Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
IGPU_2_semestr_IPS.doc
Скачиваний:
587
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
994.82 Кб
Скачать

Великокнязівський (господарський) суд

Великокнязівський (господарський) суд був вищим судом у державі й мав необмежену компетенцію. Розгляд справ у цьому суді здійснювався за участю Великого князя та магнатів. У законі не було визначено кількість магнатів. Все залежало віл важливості справи, місця Й часу суду. У суді були присутні ті магнати, які в цей час перебували біля Великого князя. Сесія господарського суду мала починатися щорічно 11 листопада. У зв'язку з частими від'їздами та через велику кількість справ князь створював комісарські, асесорські, маршалкові суди, що допомагали йому в здійсненні правосуддя, але не були постійними.

Формою великокнязівського суду вважався судпани-ради, який збирався щороку через два тижні після початку Великого посту.

Ще одним різновидом господарського суду був сеймовий суд, розгляд справ у якому спершу здійснювався Великим князем і пани-радою під час роботи сеймів. Правопорушення у фінансовій сфері розглядав скарбовий суд.

Підсудність справ господарському судові не було строго визначено. У ньому могла бути розглянута будь-яка справа за скаргою (позовом) кожної вільної людини. Із часом було введено обмеження в підсудності справ цьому судові. Інстанцій ний порядок розгляду справ вводиться Статутом 1529 р., арт. 2 розділу VI якого зобов'язує подавати позов спочатку до місцевого суду і лише після рішення цього суду звертатися до господарського.

Суд Головного литовського трибуналу

Вищим судом першої інстанції та апеляційною інстанцією був суд Головного литовського трибуналу, організація і компетенція якого визначались Уставом "Спосіб прав трибунальських" 1581 р.

Після приєднання українських земель до Речі Посполитої апеляційним судом тут став Луцький трибунал, створений 1578 р. Однак уже в 1579 р. він припинив існування, а апеляційною інстанцією для всіх судів Речі Посполитої став Люблінський трибунал.

Систему місцевих судів чіткіше визначила судова реформа 1564—1566 рр. До місцевих судів належали територіальні (обласні), копні, домініальні, земський і підкоморський суди.

Територіальні (обласні) суди

Територіальні (обласні)суди існували ще за часів Київської Русі. Намісники, пізніше старости і воєводи очолювали обласні суди. Нижче стояли суди державця-намісника. Для цих судів вищою інстанцією був суд воєводи.

Одноособові суди магнатів, шляхти і духовенства над підвладним їм селянством — це домініальні. їхня діяльність регламентувалася Судебником Казимира 1468 р.

У громадах (общинах) діяли найдавніші за часом громадські, або копні. суди. Копа — це суд, що складався з найшановніших членів громади, які збиралися на спільні збори (копи) для розгляду судових справ. Ці суди керувалися нормами звичаєвого права. Суддями копного суду були копні мужі й копні-старці. Копний суд не мав постійного складу суддів. Кількість суддів становила 15—30 осіб і залежала від величини копного округу. Територію копного округу утворювали його центр та навколишня місцевість. Збори копи відбувалися найчастіше просто неба. Крім старців і копних мужів на суді могли бути присутні й особи з державної адміністрації, зокрема віж або возний, які стежили за дотриманням на копі норм звичаєвого і писаного права.

До функцій копи входило проведення розслідувань кримінальних справ. Якщо на території громади здійснювався злочин, члени громади повинні були зробити все, щоб знайти злочинця ("гнати слід"). Група сусідів мала назву "гаряча копа". Дон обов'язків відносилось проведення перших слідчих дій: обшуків, опитувань потерпілих та свідків. Після того як "гаряча копа" закінчувала попереднє слідство, збиралась "велика копа" всіх мужів копного округу, в який входила волость або декілька волостей. На "великій копі" проводилось судове слідство і виносилось рішення. Якщо

"велика копа" виносила злочинцю смертний вирок, то для приведення його у виконання збиралась "завита копа" — два-три члени громади, на яких покладалися функції ката.

Копне судочинство поєднувало в одному органі слідчі, судові та виконавчі дії, і це було характерним для нього. Рішення копних судів, як правило, оскарженню не підлягали і виконувалися негайно. Це поширювалось і на вироки з смертною карою.

Спочатку до юрисдикції копного суду належало все населення копного округу. З часом шляхта звільнила себе від його підсудності, і він перетворився в суд виключно над селянами.

  1. Місцеві судові органи:

  • гродський суд

Серед місцевих судів найдавнішим був гродський (замковий) суд. Замковий суд проводив свої засідання в замку (гроді). Головна роль у цьому суці належала посадовим особам — воєводі, старості, державцю та їхнім заступникам. Суд діяв у двох складах: вищому і нижчому. Підсудність справ замковому суду була досить широкою. До судової реформи 1564—1566 рр. йому були підсудні справи про напади на шляхетські маєтки, на церкви і костели, насилля над жінками, напади в містах, розбій на дорогах, крадіжки, підлоги, підпали, чародійство, отруєння, погрози вбивства або підпалу шляхтича щодо шляхтича, про вбивство шляхтича та ін. Однією з найважливіших функцій гродського суду було виконання вироків і рішень інших судів. Нижчий гродський суд мав збиратися чотири рази на рік і розглядати справи протягом чотирьох тижнів, вищий суд—двічі на рік по чотири тижні.

Гродський суд був усестановим судом і розглядав справи шляхти, міщан і селян. Розгляд справи в гродському суді починався негайно після доставки злочинця, захопленого на місці злочину або затриманого упродовж 24 годин з моменту скоєння злочину.

Усі рішення гродського суду записували до актових книг. Туди також заносилися заяви возного, позовні вимоги сторін, різні нотаріальні дії.

  • земський суд

Земські суди були створені в усіх повітах і були типовими становими судами шляхти. Остаточне правове оформлення цих судів було здійснено Бельським привілеєм 1564 р. і Статутом 1566 р.

Вони складалися з судді, підсудка та писаря, обиралися шляхтою і затверджувалися Великим князем. Збирались ці суди тричі на рік, їхні сесії продовжувались по два тижні. Підсудності земських судів підлягала шляхта в усіх справах, крім значних кримінальних (вбивство, підпал, розбій тощо). Переважно земський суд розглядав цивільно-правові позови. Із цивільних справ земському судові не були підсудні лише земельні спори. Крім судових справ земський суд здійснював нотаріальні дії, приймав скарги на дії місцевої адміністрації. Це були перші суди, повністю відокремлені від адміністрації. Апеляційною інстанцією для цих судів був суд Великого князя.

  • підкоморський суд

ідкоморські суди розглядали суперечки про землю, це були суди у справах земельних розмежувань. їх було створено в 1566 р.

У цьому суді рішення за земельними спорами та майновими вимогами, що випливали з них, виносив один суддя — підкоморій. За Статутом 1566 р. його призначав безпосередньо господар. Помічником підкоморія був коморник. Розгляд справи проводився на місці спірних кордонів землеволодінь. Тут підкоморій вислуховував пояснення сторін, опитував сусідів, після чого виносив рішення й особисто встановлював межові знаки.

У державних судах важливе місце займав возний, який викликав на суд сторони, був виконавцем вироків, при свідках вручав позови на суд або "прибивав їх на двері".

На українських землях існували суди, які не вписувалися до загальної судової системи. До таких спеціальних судів належали: церковні, цехові, ярмаркові, каптурові суди, суди для іновірців, гетьманський, полюбовний (приятельський) суди.

Каптурові суди створювались у період безкоролів'я в XVI ст. Причина їх створення полягала в такому. Господар вважався вищим джерелом справедливості, і всі суди діяли за його дорученням. У разі відсутності господаря діяльність усіх судів переривалася, однак оскільки були нагальні справи, для розгляду їх створювались каптурові суди. До цього суду входили всі судді певного повіту. Основним завданням каптурового суду був розгляд кримінальних справ, пов'язаних з порушенням громадської безпеки.

  1. Особливі судові органи.

  • Ярмарковий суд

Суперечки і конфліктні ситуації розглядав ярмарковий суд або суд “людей із запорошеними ступнями”, так званий арбітраж. З розвитком міст регіональні яр­марки втратили своє значення. Виникли спеціалізовані торговельні центри, своєрідні гуртові магазини, які отримали назву “бурса”. За звичай вони розташовувалися у готелях або чайних закладах, а потім перебазувалися на постійне місце в спеціальні споруди

  • Суд для іноземців

Найчисленнішими етнічними групами, які мешкали в князівстві, окрім німців, були євреї, вірмени і татари.Влада Великого князівства Литовського толерантно ставилася до євреїв, очевидно, усвідомлюючи їхню роль у розвиткові торгівлі в державі. Першим документом, який регулював юридичний статус євреїв у князівстві, був привілей великого князя Вітовта від 1388 р.

Аналіз судових актів XVI ст. дає змогу стверджувати, що національні меншини охоче звертались в українські суди при виникненні справ на ярмарках, під час подорожей тощо, тобто за таких обставин, коли не було змоги звернутися до свого національного суду. Так, 1 липня 1445 р. Львівський суд розглядав справу купців-євреїв Іллі з Грубешова і Сахна зі Львову про боргові конфлікти, які виникли під час торгової подорожі сторін до Києва і перебування і Луцьку

Вірменські суди розглядали справи не тільки вірмен, до них звертались з позовами на останніх і представники інших національностей (поляки, німці, євреї, татари). Суд діяв, за вірменським звичаєвим правом, на основі колегіальності. Допускалося представництво сторін (для жінок воно було обов'язковим, оскільки за звичаєвим правом Вірменії, жінка мала обмежену дієздатність). Судові акти свідчать, що до вірменських судів населення зверталося як по цивільних, здебільшого торгових, справах, так і по дрібних кримінальних .

Оскільки, як вже зазначалося, вірменські суди за звичаєвим правом були одноступеневими, то апеляція на їхні рішення була заборонена. Однак під впливом українського права формується інша практика і вірмени допускають апеляції у місцеві державні суди. Згодом, вже в Речі Посполитій, в 1574 р., офіційною апеляційною інстанцією для вірменських судів стає асесорський суд .

Значною за кількістю етнічною групою, що мешкала на українських землях в XIV - XVI ст.ст., були татари. Зауважимо, що у стосовно них влада була значно більш упередженою, ніж до представників інших національностей, що цілком зрозуміло, якщо взяти до уваги тодішні зовнішньополітичні обставини, коли з 80_х рр. XV ст. регулярними стають навали Кримських татар на Велике князівство Литовське.

Однак, незважаючи на певні привілеї, загалом і євреї, і татари, як особи, що не сповідали християнську віру, були обмеженими у правоздатності. За Статутами 1529 і 1566 рр., вони не мали права виступати свідками в судах по справах християн (див.: Статут 1529 року, розд. VIII, арт. 5; Статут 1566 року, розд. ІХ, арт. 3). Вказане обмеження щодо татарської шляхти було скасовано привілеєм Сигізмунда ІІ Августа від 20 червня 1568 р.; Статут 1588 року закріпив право свідчити в суді для татар, які знаходилися на державній службі у Великому князівстві Литовському (див.: Статут 1588 року, розд. IV, арт. 76). Також Статут 1588 року надав право татарській шляхті доводити свою невинуватість присягою (Статут 1588 року, розд. ХІ, арт. 33). Свідки-татари, які належали до нижчих верств, вважалися менш надійними, ніж християни, особливо в тих випадках, коли останні звинувачували татар у розбійних нападах.

Отже, аналіз підсудності національних меншин на українських землях у XIV - XVI ст.ст. дає підстави стверджувати, що влада ставилася до некорінного населення порівняно толерантно. Звичайно, це було зумовлено перш за все економічними чинниками, а не демократичними переконаннями уряду, але на тлі розгулу інквізиції та переслідувань іновірців у Західній Європі такі тенденції вирішення міжетнічних відносин на українських землях можна розцінювати як найдемократичніші для свого часу.

  • Церковний суд

Сфера юрисдикції цього суду визначалася передусім церков­ними статутами князів Володимира та Ярослава і була значною. До відання церковного суду належали питання, пов'язані з майновими та шлюбно-сімейними відносинами.

  1. Зміни у судочинстві Великого князівства Литовського.

Якісні зміни в складі суду відбулися після проведення в другій пол. XVI ст. судової реформи. Як вже неодноразово зазначалося вище, реформа була викликана необхідністю розвантажити адміністрацію від справ, що вважалися державою другорядними, насамперед, судових. Але об'єктивно проведення реформи сприяло виокремленню і початку формування судової влади в Литовсько-Руській державі. Найважливішим наслідком реформи в галузі судочинства стало виникнення інституту професійних суддів. Спроби утворити інститут професійного суддівства просліджуються в Статуті 1529 р., в якому воєводи та старости зобов'язуються кожний у своєму повіті обрати двох зем'ян, привести їх до присяги і доручити їм розгляд справ, які надходитимуть за відсутності місцевої адміністрації. Також обрані особи мають бути присутніми при суді воєвод і старост (див.: Статут 1529 року, розд. ІІI, арт. 4). Однак, проаналізувавши судові акти періоду, який розглядається, можна дійти висновку, що на практиці вказане положення Статуту нерідко порушувалося. Місцева адміністрація продовжувала судити населення або одноосібно, або в присутності випадкових осіб .

Статут 1566 р., закріпивши створення земських, гродських, підкоморських судів, впровадив виборні посади земського судді, підсудка та писаря, а також гродського судді і писаря та підкоморія, які призначались воєводою або старостою. Обрання і призначення мало довічний характер, отже, формується інститут професійних суддів. Визначені були вимоги до осіб, що обиралися або призначалися: ними мали бути “люди добрые, цнотливые, расторопные, в праве умеетные, роду шляхецкого, в том повете добре оселые, не иное веры только хрестиянское” (Статут 1566 року, розд. IV, арт. 18). Таким чином, держава дбала як про професіоналізм, так і про моральні якості членів суду. По обранні члени суду мали принести присягу, текст якої наводився в Статуті (розд. IV, арт. 19). Посилюється відповідальність членів суду за винесені рішення. Передбачена була відповідальність писаря за внесені в судові книги записи протоколів судового процесу.

Оскільки передбачалося, що судді мають бути знавцями права, то потреба в консультантах зникає. Однак у пореформені часи зберігається участь у процесі сторонніх осіб, що, на наш погляд, було, з одного боку, даниною традиціям старовини, з іншого - заходом по запобіганню зловживанням владою з боку суддів. Доказом, на наш погляд, є той факт, що в пореформених судах склад сторонніх осіб визначається самими сторонами і вказані особи, як правило, є однієї соціальної приналежності з ними. Крім того, бути присутніми на процесі мали право всі бажаючі. Звичайно їх було досить багато, оскільки на сесію земського або гродського суду з'їжджалися всі, чиї справи чекали на розгляд, а також їхні свідки, родичі, друзі. Всі вони мали право при бажанні бути присутніми під час розгляду не тільки власної справи, але і інших справ. Слід зауважити, що з впровадженням реформи в шляхетсько-магнатських колах значно підвищився інтерес до права і тонкощів судочинства. Як зазначає О. Левицький ,незнання Статуту вважалося ознакою неосвіченості і дикості; із впровадженням інституту виборних суддів, підсудка і писаря знання права стало нагальною потребою, оскільки будь-який шляхтич міг бути обраним на одну з вказаних посад. На нашу думку, це є ще однією ознакою початку формування на українських землях Великого князівства Литовського судової влади. З наведеного О. Левицьким уривку судового листа бачимо, що бути присутніми на розгляді справи дозволялося особам, які користувалися загальною повагою в суспільстві (в даному разі, князю Костянтину Острозькому, воєводі Київському і маршалку Волинської землі, Андрію Вишневецькому, Волинському воєводі і Олександру Жоравницькому, Луцькому стаості. Отже, процес залишався гласним і певною мірою демократичним.

Таким чином, судова реформа внесла зміни не тільки в судову систему, а й у структуру судів, започаткувавши на українських землях Великого князівства Литовського формування інституту професійних суддів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]