Лекція 13 Управління матеріально – технічними запасами організації План:

1. Суть управління запасами, мета створення та суспільно – необхідний рівень споживання запасів матеріальних ресурсів

2. Типи запасів, витрати на їх формування та основні функції запасів

3. Види попиту на матеріально – технічні запаси, системи та моделі управління запасами

1 Суть управління запасами, мета створення та суспільно – необхідний рівень споживання запасів матеріальних ресурсів Суть та мета створення запасів

У всіх операційних системах, що виробляють товари, та в більшості систем сфери обслуговування завжди є в наявності відповідні запаси. Вони є одним із найбільш дорогих активів фірми, охоплюють близько 40 % загального інвестованого капіталу, тобто це одна з основних складових частин інвес­тицій фірми, що потребує кваліфікованого управління ними.

Управління запасами в найбільш загальному плані — це відповідний вид діяльності, об'єктом якого є створення та зберігання запасів.

Згідно з іншим визначенням, управління запасами — це формування та підтримка оптимального рівня потрібної кількості та типів фізичних ресурсів для забезпечення ре­алізації стратегічного плану організації. Усі організації мають свої типи планування запасів та управління ними. Банк здійснює управління запасами стосовно його грошової готівки. Лікарні застосовують методи, за якими управляють постачанням хворих ліками, школи — запасами навчальних посібників тощо.

У випадках з фізичними продуктами організація має визначитись, виробляти їх чи закуповувати. Визначившись із цим питанням, вона повинна спрогнозувати попит і лише потім операційні менеджери визначають запаси, необхідні для задо­волення цього попиту.

Формуються запаси з метою розв'язання таких проблем:

• створення певного буфера між послідовними поставка­ми матеріалів та усунення необхідності безперервних по­ставок;

• забезпечення оптимального обслуговування споживачів (наявність запасів — важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний з можливістю поставки про­дукції у будь-який час);

• сприяння гнучкості виробництва (здатність швидко пе­реходити на виробництво іншої продукції завдяки запа­сам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється);

• забезпечення стабільності виробництва (чим більша невизначеність ситуації на ринку, тим більша необхідність страхування через створення резервних запасів);

• вирівнювання виробничого процесу згідно з попитом, що змінюється (здатність задовольнити попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягів запасів);

• отримання прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею за­пасів за нижчою ціною й продажем їх у майбутньому).

Суспільнонеобхідний рівень матеріалоспоживання

В умовах ринкової економіки завдяки конкуренції між то­варовиробниками встановлюється деякий найбільш пошире­ний рівень витрат, який на даний період є відносно нормаль­ним, або суспільно необхідним. На певний час цей рівень стабільний, з деякою тенденцією до зниження.

Усі виробники мають функціонувати в рамках цього, об'єктивно сформованого рівня матеріалоспоживання. Будь-яке перевищення суспільнонеобхідного рівня витрат для даного товаровиробника супроводжується негативними економічними наслідками — аж до банкрутства. Тому кожне підприємство повинно працювати так, щоб його витрати не перевищували цей сформований суспільно-необхідний рівень. У цьому полягає економічна основа механізму вико­ристання матеріальних запасів ресурсів, тобто ресурсозбере­ження.

Величина витрат запасів матеріальних ресурсів значною мірою визначається характером процесу матеріалоспоживан­ня. Водночас цей процес знаходиться під впливом ряду фак­торів [33, с 153- 154]:

1. Тип виробництва, а саме: масове, великосерійне, серед-ньосерійне, дрібносерійне й одиничне.

2. Обсяг виробництва.

3. Ступінь регламентації виробничого процесу, насампе­ред в частині вимог до предметів праці — від його почат­кової стадії аж до готової продукції.

4. Тривалість виробничого циклу, який визначає величи­ну незавершеного виробництва.

5. Номенклатура (асортимент) створюваної продукції чи виконуваних робіт, тобто ступінь багатономенклатурності програми.

6. Гнучкість виробництва, тобто здатність виробництва до швидкого переналагодження для випуску нових видів виробів.

7. Вид виробів чи робіт з точки зору їх складності, енерго-, матеріало- та наукомісткості.

8. Рівень завершеності виробів, що виготовляються.

9. Рівень надійності виробів, що визначає матеріаловитрати в процесі їх експлуатації.

10. Характеристика технологічних процесів з точки зору їхпрогресивності, екологічної чистоти, безвідходності тощо.

Перераховані фактори визначають характер формування запасів, їх використання та управління матеріальними ресур­сами. Так, у масовому чи великосерійному виробництві спо­живається досить значний обсяг матеріальних ресурсів, але обмеженої номенклатури, а в одиничному чи дрібносерійному виробництві (яке, як правило, є дослідним) обсяг спожи­вання незначний, але досить широкий за номенклатурою. Крім цього, у першому випадку процес споживання має стабільний та регламентований характер, а в другому — потре­ба виникає випадково і має нестабільною.

Залежить матеріалоспоживання і від галузевих особливос­тей (будівництво, агропромисловий комплекс, транспорт, науко­во-дослідна та конструкторська діяльність, сфера послуг тощо).