27. Організація та діяльність влади на місцях України Держави часів гетьмана Скоропадського

Місцеве управління . Місцеві адміністрації очолили старости, які замінили комісарів. Старостам належала вся повнота влади на місцях. Законом про вибори до земств від 5 вересня 1918 року відновлюється діяльність земських установ. На посади в місцеві адміністрації призначались колишні царські генерали, чиновники, поміщики. Законом від 1 серпня 1918 року створюється Управління столичного Отамана. 29 червня 1918 року приймається закон, який надає губернським старостам право розпуску таких органів самоврядування, як земські збори і управи, міські думи. Всю систему місцевої адміністрації очолювало Міністерство внутрішніх справ.

28. Судова система української держави Скоропадського.

Мабуть, єдиною державною системою, яка не зазнала втручання при черговій зміні влади, була судова. Згідно з «Законом про тимчасовий державний устрій України» від 29 квітня 1918 р. вищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд судді якого призна­чалися тепер гетьманом.25 травня 1918 р. приймається Закон про титул, ім'ям н кого проводиться суд в Україні — «ім'ям закону Укра­їнської держави». 2 червня 1918 р. приймається закон, який її й уточнював функції Генерального суду й обкреслив перспективи судової реформи. Згідно з цим законом Генеральний суд складався із трьох департаментів: ци­вільного, кримінального та адміністративного. До Держав­ного сенату входили: Генеральний адміністративний суд, Генеральний кримінальний суд і Генеральний цивільний суд. Кандидати на посаду сенаторів повинні були мати вищу юридичну освіту і не менше п'ятнадцяти років стажу роботи « в судовому відомстві на посадах не нижче за судового слідчого або товариша прокурора окружного суду» або «на посаді присяжного адвоката, а також з числа тих, які мають вчене звання магістра або доктора, лекторів юридичних наук у вищих школах, які викону­вали обов'язки лекторів у той самий час». Завершували систему загальних судів в Україні ми­рові суди, підсудність яких визначалася ухвалами Ради Міністрів від 14 і 21 липня 1918 р. Військові суди Української держави діяли на підста­ві Закону_«Про організацію військово-судових установ і їх компетенцію» від 21 червня 1918 р. Вони підрозді­лялися ня виті й штабні суди.

30. Декларація Української директорії від 26 грудня 1918 р.

Чачначена обставина далася взнаки вже під час державної наради у Вінниці 12—14 грудня 1918 року, з представниками політичних Вартій та громадських організацій, що входили до Українського На­родного Союзу. Після гострої дискусії учасники наради поділилися на дна табори, один з яких стояв за парламентську республіку, а інші —за радянську.

Незважаючи на розбіжності, 26 грудня 1918 року було створено уряд, до складу якого ввійшли представники всіх політичних партій, ЩО допомогли Директорії прийти до влади. Того ж самого дня Ди­ректорія оприлюднила програмну декларацію, в якій вона оголошу-и.і на себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу під народу, народові її і передасть. Це мало відбутися на конгресі тру-домого народу України, який "матиме верховні права і повновласть рішати всі питання соціального, економічного та політичного життя річ публіки". Влада в УНР повинна належати лише "класам працюю­чим — робітництву і селянству". В декларації підкреслювалося, що "Класи нетрудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з прані трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й о шачили своє правління жорстокостями та реакцією, не мають пра­на юлосу в порядкуванні державою".

Ллє зовнішньополітичні умови були вкрай несприятливими для її 11 нення програми Директорії в життя. Антанта не визнавала УНР і дивилась на Україну лише як на частину Росії. Свої подальші плани нона пов'язувала з інтервенцією, і вже 2 грудня 1918 року французь-ЦИЙ десант висадився в Одесі. Антанті допомагала білогвардійська армія Денікіна.