41 Трансевропейские сети. Регулирование телекоммуникаций в ес. Общая транспортная политика. Энергетическая политика ес. Научно-техническая политика ес. Охрана окружающей среды в ес

Сучасна система правового регулювання телекомунікацій в ЄС була сформована у 2002 р. і виконує свою функцію до-тепер. Проте ця система не відповідає викликам глобально­го інформаційного суспільства. Тому 13 листопада 2007 р. Комісія ЄС затвердила пропозиції щодо реформування те-лекомунікаційного сектора ЄС, зазначивши, що «набуття швидкості законодавчого процесу, але Комісія висловлює надію, що відповідні акти діятимуть з 2010 р.». Згідно з да­нный, розміщеними на інформаційному порталі Комісії ЄС, реформа відбуватиметься в чотирьох напрямках.

Сприяння розвитку конкуренції. Реформа дозволить національним регуляторним органам запровадити в разі потреби функціональний розподіл. Це означав, що опера­торам доведеться структурно роз’єднати підрозділи, які об-слуговують інфраструктуру, і підрозділи, які безпосередньо надають послуги. Такий розподіл забезпечить прозорість доступу до інфраструктури для конкуруючих операторів. Також реформа надасть Комісії ЄС повноваження нагляду за тим, які засоби правового захисту пропонують націо-нальні регуляторні органи, що в перспективі дозволить на-близити ці засоби до единого стандарту.

Удосконалення регулювання сектора. Комісія ЄС пропо-нує скасувати режим попереднього регулювання для 11 з 18 ринків, що пов’язані з телекомунікаціями, у тому числі для роздрібного та оптового. Регулювання на роздрібному рин­ку не є необхідним за умови ефективного регулювання на оптовому ринку телекомунікаційних послуг, ЩО ДОЗВОЛЯЄ новим суб’єктам господарювання домовитись про одер-жання доступу на прийнятних умовах. У свою чергу, по­треба в регулюванні оптового ринку зникає, коли є достат-ній рівень конкуренції.

Зміцнення внутрішнього ринку. Телекомунікаційний сектор в Європі все ще фрагментований через відмінності регулювання в державах - членах ЄС. Непослідовність у ре-гулюванні, спричинена різною інтерпретацію та різним зас-тосуванням загальноєвропейських правил, є головною при­чиною повільного розвитку загальноєвропейського телеко-мунікаційного ринку. I хоча відмінності національних ринків пояснюються об’єктивними чинниками, Комісія ЄС вважає, що можна досягти відповідної координації.

Покращення захисту споживачів. Комісія ЄС пропонує розширити спектр прав споживачів, які користуються теле-комунікаційними послугами. Серед її пропозицій можна виокремити такі: публікування інформації про ціни; полег-шення передачі клієнтів від одного сервіс-провайдера до іншого; полегшення доступу до телекомунікаційних послуг для людей з обмеженими фізичними можливостями; обов’язок операторів інформувати своїх клієнтів у разі існу-вання ризику розкриття персональних даних клієнтів; бо-ротьба зі спамом, шпигунськими програмами тощо.

Рассматривая правовые основы и цели энергетической политики ЕС, следует упомянуть концептуальные положения и цели энергетической политики, подготовленные в виде докладов «Зелёная книга» — первоначальный план политики, предлагаемый на обсуждение. С 1999 года после введения в действие Амстердамского договора, энергетическая политика рассматривается в качестве фактора устойчивого развития сообщества. Важную роль играет Энергетическая Хартия. Договор к Энергетической Хартии был подписан в декабре 1994 года и вступил в силу в апреле 1998 года.

В разработке и принятии решений в энергетической политике принимают участие все руководящие органы ЕС, но главную роль играет Еврокомиссия, один из членов которой непосредственно отвечает за выработку общей энергетической политики ЕС. Вопросами оперативного характера занимается Генеральный Директорат по энергетике и транспорту.

Поддержка науки и инноваций все в большей степени становится прерогати¬вой ЕС. Евросоюз проводит единую политику в области науки и инноваций.

Основным инструментом реализации научно-технической политики Европейского Союза с 1985 года являются Европейские программы научных исследований и технологического развития. В них определяются цели сотрудничества в области науки и техники на конкретный период (как правило, на четыре года), приоритетные направления исследований, размер и формы финансового участия Евросоюза в проектах. При отборе проектов учитывается, представляют ли они интерес для ЕС в целом, требуют ли особо крупных затрат, способствуют ли повышению конкурентоспособности европейских товаров, содействуют ли научно-технической консолидации Евросоюза.

Государства – члены Евросоюза полностью самостоятельны в сфере науки и техники и в рамках союза лишь координируют политику и программы, проводимые на национальном уровне.

Политика Сообщества в отношении окружающей среды строится на принципах превенции, предосторожности, возмещения ущерба, ответственности загрязнителя.

На сегодняшний день в рамках системы права Европейского Союза сложилась устойчивая, целостная и обладающая автономностью функционирования совокупность норм в области охраны окружающей среды – Европейское право окружающей среды. Вторичное право ЕС в данной сфере насчитывает около 300 актов. Одними из важнейших таких актов являются Директива Совета 85/337/ЕЭС от 27 июня 1985 года по оценке воздействия некоторых государственных и частных проектов на окружающую среду и Регламент Совета ЕЭС 1210/90 от 7 мая 1990 года об учреждении Европейского агентства по окружающей среде и Европейской сети информации и наблюдения за окружающей средой.

В основу Директивы был положен принцип превентивных действий, смысл которого состоит в том, что меры по защите окружающей среды должны проводиться заблаговременно и должны быть направлены на устранение непосредственного неблагоприятного источника, недопущения его появления.