- •1. Право Европейского Союза - самостоятельная правовая система, возникшая в результате усилий по строительству "единой Европы".
- •2.Право єс як сфера наукового пізнання та навчальна дисципліна.
- •4. Взаємовідносини єс з Радою Європи, обсє
- •5. Європейський Союз як інтегральне обєднання. Структура єс. Организационные принципы ес
- •6. Компетенция ес в современных условиях
- •7. Склад та структура Європарламенту.
- •8. Порядок роботи Європарламенту.
- •9. Склад і структура Ради єс. Состав
- •10. Компетенція Ради єс.
- •11. Порядок роботи єк.
- •13. Рахункова палата.
- •13. Економічний і соціальний комітет.
- •14. Роль Суду єс в європейській інтеграції.
- •15 Прецедентное право ес
- •17 Порядок судочинства в Суді єс.
- •17. Преюдиціальна процедура.
- •18 Общий суд: состав и порядок судопроизводства. Компетенція общего суда
- •19 Европейский центральный банк, европейский инвестиционный банк, европейский банк реконструкции и развития: правовой статус
- •20 Принципи права єс.
- •21. 22 Источники Права ес
- •23. Субєкти нормотворчого процесу в єс. Порядок прийняття рішень органами єс.
- •24. Гарантии прав и свобод. Институт омбудсмена
- •25. Единое европейское гражданство
- •26. Спільна оборонна політика єс.
- •27. Сотрудничество полиций и суд. Органов.
- •29 Шенгенское право ес
- •31. Правові принципи вільного руху товарів в єс. Правові засади обмеження вільного руху товарів в єс.
- •3.1. Вільний рух товарів
- •33.Соціальна політика єс. Соціальна Хартія Європейського Союзу (1989). Політика зайнятості в єс.
- •34 Европейские стандарты для компаний. Поддержка малого и среднего бизнеса в ес
- •35 Принципы конкурентного права ес. Антимонопольное регулирование в ес
- •36. Бюджетное регулирование в ес. Налоговое регулирование
- •1) Правовые принципы , применимые к регулированию налоговых отношений:
- •2. Общие принципы права
- •37 Валютное регулирование в ес. Регулирование оборота ценных бумаг в ес
- •39 Организационно-правовые формы защиты прав потребителей в ес
- •40 Общая аграрная и рыболовная политика ес
- •41 Трансевропейские сети. Регулирование телекоммуникаций в ес. Общая транспортная политика. Энергетическая политика ес. Научно-техническая политика ес. Охрана окружающей среды в ес
- •42 Таможенное регулирование в ес
- •44 Политико-правовые формы сотрудничества между Украиной и ес. Соглашения Украины с ес. «Порядок денний асоціації Україна-єс».
- •45. Економічні та організаційно-правові передумови інтеграції України до єс. Адаптація права України до права єс
- •46 Правовое значение «Европейской политики соседства» и политики «Восточного партнерства».
- •47. Правові засади розширення єс.
- •48 Лиссабонский договор 2007 (общая характеристика)
47. Правові засади розширення єс.
Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданніЄвропейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка, і повинні признаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.
Критерії, яким мають відповідати країни-кандидати на вступ до Європейського Союзу (Копенгагенські критерії), були схвалені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені у червні 1993 р. і включають в себе:
І) стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин (політичні критерії);
ІІ) наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії);
ІІІ) здатність узяти на себе зобов’язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи суворе дотримання цілей політичного, економічного, валютного союзу (інші критерії).
Копенгагенська Європейська Рада дійшла висновку, що країни-кандидати мають бути здатними взяти на себе зобов’язання членства в ЄС у контексті відповідності цілям Договору про Європейський Союз, включаючи політичний, економічний і валютний Союз.
Спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки є головними складовими політичного союзу ЄС.
Важливим сегментом ЄС є Європейський економічний і валютний союз (ЕВС).
Однак слід розрізняти участь у валютному союзі, обов’язковому для усіх членів ЄС, і прийняття євро як єдиної валюти. Від нових членів не вимагається прийняття євро як єдиної валюти, навіть якщо вони беруть участь у ЕВС. Участь у ньому сприятиме розвитку країн-кандидатів, прийняттю у перспективі євро як єдиної валюти для усіх членів ЄС.
Входження у ЕВС передбачає три стадії:
1) стадія підготовки до приєднання – період до приєднання;
2) стадія приєднання – період від приєднання до прийняття єдиної валюти;
3) остання стадія – впровадження євро.
Стадія підготовки до приєднання. На цій стадії країни-кандидати реформують свою економіку з метою її приведення відповідно до Копенгагенських економічних критеріїв щодо дієвої ринкової економіки і здатності витримати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС.
Стадія приєднання. На момент приєднання нові держави-члени будуть учасниками ЕВС і повинні діяти відповідно до Розділу VII Договору про заснування Європейського Співтовариства. Виконавши маастрихтські критерії зближення (конвергенції), які стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок, и т.д.
Остання стадія (впровадження євро). Участь держав у зоні євро вирішується у світлі виконання країнами необхідних умов для прийняття єдиної валюти після перевірки досягнення високого рівня зближення.
Згідно з рішенням Європейської Ради у Люксембурзі в 1997 р., ЄК було запропоновано подавати щорічні звіти про досягнутий прогрес країн-кандидатів у процесі приєднання з відповідними висновками. У них Комісія аналізує відповідність реформ, що проводяться у країнах-кандидатах з 1997 р., Копенгагенським критеріям. При цьому ЄК бере до уваги лише вжиті заходи, а не ті, що готуються. Це є універсальним методом, який дає можливість на основі об’єктивного підходу порівняти й оцінити реальний прогрес країн на шляху вступу до ЄС.
Оцінка реального прогресу проводиться на підставі різних джерел інформації:
- інформації, наданої країнами-кандидатами з метою внесення коректив до Висновків Комісії;
- інформації, отриманої під час зустрічей у рамках Європейських угод і перевірки адаптації законодавства;
- звітів Європейського парламенту, оцінках держав-членів, роботі міжнародних організацій, зокрема Ради Європи і ОБСЄ, міжнародних фінансових інститутів і неурядових організацій.
Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У 2013 році запланований вступ Хорватії до ЄС.[1] з 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом (Республіка Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.
Чорногорія отримала статус офіційного кандидата 17 грудня 2010 року.Сербія отримала статус офіційного кандидата 1 березня 2012 року.[4]Албанія, Боснія і Герцеговина офіційно визнані потенційними кандидатами.