Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
IDPU_2_ukr.doc
Скачиваний:
243
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
696.32 Кб
Скачать

42. Акт злуки від 22 січня 1919 р., його зміст та значення

На першому ж засіданні у Станіславі 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ухвалила Передвступний договір про об'єднання всіх українських земель в одній державі,"але за умови, що до скликан­ня Українських установчих зборів вся влада в Галичині залишається за Українською Національною Радою і Державним Секретарством. Рішення було прийнято від імені всіх західноукраїнських земель. "Від сьогоднішнього дня, — заявив Є. Петрушевич, — існує тільки одна Українська Народна Республіка".Для участі в урочистому акті возз'єднання було затверджено пред­ставницьку делегацію у складі 65 чоловік. Ця делегація мала засідати в Трудовому конгресі УНР, який вважався Всеукраїнським передпар­ламентом.Акт соборності (возз'єднання, злуки) відбувся 22 січня 1919 року на Софіївському майдані у Києві. В Універсалі, який було проголо­шено з цієї нагоди, говорилося: "Віднині воєдино зливаються сто­літтями відірвані одна від одної частини єдиної України — Західно­українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка". Наступного дня з'явилися від­повідні постанови Трудового Конгресу. Відтепер ЗУНР мала офі­ційно називатися Західною Областю Української Народної Респуб­ліки.

Але через війну практичне злиття двох державних утворень відкла­далося на майбутнє — до Всеукраїнських установчих зборів, обра­них як Наддніпрянською, так і Наддністрянською Україною. Фактич­но ж ЗУНР і надалі продовжувала діяти як окреме державне утворен­ня. Подальші події знову розвели уряди ЗУНР і Директорії. Акт Злу­ки від 22 січня 1919 року так і залишився символом споконвічних прагнень українського народу до возз'єднання. Головними причина­ми, які не дали можливості втілити злуку в життя були соціально-політичний консерватизм, взаємна нетерпимість лідерів двох держав­них утворень, їх різні зовнішньополітичні орієнтири. А разом все це привело до падіння як УНР так і ЗУНР.

43. Причини та наслідки падіння зунр

Війна ЗУНР з Польщеюпродовжувалась, набуваючи усе більшого масштабу. Польщу як розвинутішу державу зі значно більшим економічним і військовим потенціалом, людськими резервами та сильнішою і дієвішою дипломатичною службою підтримували, передусім, США і Франція, за сприяння яких у Польщу була перекинута з Франції сформована і озброєна понад 70-тисячна армія генерала Ю.Галлера, яку польський уряд відразу ж зіслав проти ЗУНР. Дипломатичні місії Антанти, які надсилались у Галичину, здебільшого підтримували позицію Польщі. Проблема Східної Галичини неодноразово розглядалась на засіданнях Ради десятьох і Верховної воєнної ради Антанти, притому на них запрошували польських делегатів або зачитували їх меморандуми, натомість українську делегацію не запросили жодного разу – цьому категорично протистояли головуючий Ради десятьох прем`єр-міністр Франції Жорж Клемансо і головуючий Верховної воєнної ради французький маршал Фердинанд Фош; а делегаціїЗУНР на час засіданняПаризькоїмирноїконференціїфранцузька влада не видала візи для приїзду у Францію,і протримала її у Відні. Польська влада постійно надсилала до усіх держав Антанти меморандуми і заяви, в яких вказувала на Східну Галичину як історично польську територію, а українців як русинів – етнографічну групу польського народу, і наголошувала на їхній надмірній відсталості для творення власної держави та великій схильності до пробільшовицьких тенденцій.

Коли у лютому 1919 р. реорганізована українська армія перейшла у контрнаступ і змусила поляків відступити, з Парижа командувачу УГА і урядові ЗУНР відразу ж була надіслана телеграма з вимогою-ультиматумом негайно припинити військові дії і чекати нову комісію Антанти, яка, прибувши, дійшла висновків знову на користь польської сторони;а у той час польські збройні сили отримали змогу перегрупуватись і поповнитись, відтак, зупинили український наступ. У травніРумунія, підтримана Францією, почала окупацію Покуття, під загрозою опинився Станиславів.

У червні 1919 р. Є.Петрушевич Українською національною радою був призначений диктатором, і призначив командувачем УГА генерала УНР О.Грекова, і українці почали контрнаступ проти польських військ по усьому фронту. Однак, 25 червня Верховна воєнна рада Антанти з метою “забезпечити мирне населення і майно Східної Галичини від більшовицьких банд” прийняла рішення уповноважити збройні сили Польської республіки зайняти усю Галичину. Державний секретар США Р.Лансінг мотивував це тим, що українське населення краю на 60%неписемне, тож не здатне до державотворення, а тому спершу повинне “дозріти до автономії” у складі Польщі. Хвиля протестаційних зборів і віч по усій Східній Галичині та протести делегацій ЗУНР і УНР у Парижі не вплинули на позицію Антанти.

Під тиском польської армії 16-18 липня 1919 р. основна частина УГА, державні органи, установи і організації ЗУНР і тисячі біженців перейшли через р.Збруч на територію УНР, а менша частина військ УГА перейшла на територію Чехословаччини, де була інтернована.

У листопаді 1920 р. представники Є.Петрушевича на сесії Ліги Націй у Женеві передали ноту з обсяжним меморандумом про переслідування українського населення, що перебувало під польською окупацією в Галичині. У лютому 1921 р. Рада Союзу народів ще раз розглядала справу Галичини у Парижі і вирішила, що Галичина не належить до Польщі, а тому польський уряд не має формального мандату на створення там своєї цивільної адміністрації, оскільки Галичина перебуває лише під його тимчасовою окупацією, відтак сувереном Галичини були визнані держави Антанти, тож справа була передана на вирішення Раді послів. У вересні 1921 р. Рада Союзу народів знову звернула увагу на невирішеність справи Галичини, відтак під впливом світової спільноти польський Сейм ухвалив 26 жовтня 1922 р. Воєводську Конституцію для Галичини, що, насправді, було лише декларативною заявкою.

Врешті, 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Парижі прийняла рішення визнати Східну Галичину без жодних застережень частиною Польщі. У травні 1923 р. Президент Є.Петрушевич розпустив еміграційні уряд та усі інші органи і установи, а також дипломатичні представництва і місії ЗУНР, що остаточно завершило існування ЗУНР. Зрозумівши хибність беззастережної, сліпої віри влади ЗУНР у справедливість і демократизм західних держав, у виступі на засіданні Ліги Націй у 1923 р. Є.Петрушевич виголосив:“Самими голослівними заявами і протестами, самим пасивним чеканням на ласку світу український нарід нічого не осягне, коли не докаже своєї волі до державної незалежності активною боротьбою”.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]