони. Нова спроба замирення закінчилася невдачею. У травні 1919 р. польський уряд направив на український фронт 80-тисячну армію генерала Й. Геллера. Вже на початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину.
Вся повнота влади перейшла до диктатора ЗУНР Є. Петрушевича. 7 – 28 червня 1919 р. УГА провело Чортківську офензиву, що мала на меті стабілізувати ситуацію. Ця операція розгорталася успішно, але хронічна нестача зброї та боєприпасів, посилення міжнародного тиску стали основними причинами поразок, які розпочалися після 27 червня 1919 р. 16 – 18 липня формування УГА перейшли річку Збруч і Східна Галичина опинилася під польською окупацією.
Таким чином, зумовлені Першою світовою війною революційні процеси призвели до падіння Австро-Угорської імперії. Однією з новостворених держав стала Західноукраїнська Народна Республіка. З моменту її виникнення вона зіткнулася з претензіями на західноукраїнські землі сусідніх держав, особливо Польщі, збройною агресією на територію ЗУНР, міжнародним невизнанням тощо.
Боротьба за владу в Україні в 1919 – 1920 рр.
Проголошення УРСР. Запровадження політики “воєнного комунізму”. Боротьба проти Денікінщини
1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком стала відмова більшовиків від попередньої назви держави – Українська Народна Республіка. З 6 січня 1919 р. держава, що стверджувалася радянськими силами, одержала нову назву – Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Тимчасовий робітничо-селянський уряд України з переїздом до Харкова зазнав значних змін. По-перше, на чолі уряду, за рекомендацією В. Леніна, став X. Раковський. По-друге, український уряд став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи – народними комісаріатами. Юридичне оформлення радянської державності відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з’їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР. Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання.
Модель соціально-економічної політики РНК України – “воєнний комунізм”. Його складові: націоналізація підприємств; заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів, мілітаризація, встановлення державного контролю за виробництвом, загальна трудова повинність, продовольча розкладка. Продрозкладка була одним з елементів встановлення продовольчої диктатури, що включала монополію на утримання твердих цін, створення комітетів бідноти, формування продзагонів для примусової хлібозаготівлі. Така політика не подобалася українському селу. Навесні 1919 р. піднялася хвиля селянського руху. Очолювані отаманами Зеленим (Д. Терпило), Соколовським, Гончарем (Батрак), Орловським та іншими селяни почали повстання. У квітні відбулося 98 виступів, а в червні – липні – вже 328. Піком антибільшовицьких повстань став виступ збройних формувань М. Григор’єва. Григор’євцям швидко вдалося захопити Катеринослав, Черкаси, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Проте Григор’єва не підтримали інші лідери повстанців – Н. Махно, Зелений;
68