Радянські війська придушили виступ М. Григор’єва. Внутрішній фронт поглинав все більше сил та ресурсів УСРР, роблячи крах більшовицького режиму неминучим.

Таким чином, 1919 р. на теренах України мала місце чергова спроба утвердження більшовицького режиму. Проявами цього процесу стали організація радянської державної структури і прийняття першої Конституції УСРР. Економічним підґрунтям реалізації більшовиками своїх планів була політика “воєнного комунізму”, наслідками якої став розрив економічних зв'язків між містом і селом, зростання соціального напруження. Відповіддю українського народу на продрозкладку став повстанський рух, який розхитував пануючий режим зсередини, суттєво ослаблюючи його.

13.2. Україна в 1919 – 1920 рр. Вставлення радянського режиму

Межа 1919 – 1920 рр. характеризується безладом і анархією на території України. Наприкінці весни 1919 р. повстанський рух суттєво знесилив радянську владу в Україні, що стало помітним на тлі посилення Добровольчої армії А. Денікіна. Вже 4 травня денікінці оволоділи Луганськом, згодом їм підкорилися Маріуполь, Харків, Катеринослав. А. Денікін 3 липня 1919 р. підписує “Московську директиву” – наказ про наступ на Москву, складовою якого було оволодіння Україною. Наприкінці липня денікінці встановили свій контроль над Кримом та майже над усім Лівобережжям. Послаблення радянської влади давало шанс українським військам під керівництвом С. Петлюри на проведення контрнаступу на Правобережжі. Об’єднана українська армія налічувала майже 80 тис. осіб. 11 серпня 1919 р. було утворено Штаб Головного отамана. Протиріччя виявилися одразу: якщо лідер ЗУНР Є. Петрушевич для боротьби з Польщею та радянською Росією ладен був укласти угоду з Денікіним, то С. Петлюра саме в Денікіні бачив основного ворога, для перемоги над яким не виключав союзу з радянською стороною.

Спільний похід військ УНР і ЗУНР, що розпочався наприкінці липня 1919 р., спочатку розгортався досить успішно – протягом серпня вони захопили Вінницю, Житомир, Бердичів та інші міста. 30 серпня частини УГА вступили до столиці і розпочали підготовку до параду, який мав відбутися наступного дня. Проте вже вдосвіта 31 серпня кіннота Добровольчої армії через міст, на якому українське військо не виставило охорони, вдерлася до міста та встановила контроль над значною територією Києва. Українські частини невдовзі залишили Київ і потрапили у своєрідний “трикутник смерті”: між радянськими військами, білогвардійською армією та збройними формуваннями Польщі. Восени 1919 р. поширилася епідемія тифу, яка поглинула майже 3/4 особового складу українського війська. За цих обставин командуючий УГА М. Тарнавський розпочав переговори з денікінцями. Укладена 6 листопада 1919 р. угода переводила збройні формування УГА під командування білих.

Отже, збройні формування ЗУНР та УНР у другій половині 1919 р. виявилися переможеними під час жорсткої боротьби за контроль над Україною. Переможцем вийшла білогвардійська Добровольча армія. Вона поділила землі на три області — Харківську, Київську та Новоросійську на чолі з губернаторами. Характерними рисами окупаційного режиму були: 1) встановлення терористичної диктатури; 2) застосування репресій; 3) обстоювання гасла “единой й неделимой России”; 4) відновлення поміщицької влади; 5) відродження свободи торгівлі; 6) ліквідація 8-годинного робочого дня; 7) обіцяння аграрної реформи; 8) обмеження вжитку української мови; 9) посилення шовінізму, національної ворожнечі.

Така політика викликала обурення та протест народних мас. Стихійна хвиля народного невдоволення посилила партизанський рух (100 тис.). Найпотужнішою течією повстансько-партизанського руху була махновська. 5 серпня 1919 р. Н. Махно видав наказ про утворення Революційної повстанської армії України (махновців). 20 вересня 1919 р. на ст. Жмеринка між махновцями та петлюрівцями була укладена угода про боротьбу з Денікіним. Одержавши від Петлюри зброю та боєприпаси, Махно взяв під контроль

69

територію від Перекопа до Бердянська і від Каховки до Синельникового. Денікін направив проти них армійський та кінний корпуси. Н. Махно змушений був залишити Північну Таврію та відійти до Катеринослава. Слабкістю білогвардійців скористалися більшовики. Їх жовтневий наступ призвів до втрати А. Денікіним стратегічної ініціативи, а вже в березні 1920 р. більшовики володіли майже всіма великими містами України. Втретє прийшовши в Україну, радянська влада намагалася врахувати свої помилки. Ленін розробив проект резолюції “Про радянську владу в Україні”. Суть цього документа полягає у формальному визнанні самостійності України, запровадженні повільніших темпів націоналізації, зменшенні обсягів продрозкладки, залученні до керівництва українців. Але на практиці мало місце утвердження централізму через систему ревкомів та комітетів незаможних селян. Почалося відновлення політики “воєнного комунізму” та нова хвиля червоного терору.

Таким чином, у середині 1919 р. більшовицький режим в Україні поступився місцем терористичній диктатурі денікінців. Проте реакційна та консервативна модель управління та соціально-економічні перетворення не задовольняли народні маси. Свою роль в ослабленні денікінського режиму відіграла об’єднана армія УНР та ЗУНР. Скориставшись слабкістю свого ворога, більшовики втретє встановили свій контроль на Україні. Незважаючи на те, що значна частина проголошених положень була невиконана, пропагандистської компанії було достатньо, щоб забезпечити радянському режиму стабільну соціальну базу та підтримку.

13.3. Радянсько-польська війна та Україна

21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії УНР А. Левицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали політичну та торговельно-економічну конвенції. Підписана угода стосувалася таких питань: 1) Польща визнавала незалежність УНР; 2) українському населенню в Польщі, як і польському в Україні, гарантувалися національно-культурні права; 3) УНР погоджувалася на анексію Польщею західноукраїнських земель. 24 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої була в об’єднанні сил для боротьби з більшовиками. Вже 25 квітня 1920 р. об’єднані польсько-українські військові почали бойові дії. Раптовість удару, краще озброєння та потрійна перевага в силах принесли успіх. 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Після форсування Дніпра польські та українські частини були зупинені на лінії Вишгород – Бориспіль. Червона армія перегрупувала сили і вже 14 травня розпочала контрнаступ. 26 травня було не тільки визволено Київ, Вінницю та Коростень, а й розпочато наступ на Львів. Поступово польсько-радянська війна для більшовиків перетворювалася на наступальну. Але проблеми в радянських військ наростали. Відрив від тилів, швидкі темпи просування та значні втрати знесилили Червону армію. Створивши шестикратну перевагу, польські війська перейшли в наступ. У жовтні 1920 р. між Польщею та радянською Росією було укладено перемир'я, яке примусило 35-тисячне військо УНР вести боротьбу самостійно. 18 березня 1921 р. між протидіючими сторонами було укладено Ризький мирний договір, суть якого полягала у визнанні Польщею існування УСРР та переході під контроль польської держави Підляшшя, Холмщини, Західної Волині та Західного Полісся.

Після того, як у листопаді 1920 р. радянські війська вибили Врангеля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, громадянська війна в Україні фактично завершилася.

Таким чином, укладена Польщею та УНР Варшавська угода не дала змоги реалізувати плани С. Петлюри. Відповіддю на швидкий наступ польсько-українського війська став Потужний контрнаступ більшовицьких сил. Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних вил та територіальний розкол українських земель.

70