- •1.Предмет та система кримінології. Місце кримінології в системі соціальних наук.
- •3.Виникнення та розвиток вітчизняної кримінології як самостійної науки.
- •4.Сучасний стан кримінології. Основні кримінологічні установи в Україні.
- •5.Поняття та ознаки злочинності.
- •6.Злочинність як вид відхиленої поведінки. Відмінність злочинності від злочину.
- •8.Функції злочинності.
- •9.Показники злочинності та їх загальна характеристика.
- •12.Географія, екологія та топологія злочинності. Регіональні особливості злочинності в Україні.
- •10.Поняття структури злочинності.
- •10.Поняття динаміки злочинності.
- •13.Латентна злочинність та її види. Способи визначення латентності злочинів.
- •15.Характеристика злочинності в срср (1917-1991 p.P.).
- •16.Характеристика злочинності в Україні на сучасному етапі (1991-2009 p.P.).
- •17.Основні світові тенденції змін злочинності.
- •19.Біологічні концепції причин злочинності.
- •21.Психологічні теорії причин злочинності.
- •22.Теорія аномії та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •25. Теорія диференційованого зв'язку. Е Сатерленд та теорія білокомірцевої злочинності.
- •24. Теорія стигматизації та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •26. Економічний детермінізм та його значення для сучасного розуміння причин злочинності. Критична кримінологія.
- •28.Причини та умови злочинності в Україні на сучасному етапі: загальна характеристика.
- •29.Соціальні процеси розвитку та їх роль в детермінації злочинності (урбанізація, міграція, маргінапізація).
- •30.Соціально-психологічні причини та умови злочинності.
- •31.Маргінальність та злочинність.
- •32.Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та суміжні поняття.
- •33.Дискусія про співвідношення природного та соціального в особистості злочинця.
- •38.Соціалізація та її роль у формуванні особистості злочинця.
- •37.Типологія та класифікація злочинців.
- •41. Механізм злочинної поведінки.
- •42.Мотивація злочинної поведінки.
- •43.Прийняття та виконання рішення у механізмі злочинної поведінки.
- •46.Віктимізація та віктимність.
- •48.Методи кримінологічних досліджень: загальна характеристика.
- •49.Методика кримінологічних досліджень.
- •50.Інтерв'ю. Техніка кримінологічного інтерв'ювання.
- •52.Вибіркове дослідження. Валідність та репрезентативність вибіркового дослідження.
- •53.Психологічні методи, що застосовуються в кримінологічних дослідженнях.
- •56.Основи кримінологічного планування.
- •57.Кримінологічне прогнозування: види, завдання, методи, функції.
- •58.Кримінологічне планування та організація профілактики на конкретному об'єкті.
- •59.Профілактичне значення кримінального закону.
- •60.Законодавство України по боротьбі зі злочинністю: загальна характеристика.
- •61.Прокуратура як суб'єкт попереджувальної діяльності.
- •62.Органи внутрішніх справ як суб'єкт профілактичної діяльності: загальна характеристика.
- •65.Поняття та класифікація заходів попередження злочинності.
- •66.Спеціально-кримінологічна протидія злочинності: поняття та види.
- •67.Ситуативна профілактика злочинів.
- •69-70.Участь громадськості у профілактиці злочинів.
- •72.Роль та функції спеціалізованих установ оон по боротьбі зі злочинністю та поводженню з правопорушниками.
- •73.Інтерпол та його роль у боротьбі зі злочинністю.
- •75.Кримінологічна характеристика насильницької злочинності в Україні.
- •76.Попередження насильницьких злочинів.
- •79.Попередження злочинності неповнолітніх.
- •82.Організована злочинність в Україні. Кр. Х-ка.
- •85.Транскордонні злочини: поняття та особливості попередження.
- •86.Правове регулювання протидії організованої злочинності та корупції: загальна характеристика.
- •88.Вивчення та попередження економічної злочинності.
- •89.Відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом: проблеми протидії.
- •91.Протидія тероризму за законодавством України.
- •92.Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.
- •93. Попередження професійних злочинів.
- •94.Кримінологічна характеристика професійної злочинності.
- •98.Кримінологічна характеристика та попередження необережних злочинів.
- •93. Основні міжнародно-правові документи по боротьбі зі злочинністю.
12.Географія, екологія та топологія злочинності. Регіональні особливості злочинності в Україні.
Географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.
Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерів¬номірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочин¬ності пояснюється: конкретними соціальними умовами певного регіону; економічною його характеристикою; національним складом і структурою населення; послабленням соціального контролю за поведінкою людей; рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення; рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.
Виявлення та взяття до уваги територіальної різниці в гео¬графії злочинності - ключ до ефективних заходів щодо запо¬бігання злочинам. При цьому стають більш видимими й конк¬ретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конк¬ретної практичної діяльності.
Поряд з поняттям "географія злочинності" існує і "топогра¬фія злочинності", котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності - це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо)
10.Поняття структури злочинності.
Структура злочинності - це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в за¬гальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на ви¬значеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і "напрямок головного удару" в боротьбі з нею. Структура ви¬разно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.
Аналізуючи структуру злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність пере¬буває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти; розкрити зв'язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудов¬ними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.
Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага - це співвідношення частини злочинності до її за¬гальної кількості:
ПВ = Зв- Ззаг.
х 100%
Зв - кількість злочинів певного виду
Ззаі - загальна кількість зареєстрованих злочинів
Як зазначає відомий російський кримінолог Н. Кузнецова, основні показники структури злочинності такі: співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, поданою в Особливій частині КК; питома вага найпоширеніших злочинів; співвідношення видів злочинів за домінантною мотивацій¬ною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливо-насильницькі та необережні); питома вага злочинності неповнолітніх; питома вага групової злочинності, а всередині її - органі¬зованої; питома вага рецидиву; "географія" злочинності, тобто розподіл її за регіонами й типами населених пунктів; питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї; питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків; "вуличні" злочини; транснаціональні злочини.
Характер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.
Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочин¬ності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих по¬казників її структури.
11.Коефіцієнти злочинності. Техніка аналізу коефіцієнтів злочинності. Соціальні протиріччя та їх роль у детермінації злочинності.
Рівень злочинності - це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених зло¬чинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визна¬ченій території.
Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території про¬живає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосову¬ють коефіцієнти.
При цьому використовуються два види основних ко¬ефіцієнтів злочинності.
По-перше, коефіцієнт злочинної інтенсивності, що розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх:
По-друге, коефіцієнт злочинної активності, що роз¬раховується на населення за віком з 14 років, тобто особи, котрі досягли мінімального віку кримінальної відповідальності:
Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочин¬ність загалом, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить у її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримі¬нальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).
Причини злочинності на соціологічному рівні необхідно насамперед шукати в економічних відносинах, у їхніх протиріччях, незбалансованості господарського механізму, вадах, недоліках економічної політики, а також у системі розподільних відносин. Економічні відносини різноманітні. Об’єктивний багато в чому їхній характер очевидний. Так ринкові відносини мають свої закономірності, планову економіку. Питання лише в тім, що на першому плані: економічні регулятори чи волюнтаристські прожекти, що ігнорують економічні регулятори.
За будь-яких економічних відносин, їх суперечливість породжує злочинність. Ринкові відносини споконвічно обтяжені злочинністю. Пояснюється це тим, що вони засновані на конкуренції, а відтак – на придушенні конкурентів, на запрограмованій надмірності робочої сили, тобто безробіттю, на вижиманні прибутку в можливо великих розмірах, на настільки ж запрограмованому майновому і соціальному рівнях розшарувань людей.
Економічно (насамперед з погляду виробництва товарів і послуг) ринкова економіка довела свою життєздатність, хоча для цього треба було не одне сторіччя, однак багато негативних її наслідків, зокрема висока злочинність, у тому числі в економічно благополучних країнах – реальність.
Причини злочинності слід шукати у всій палітрі відносин людини як соціальної істоти, з зовнішнім середовищем, у тому, що є змістом соціального буття людини у всіх його складностях і протиріччях. Соціальні відносини, як і економічні, різноманітні, різнопланові. У загальній формі сказати, що соціальні відносини, у яких особа почуває себе не рівною з іншими, обділеною, завжди породжує протестуючу поведінку, а в крайньому своєму вираженні – злочини.
Найбільш вразливі проблеми соціальних відносин у цьому плані – національні відносини і проблема рівності. Збуджена політиками національна ворожнеча і ненависть, що виникає на ґрунті необдуманих і легковажних гасел сепаратизму доведених до абсурду, стали причинами багатьох тяжких злочинів, включаючи тероризм, масові вбивства і т.д. Вони розбудили загальну злочинність, піднявши на поверхню хвилю насильств, захоплення зброї і т.ін. Соціальне життя людей у таких умовах стає нестерпним. Воно викликає не лише різні ексцеси і відповідні злочини, але і непевність і напруженість, спричиняє крім злочинності постійний страх, нервові стреси і психічні захворювання.
На злочинність впливають не лише конкретний прояв соціальних казусів, конфліктів і несправедливості, але і загальна атмосфера в суспільстві, коли проголошені гасла спростовуються справами влади.
Причини злочинності слід шукати й у моральному стані суспільства, у наявності чи відсутності тих чи інших моральних цінностей і установок. Ні економічне життя суспільства, ні його правові постанови, ні різноманіття соціальної сфери, ні політика не можуть бути вільні від моральності.
Якщо економіка ставить за мету моральне завдання забезпечення матеріального благополуччя людей, то економіка, функціонуюча на шкоду людям, служать справі наживи одних і зубожінню інших, є аморальною, а люди, виховані в дусі корисливості, – моральні виродки, що легко стають на злочинний шлях.
Якщо в соціальній сфері панує волаюча нерівність людей, невідповідність слів справам, у родинах процвітає моральна неохайність і суворість стосовно дітей, засоби масової інформації і культури пропагують насильство і порнографію, виховують людей на ідеях вседозволеності.
Якщо політики лицемірно говорять про одне, а роблять інше, якщо політичних цілей вони досягають за спиною, за рахунок людей, обманюючи їх, не гребуючи при цьому нічим, вдаючись до аморальних цінностей, впроваджують всіма правдами вигідну їм ідеологію, – це злочинно відносно людей у звичайному розумінні цього слова і є шляхом до злочинних діянь, який переслідується за законом