Основні положення

• Спадковість привілеїв і вольностей, наданих московським урядом Б. Хмельницькому у 1654 р.

• Заборона розміщувати московських воєвод в інших українських містах крім Києва

• Заборона гетьману звертатися з листами від імені Війська Запорозького без відома всієї старшини, власноручного гетьманського підпису і печатки. (Метою цього положення був захист гетьманської влади від звинувачень у «зраді» з боку бунтівників і авантюристів)

• Гетьману мають підкорятися усі полки з обох боків Дніпра

• Право Війська Запорозького обирати гетьманом того, хто йому подобається, без будь-якого стороннього втручання і тиску. Новообраний гетьман сам направляє послів до царя по затвердження

• Проголошення верховенства влади полковників в усіх українських містах

• Право гетьмана без будь-яких обмежень приймати іноземних послів

• Усе населення Війська Запорозького відтепер і назавжди перебуває у підпорядкуванні гетьмана й підлягає його суду

• Будь-які угоди із сусідніми Війську Запорозькому державами, і особливо Польщею, Швецією і Кримським ханством, повинні укладатися в присутності комісара від Війська, який повинен мати право голосу й участі в переговорах

• Підтверджувалися усі «права и вольности и наданя», отримані усіма верствами, духовними і світськими з часів руських князів і польських королів

• Запровадження загальної амністії без будь-яких обмежень

• Підлеглість київського митрополита з усіма його церквами, монастирями і духовенством Константинопольському патріарху

• Київський митрополит мав обиратися духовенством і козацькою старшиною

• Вільне існування шкіл з будь-якою мовою навчання і заснування монастирів на обох берегах Дніпра

Переяславські статты— козацько-московська міждержавна угода, укладена 17 жовтня 1659 року в Переяславі. Статті означали розрив Гадяцької угоди 1658 року з Річчю Посполитою і суттєво звужували автономію козацької України у складі Московсь­кої держави. Підписані гетьманом Юрієм Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі з князем Олексієм Трубецьким.

ереяславські статті складалися з 19 пунктів. Всупереч сподіванням козацької сторони, вони містили ряд суворих обмежень самоврядування. Документ мав на меті зміцнити позиції Московії в Україні. Статті передбачали:

• Заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя.

• Обов'язкове затвердження кандидатури гетьмана московських урядом.

• Заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини із іноземними державами.

• Заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу.

• Обов'язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя.

• Заборону гетьману призначати й усувати полковників без згоди царя.

• Розквартирування московських гарнізонів і воєвод в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення.

• Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху; заборона приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Крім цього статті передбачали видачу Москві усієї родини Виговського, котрому царський уряд вважав зрадником.

Обранням Юрія Хмельницкього гетьманом і підписанням Переяславських статей закінчилася українсько-російська війна 1658–1659 років.

Восени 1660 Ю. Хмельницький розірвав воєнно-політичний союз із московським царем і уклав новий договір з Річчю Посполитою — Слободищенський трактат.

5. Наступ на українську державність. Батуринські (1664) та Московські (1665) статті І. Брюховецького, їх зміст та наслідки.

Батуринські статті— п'ять умов, що їх уклав 17 листопада 1663 року гетьман гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький з представниками російського уряду Башмаковим і Фроловим як додаток до основних Переяславських статей 1659 року.

Батуринські статті підтверджували Березневі статті 1654 року, але містили додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась:

• утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні;

• повертати до Росії втікачів;

• упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами;

• заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі;

• вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії тощо.

Після тривалих дискусій уряд Брюховецького був змушений погодитися з умовами Москви.

У 1665 році Батуринські статті були замінені Московськими статтями 1665 року.

Московські статті 1665 року — міждержавний договір, підписаний у Москві 11(21) жовнтя 1665 року, за іншими даними, 12(22) жовтня між гетьманом Іваном Брюховецьким, котрий у вересні прибув з великим почтом до Москви, і московським урядом. Московські статті значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження. Кількість московських військ в Україні збільшувалась до 12 тис., причому український уряд зобов'язувався постачати їм власним коштом харчі. Військові гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права. В обмін на ці поступки Брюховецький отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з Московією.

Московські статті забороняли використання в Гетьманщині знецінених мідних грошей, які випускалися урядом Олексія Михайловича за примусовим курсом срібних, а також повідомляли про повернення королівських грамот на магдебурзьке право українським містам (забрані раніше за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та іншим містам.

Московські статті викликали величезне обурення серед усіх верств українського суспільства, а Андрусівській мір 1667р. який поділив Україну, став головною причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, яке активно розпочав Іван Мартинович Брюховецький. Загибель самого гетьмана Івана Брюховецького за вказівкою Петра Дорошенко обірвало його відчайдушну спробу повернути Україні єдність нехай й на умовах васальний залежності від Султанський Туреччині.

6. Андрусівська угода 1667 р. та її наслідки.

13 січня 1667 р. у селі Андрусові поблизу Смоленська було укладено перемир'я між Росією та Польщею на 13 років. За цим перемир'ям Лівобережжя України залишалося за Росією, а Правобережжя знову переходило під владу Польщі, окрім Києва, який залишався за Московською державою тільки на два роки. Запорозька Січ повинна була перебувати під владою обох держав. Отже, за змовою двох воюючих країн відбувся поділ України, тобто офіційний, юридичне оформлений міжнародним трактатом поділ української території на три частини.

Андрусівська угода мала катастрофічні наслідки для України. Ця угода перекреслювала українсько-російський договір 1654 р., найважливішою й першорядною умовою якого був захист українського народу від ворогів, а також зобов'язання Москви ніколи не віддавати Україну польському королю. Тому передання половини України Польщі, проти панування якої в кількавіковій боротьбі український народ пролив багато крові, було справжнім злочином, підступною, чорною зрадою Москви.

Представників України до участі в переговорах не допустили, оскільки не визнавали юридичною стороною. В Андрусівському трактаті формулювалася теза про те, що у володінні Росії залишаються «відвойовані у Речі Посполитої» міста і землі. Навіть не згадувалося, що це територія України, яка за міждержавним договором тільки 13 років тому добровільно приєдналася до Російської держави.

Формула трактату «завойовані землі» давала право Москві встановлювати на них свої порядки й закони. Таким чином, царський уряд за допомогою міжнародного трактату спробував здійснити інкорпорацію України й свідомо ламав договір 1654 р., за яким він зобов'язувався зберігати «права і вольності» Української держави і її статус суб'єкта міжнародного права. Українсько-російські відносини мусили тепер визначатися Андрусівською угодою між Річчю Посполитою й Московською державою. Ця угода фіксувала зміну в розстановці політичних сил Східної Європи в другій половині 60-х років. Відтіснивши на другий план Польщу, лідером стала Росія.

Польсько-російська угода 1667 р. відверто загрожувала Туреччині й ханству, навіть їхньому існуванню, оскільки несла в собі casus belli — причину для майбутньої війни, тобто неминучим у майбутньому мало бути зіткнення й Речі Посполитої, й Росії з цією частиною мусульманського світу. Отже, Андрусівський трактат привів до певних змін у міжнародних відносинах, розкладі військових сил і політичних впливів не тільки між Росією і Польщею, а й Кримом і Туреччиною.

Третій пункт Андрусівського трактату, за яким Запорозька Січ мала перебувати під спільною зверхністю Польщі й Москви, двох ворожих держав, узагалі був історичним нонсенсом, спричинився до ряду гострих колізій і ставив запорозьке козацтво в найтяжче становище. Січ примушували служити Речі Посполитій, яка завжди вела агресивний наступ на Запорожжя, перешкоджала походам козаків проти турецько-татарських нападників, намагалася знищити запорожців.

Після Андрусова вкрай загострилася міжусобна боротьба серед української старшини за гетьманство. Були моменти, коли в Україні водночас існували три гетьмани різної політичної орієнтації, кожний із яких тягнув за собою козаків свого полку і обов'язково запрошував як своїх союзників ханські орди. Руїна досягла свого апогею. Розгорілася громадянська війна.

Андрусівське перемир'я призвело до посилення протурецьких і протатарських настроїв у середовищі козацької старшини. Ті, хто боровся проти царського уряду, після 1667 р. вже не мав можливості спиратися на Річ Посполиту. Правобережні старшини, котрі виступали проти Польщі, не могли розраховувати на підтримку Московської держави. Тому дехто з них звертав свої погляди до Кримського ханства й султанської Туреччини.