3 Оперативне планування виробництва в системах з "виштовхуванням " виробів та особливості його реалізації

Система оперативного планування з виштовхуванням ви­робів притаманна планово-централізованій економіці. Широ­ко використовується вона і в ринковій економіці для серійно­го та масового виробництва з відносно постійним середньо-розрахунковим ритмом операційного процесу, наприклад, на підприємствах, що виробляють заготовки, стандартизовану продукцію загального призначення, тощо.

Серійне виробництво з відносно постійним середньорозрахунковим ритмом

Система оперативного планування серійного виробництва при централізованому плануванні реалізується в планово-дис­петчерських відділах (ПДВ) або в планово-економічних відділах (ПЕВ) заводоуправління. При децентралізованому плануванні її втілюють у життя на рівні цехів або на дільницях.

Залежно від того, які планово-облікові одиниці вибира­ються для цілей планування (деталь, комплект чи замовлен­ня), відрізняють і різні системи планування, тобто подетальну, комплектну та систему на замовлення.

Деякого пояснення серед цих систем потребує комплектна система, для якої у вигляді планово-облікової одиниці виби­рається комплект деталей. Але ці комплекти можуть бути різними, тому прийнято виділяти:

• комплектно-вузлову систему, де комплект складається з деталей, що входять в один вузол або навіть у цілий виріб;

• комплектно-групову систему, де в групу об'єднуються де­талі різних вузлів, але які мають однакові календарно-пла­нові нормативи (випередження випуску, ритм партії тощо).

Диференціація планових періодів у дискретних типах серійного виробництва передбачає планування до одної годи­ни, а в одиночному виробництві — до п'яти днів, зміни.

Оперативні плани та календарно-планові нормативи

Оперативне планування серійного виробництва, як і пла­нування взагалі здійснюється у два етапи. На першому етапі розроблюють оперативні плани і графіки виготовлення та ви­пуску продукції. Цей етап називається оперативно-календар­ним плануванням (ОКП). На другому етапі відбувається кон­троль та регулювання виконання оперативних планів або ходу виробництва, тобто здійснюється диспетчерування.

Процес планування здійснюються відповідні служби за­водоуправління й цехів. Ці служби реалізують основні функції планування, які відрізняються лише мірою де­талізації планів (для зводу — цех, для цеху — дільниця, брига­да, робоче місце).

У серійному виробництві основною особливістю опера­тивно-календарного планування (ОКП) є необхідність забез­печити чітку повторюваність виготовлення партій деталей, збирання вузлів та виробів.

Тому міжцехове планування розпочинається з розрахун­ку календарно-планових нормативів (КПН) на основі вико­ристання значення середньорозрахункового ритму.

У серійному виробництві до календарно-планових нор­мативів відносяться:

1. Розміри партій і ритмів запуску-випуску партій виробів;

1. Тривалість виробничих циклів оброблення партій дета­лей, збирання вузлів;

2. Випередження запуску й випуску партій деталей;

3. Розміри заділів.

Оглянемо ці календарно-планові нормативи (КПН) дещо конкретніше.

Розміри і ритм партій виробів є основою розрахунку КПН, оскільки від них залежать величини всіх інших норма­тивів, зокрема:

1. величина нормативної тривалості виробничого циклу та календарних випереджень у роботі послідовних виробни­чих ланок;

2. строки запуску деталей в обробку, їх випуску та ком­плектування перед збиранням, які використовуються при по­будові календарних планів;

3. величина нормативного середнього рівня незавершено­го виробництва та величини перехідних заділів на кінець пла­нового періоду.

Визначення розміру партій виробів базується на обліку їх складових витрат у грошовій формі. Крім цього, велике зна­чення має і врахування впливу часових витрат на величину розміру партій.

Існує багато методик розрахунку розміру партії виробів, але всі вони відрізняються в основному за складом та точністю обліку витрат, що використовуються при розрахунку.

Які б методики не застосовувались, отримані розрахунки розмірів партій коригуються. Після коригування розміри партій мають відповідати таким умовам:

1. Розмір партії має бути більшим або меншим від місячного випуску деталей на ціле число раз, що забезпечує досягнення більшої ритмічності виробництва та спро­щує оперативне планування.

2. Розмір партії має бути таким, щоб виробничі та складські приміщення були достатніми для зберігання деталей на робочих місцях та в коморах, особливо для великогабаритних деталей;

3. Розмір партій має бути кратним або рівним розмірам партій у суміжних цехах, в яких обробляють деталі да­ного найменування. Це сприяє зменшенню запасів (обо­ротних заділів) і, відповідно, величини незавершеного виробництва.

Тривалість виробничого циклу оброблення партій дета­лей, збирання вузлів — це другий елемент системи календар­но-планових нормативів (КПН) серійного виробництва, який необхідно визначити при розроблення оперативно-календар­ного плану (ОКП).

Знати величину тривалості виробничого циклу оброблен­ня в серійному виробництві необхідно для визначення розмірів незавершеного виробництва (НЗВ) та для розрахун­ку випереджень і строків запуску-випуску партій деталей.

Розрахунок здійснюється різними методами (аналітични­ми, графічними, графоаналітичними — при збиральних проце­сах). При аналітичному методі за основу приймається розра­хунок, який відповідає послідовності оброблення партій дета­лей на технологічних операціях. При цьому до уваги беруться такі фактори:

• розмір партії та кількість операцій;

• норми часу оброблення однієї штуки деталі та норми підготовчо-завершального часу, що приходиться на партію в цілому;

• кількість робочих місць на операції;

• міжопераційний час;

• час природних процесів (сушіння, старіння тощо).

Чіткий розрахунок цих показників дає можливість значно

скоротити тривалість виробничого циклу протягом усього ланцюжка технологічного процесу та забезпечити оптималь­ний випуск виробів.

Крім цього, скорочення виробничого циклу оброблення партій деталей, збирання вузлів може бути досягнуто ще й за рахунок:

• збільшення змінності роботи обладнання;

• одночасного виконання однієї операції на декількох ро­бочих місцях;

• збільшення виконання норм часу;

• скорочення часу очікування (пролежування деталей) внаслідок поліпшення методів внутрішньоцехового опе­ративного планування.

Випередження запуску й випуску партій деталей це ще один елемент календарно-планових нормативів.

Під випередженням запуску (ВЗ) розуміється відрізок часу від моменту запуску в оброблення партій деталей в пев­ному цеху до моменту випуску всіх тих виробів, для яких бу­ли запущені в оброблення партії деталей у даному цеху.

Під випередженням випуску (ВВ) розуміється той самий відрізок часу, що й для випередження запуску (ВЗ), плюс ве­личина середньої тривалості виробничого циклу (ТЦС), яка є сумою тривалостей циклу обробки партій деталей в усіх цехах після певного (першого) до останнього, тобто

ВВ = ВЗ + ТЦС.

Випередження необхідні для визначення та дотримання строків запуску та випуску партій деталей по цехах, у яких вони оброблюються. Випередження запуску та випередження випус­ку визначається для кожного цеху незалежно. Випередження можуть розраховуватися навіть для пари суміжних цехів. За відповідними методиками розраховуються випередження для різних випадків поєднання ритмів та розмірів партій для будь-якої кількості одиничних підрозділів підприємства.

Нарешті, для чіткого відпрацювання оперативно-кален­дарного плану (ОКП) необхідно визначити і такий календар­но-плановий норматив (КПН), як розміри заділів (запасів).

Запаси — це заготовки, деталі, вузли й матеріали, що зна­ходяться на різних стадіях виробничого процесу, оброблення яких ще не завершене. Вони є складовою частиною незаверше­ного виробництва.

Запаси (заділи) є уречевленим вираженням випереджень запуску партій деталей, а всередині цеху зокрема — уречевле­ним вираженням тривалостей виробничого циклу виготовлен­ня партій деталей. Без необхідних заділів неможливо забезпе­чити безперебійну, високопродуктивну та рівномірну роботу і рівномірний випуск продукції. Але надлишкові та неком­плектні заділи приводять до збільшення потреби в оборотних засобах та до уповільнення їх обороту.

У серійному виробництві до внутрішньоцехових відно­сяться циклові заділи, а до міжцехових — оборотні та ре­зервні заділи. Останні називають також складськими, оскільки вони повинні знаходитись на складах (операційних, міжцехових).

Цикловий заділ — це кількість деталей (вузлів, виробів), які знаходяться у виробничому процесі цеху на той чи інший момент часу.

Оборотні заділи (запаси) — це заділи між двома суміжни­ми цехами чи будь-якими суміжними ланками дискретного виробництва. Причини, що зумовлюють ці заділи, такі:

• різний характер споживання та надходження предметів виробництва-штучний, партіонний;

• різні швидкості надходження та споживання партій де­талей;

• різні періоди (ритми) надходження та споживання пред­метів виробництва;

• зміни у споживанні по відношенню до початку надход­ження: у випадку з оборотними заділами, цех, що подає деталі (перша ланка), визначає порядок надходження, тобто характер, швидкість, кількість та строки надход­ження; друга ланка (цех отримувач) визначає порядок споживання.

Резервний заділ створюється тоді, коли необхідно дотри­муватися резервних випереджень між двома суміжними цеха­ми. Зауважимо, що коли циклові та оборотні заділи виника­ють самі по собі, резервні заділи створюються спеціально. Мо­жуть вони бути створені двома шляхами:

1. за рахунок того, що в кожному цеху запускається певна кількість перших партій деталей дещо збільшеного розміру порівняно з нормативною;

2. за рахунок зміни регламенту роботи цеху (збільшення змінності) на період формування резервного заділу. Але так роблять лише тоді, коли при існуючому регламенті всі робочі місця завантажені повністю.

Узагалі ж на період створення резервних заділів кількість робочих місць у цехах має бути збільшена шляхом перероз­поділу робітників між цехами та дільницями.

Середня сумарна величина всіх видів заділів також має бути визначена. Вона складається із суми значень величин циклових, обробних та резервних заділів. Таке додавання цих величин дає уявлення про нормативну середню величину заділів (запасів) по всьому заводу в цілому та нормативні розміри незавершеного виробництва відповідно для дільниці, цеху, складу і заводу. Ця процедура є ніби моделлю, що описує стан матеріального потоку на виробництві чи в різних його ланках та в цілому. Але, звичайно, дійсна картина може бути зовсім іншою через природні відхилення, що виникають у виробничому процесі, або поганого менеджменту.

Деяка специфіка існує при визначенні календарно-плано­вих нормативів (КПН) для стандартизованих, уніфікованих та запасних деталей.

Стандартизовані деталі найчастіше виготовляють у спеціальних цехах і на спеціальних дільницях, після чого вони прямо надходять на збирання різних вузлів та виробів. Терміни їх подання на збирання досить різні, тому планувати їх виготов­лення, орієнтуючись на строки збирання, неможливо. Врахову­ючи це, виготовлення стандартизованих деталей планується "на склад" з таким розрахунком, щоб необхідна кількість для зби­рання вузлів та виробів у наступному місяці була виготовлена в поточному місяці, тобто з випередженням випуску на 1 місяць.

Уніфіковані деталі мають виготовлятися єдиними партіями, тобто знеособлено, відразу на всі вироби, на які йде уніфікована деталь. Розміри партій та тривалість циклу визна­чаються звичайними методами з урахуванням потреби в даній деталі на всі вироби.

Випередження запуску партій уніфікованих деталей різне для виробів різних найменувань, бо розміри (ритми) збиральних партій уніфікованих деталей різні. Для полегшення планування в даному випадку поступають так: випередження запуску уніфіко­ваних деталей різне для виготовлення виробів кожного наймену­вань я, але планується випуск даних уніфікованих деталей за мак­симальним випередженням запуску з усіх розглянутих.

Усі види заділів (запасів) уніфікованих деталей розрахо­вуються так само, як для оригінальних деталей, вважаючи, що споживання їх на збиранні відбувається щоденно та рівномірно.

Запасні деталі виготовляються у вигляді:

• обов'язкових комплектів для виробів, що випускаються заводом;

• додаткового завдання для виробів, що випускаються за­водом у даний плановий період;

• додаткового завдання для виробів, що не випускаються заводом у даний плановий період часу.

Запасні частини першого виду приплюсовуються до ком­плекту основних деталей та виконуються разом з ними. При систематичному та рівномірному випуску деталей другого виду доцільно виготовляти їх разом з деталями, що йдуть на випуск виробів, змінюючи величину розміру партій та зберіга­ючи незмінним ритм запуску-випуску партій.

Для запасних деталей третього виду всі календарно-пла­нові нормативи (КПН) розраховуються окремо за звичайною методикою.

Процес відпрацювання виробничих програм та оперативних завдань для цехів та дільниць

Місячні виробничі програми (МВП) для цехів відпрацьо­вуються за певною процедурою. Для складання МВП не­обхідно визначити:

• планово-облікові одиниці;

• строки запуску-випуску партій деталей;

• кількість деталей та вузлів, що підлягають запуску-випу­ску за місяць;

• техніко-економічні показники (ТЕП) цеху, в тому числі:

• місячний план з випуску деталей, вузлів цеху у вартісному виразі;

• трудомісткість місячної виробничої програми;

• фонд основної заробітної плати на задану програму;

• потребу в матеріалах на програму, а також зразки облад­нання.

Вибір планово-облікової одиниці (ПОО). Для збираль­них цехів ПОО є виріб, для цехів по збиранню вузлів — вуз­ли, для обробних цехів — планово-облікова одиниця (ПОО) встановлюється згідно з вибраною системою оперативного планування. Якщо система подетальна, то планова одиниця — деталь, коли ж система комплектна, то одиницею планування буде або вузловий, або груповий комплект.

У заготівельних цехах планування випуску заготовок часто планують з випередженням на один місяць. У цьому випадку ПОО виступає як місячний комплект заготовок на відповідні ви­роби. У випадку виробництва великих деталей планово-обліко­вою одиницею (ПОО) заготівельних цехів є заготовка на деталь.

Основа для складання місячної виробничої програми:

• дані обліку про фактичний запуск і випуск деталей по цехах;

• план випуску для збирання на плановий місяць:

• календарно-планові нормативи (КПН).

Усі ці дані є базою для послідовного розрахунку місячної виробничої програми (МВП) для цехів, яка має такі етапи:

1. розраховуються розміри перших партій деталей у дру­гому, третьому і т. д. цехах. Для першого цеху розмір першої і кожної наступної партії завжди приймається як установлена партія, бо запуск-випуск партій деталей у першому цеху не за­лежить від інших цехів, а менеджмент на виробництві знахо­диться на такому рівні, що матеріали й заготовки є завжди в наявності до моменту чергового запуску деталей;

2. по кожному цеху визначається строк запуску й випуску першої партії;

3. визначаються строки запуску й випуску кожної наступ­ної партії деталей;

4. підраховується загальна кількість деталей та вузлів, що підлягають випуску за місяць по даному цеху;

5. визначаються техніко-економічні показники (ТЕП) місячної виробничої програми (МВП) і розраховується заван­таження обладнання.

Для кожної деталі програма повинна складатися в послідовності оброблення деталей по цехах. Якщо ж програма за попередній місяць була виконана без відхилень в усіх цехах, то для кожного місяця можна скласти програму незалежно від послідовності оброблення деталей по цехах.

Усі результати розрахунків із вищенаведених показників зводяться в таблицю, яка і набуває вигляду програми цеху на визначений місяць (табл. 1).

Щоб забезпечити високу якість планування, необхідно не лише розробити програму виробництва", а й організувати опера­тивний облік її виконання. Облік цей ведеться планово-диспет­черськими бюро (ПДБ) цехів. Найчастіше облік здійснюється у вигляді лінійних графіків, але коли розрахунок здійснюється по­детально і зводиться у місячну програму у вигляді таблиць (див. табл. 1), то оперативний облік можна виконувати в такій самій формі, використовуючи для цього додаткову графу "Випуск".

Таблиця 1.

Місячна програма. Цех № _________на________________місяць

Номер деталі	Кількість деталей на виріб	Ритм запуску – випуску партії виробів	Розміри партій виробів	Тривалість виробничих циклів оброблення партій деталей, збирання вузлів	Мінімальне випередження запуску Мінімальне випередження випуску	Фактично на початок місяця	Розмір партії запуску 1. Розмір партії випуску 1.	Строки для першої партії	Строки для наступних партій	Програма на місяць
										Кількість	Затрати праці

Відпрацювання місячних оперативних завдань для дільниць

У рамках місячних виробничих програм для цехів розроб­ляються і місячні оперативні завдання (МОЗ) для окремих дільниць. При їх розробленні необхідно встановити: планово-облікові одиниці (ПОО); термін та кількість випусків по кожній ПОО. Необхідно також враховувати форми спеціалізації дільниць та вид продукції, що випускаються ними.

Для технологічних дільниць планово-обліковими одини­цями є деталі. Місячні завдання для деталей кожного найме­нування необхідно складати спочатку для останньої дільниці, з якої випускається деталь із цеху, потім для всіх попередніх у послідовності, оберненій до ходу технологічного процесу. Після складання таким способом місячних завдань по деталях усіх найменувань отримуємо місячні оперативні завдання (МОЗ) для всіх дільниць.

Строки запуску й випуску деталей можуть задаватися як по декадах (тижнях, п'ятиденках), так і по днях. Точніша пого­дженість роботи дільниць досягається при встановленні строків у робочих днях. Планові завдання для дільниць скла­даються у вигляді графіків.

Для предметних дільниць, тих, які спеціалізовані за дета­лями, планово-обліковими одиницями є деталі окремих найменувань. Форма місячних оперативних завдань (МОЗ) для цеху в цьому випадку буде аналогічною до тієї таблиці, що на­ведена нами для складання місячних виробничих програм. У цю таблицю додаються лише дві графи: "Трудомісткість об­роблення однієї деталі" та "Усього випуск за місяць".

Для дільниць із повузловою спеціалізацію планово-обліковими одиницями є вузли або вироби в цілому, за якими і встановлюється місячне оперативне завдання (МОЗ).

У таких самих формах, у яких задаються місячні опера­тивні завдання, здійснюється й облік. Для цього по кожній де­талі передбачаються два рядки — верхній для плану, а нижній для фактичного виконання.

Місячні оперативні завдання для дільниць мають склада­тися в планово-диспетчерських бюро цехів і видаватися до по­чатку місяця.

Відпрацювання внутрішньозмінних завдань для дільниць

Для успішної роботи дільниць необхідно складати програ­ми на більш короткі терміни: декади, тижні, п'ятиденки, добу, зміну.

Декадні завдання в серійному виробництві складаються у двох випадках:

• для технологічних або предметних дільниць зі сталою та обмеженою номенклатурою деталей, вузлів чи виробів і з порівняно постійним та значним їх випуском;

• для дільниць, що є "вузькими місцями".

У першому випадку планування здійснюється за стандарт-планом, бо виробничий процес на дільницях є стабільним про­тягом тривалого періоду. Відрізок часу, на який складається стандарт-план, називається періодом стандарт-плану. Він має дорівнювати найменшому кратному від ритму партій деталей (вузлів чи виробів), що виготовляються на даній дільниці.

Розрізняють два види стандарт-планів у серійному вироб­ництві — подетальні та подетально-операційні. У подетально-операційному стандарт-плані об'єктами планування є не пла­ново-облікові одиниці (ПОО), а робочі місця, тобто увага приділяється насамперед завантаженню робочих місць, самі ж стандарт-плани нагадують завантажувальні графіки Гантта.

Для дільниць, що є "вузьким місцем", подетально-операціний план також складається на кожну декаду. З усіх мож­ливих варіантів побудови стандарт-плану необхідно вибирати той, який дає найменшу величину незавершеного виробництва.

Змінні добові робочі завдання є останнім етапом відпра­цювання календарного планування. Цей процес прийнято на­зивати змінно-добовим плануванням (ЗДП). При ЗДП оста­точно встановлюють:

• строки запуску партій деталей в оброблення;

• рух їх по робочих місцях та операціях;

• строки випуску партій деталей з оброблення.

Змінні завдання складаються в усіх випадках, незалежно від складання декадних завдань на кожну зміну для кожної дільниці. Разом зі змінним завданням майстру дільниці мають бути видані всі документи, необхідні для виконання визначе­них змінним завданням робіт:

• робочі наряди або маршрутні карти;

• вимоги на матеріали та напівфабрикати;

• накладні на здачу готових деталей;

• технологічні карти, креслення тощо.

Після закінчення зміни майстер повинен:

• проставити у змінному завданні кількість оброблених штук деталей, придатних та бракованих;

• зробити відмітки про причини невиконання змінного за­вдання чи відхилення від завдання;

• передати екземпляр заповненого змінного завдання у планово-диспетчерське бюро (ПДБ) цеху або плановику дільниці для здійснення оперативного обліку та коригу­вання змінних завдань на наступну добу.

Облік виконання місячних завдань дільницями доцільно здійснювати безпосередньо у тій самій формі, в якій дається місячне завдання. Для предметних дільниць використовують­ся ще й лінійні графіки.

Облік виконання внутрішньомісячних оперативних за­вдань здійснюється у тих самих формах, за якими складають­ся ці завдання.

Для обліку виконання змінно-добових завдань рекомен­дується використовувати карти поопераційного обліку, в яких збирається вся інформація, враховуючи календарно-планові нормативи (КПН), відомості про матеріал (заготовку), а та­кож норми часу за операціями, вихід придатних (якісних) та бракованих виробів.