Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
IDPU_2_ukr.doc
Скачиваний:
246
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
696.32 Кб
Скачать

90. Кодифікація права урср в 60-х рр. Хх ст.

З огляду на це 14 травня 1956 р. Президія Верховної Ради Української РСР прийняла постанову «Про перегляд кодексів законів Української РСР». XX з'їзд КПРС (1956 р.) проголо­сив курс на демократизацію суспільства й розширення прав союзних республік. Незадовго перед цим Верховна Рада Союзу РСР прийняла Закон «Про віднесення до відання союзних республік законодавства про устрій судів союзних республік, прийняття цивільного, кримінального та процесу­ального кодексів». Таким чином, до компетенції Союзу РСР тепер входило лише видання основ законодавства з пере­лічених галузей. З настанням цього нового етапу в законо­давчій діяльності загальносоюзних органів розпочалася друга кодифікація радянських законів.

8 грудня 1961 р. Верховна Рада СРСР прийняла «Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік». Подальша кодифікація цього законодавства тривала майже два роки. 18 липня 1963 р. Верховна Рада УРСР прийняла Цивільний кодекс УРСР, який набув чинності 1 січня 1964 р. Віддзеркалюючи положення загальносоюзних основ, цей ко­декс розвинув і конкретизував їх з урахуванням судової практики Союзу РСР і Української РСР, досвіду працівників юстиції і теоретичних положень учених-правників. Зазна­чимо, що розвиток цивільного законодавства випливав з утопічної ідеї побудови комуністичного суспільства, включе­ної до третьої програми КПРС 1961 р.

У цивільному кодексі зазнало змін і спадкове право, зок­рема розширювалася свобода заповідальних розпоряджень. Так, заповідач міг залишити свою власність не лише тим особам, які були спадкоємцями за законом, а й іншим або взагалі позбавити усіх їх спадщини. Замість трьох встановлювалися дві черги спадкування за законом. До спадкоємців першої черги належали діти, чоловік (дружина) і батьки померлого, а до другої — поряд з його братами і сестрами ще й діди і бабусі.

З 1954 р. в радянському кримінальному праві домінували дві тенденції: 1) обмеження і пом'якшення відповідальності за малозначні злочини; 2) посилення покарання за небезпечні злочини.

Законом від 11 лютого 1957 р. прийняття кримінальних кодексів покладалося на союзні республіки. Базою для ство­рення нового Кримінального кодексу УРСР стали «Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних рес­публік», прийняті Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р. Підготовлений протягом чотирьох років республіканський Кримінальний кодекс був затверджений Верховною Радою УРСР 28 грудня 1960 р. До нього повністю увійшли загально­союзні закони про кримінальну відповідальність за державні й військові злочини, а також ті загальносоюзні закони, які визначали відповідальність за інші злочини, спрямовані проти інтересів СРСР.

Кримінальний кодекс охороняв від злочинних зазіхань на­самперед суспільний і державний лад, соціалістичну (тобто державну) систему господарювання, соціалістичну власність і весь так званий «соціалістичний правопорядок». Статті цього кодексу віддзеркалювали ставлення держави до майна своїх громадян. Якщо розкрадання державного майна суворо кара­лося, то за крадіжку особистого майна призначалися незначні міри покарання. Суворі заходи покарання застосовувалися до шпигунів, диверсантів та інших ворожих елементів. З 1959 р. посилювалася відповідальність за такі злочини, як: виготов­лення або збут підроблених грошей чи цінних паперів (ст. 79) та порушення правил про валютні операції (ст. 80); розкра­дання державного або громадського майна в особливо великих розмірах (ст. 86); умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 101) і зґвалтування (ст. 117); хабарництво (ст. 168). Нове кримінальне законодавство запровадило поняття «тяжкий злочин», за вчинення якого передбачалися особливо суворі покарання. Кримінальний кодекс УРСР містив у примітці до ст. 25 вичерпний перелік тяжких злочинів, яким мусили послугову­ватися суди, визначаючи вид і міру покарання, а також (на відміну від Кримінального кодексу УРСР 1927 р. й «Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних респуб­лік») перелік нових обтяжливих обставин. До них відноси­лися: заподіяння злочину з використанням підлеглого або іншої залежної особи; вчинення злочину щодо малолітнього, старого або особи, яка перебувала в безпорадному стані;

підмовляння неповнолітніх до вчинення злочину або їх залу­чення до участі в злочині; вчинення злочину суспільнонебез-печним способом; вчинення злочину, пов'язаного з вико­ристанням джерела підвищеної небезпеки, а також особою, що перебувала у стані сп'яніння; вчинення повторного злочину особою, взятою на поруки, протягом терміну поруч-ництва або року після закінчення цього терміну. До осіб, які вчинили тяжкі злочини, як, зрештою, і до особливо небез­печних рецидивістів, застосовувалися найсуворіші заходи покарання — тривалі терміни позбавлення волі й у винят­кових випадках — смертна кара (розстріл).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]