- •1.Предмет та система кримінології. Місце кримінології в системі соціальних наук.
- •3.Виникнення та розвиток вітчизняної кримінології як самостійної науки.
- •4.Сучасний стан кримінології. Основні кримінологічні установи в Україні.
- •5.Поняття та ознаки злочинності.
- •6.Злочинність як вид відхиленої поведінки. Відмінність злочинності від злочину.
- •8.Функції злочинності.
- •9.Показники злочинності та їх загальна характеристика.
- •12.Географія, екологія та топологія злочинності. Регіональні особливості злочинності в Україні.
- •10.Поняття структури злочинності.
- •10.Поняття динаміки злочинності.
- •13.Латентна злочинність та її види. Способи визначення латентності злочинів.
- •15.Характеристика злочинності в срср (1917-1991 p.P.).
- •16.Характеристика злочинності в Україні на сучасному етапі (1991-2009 p.P.).
- •17.Основні світові тенденції змін злочинності.
- •19.Біологічні концепції причин злочинності.
- •21.Психологічні теорії причин злочинності.
- •22.Теорія аномії та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •25. Теорія диференційованого зв'язку. Е Сатерленд та теорія білокомірцевої злочинності.
- •24. Теорія стигматизації та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •26. Економічний детермінізм та його значення для сучасного розуміння причин злочинності. Критична кримінологія.
- •28.Причини та умови злочинності в Україні на сучасному етапі: загальна характеристика.
- •29.Соціальні процеси розвитку та їх роль в детермінації злочинності (урбанізація, міграція, маргінапізація).
- •30.Соціально-психологічні причини та умови злочинності.
- •31.Маргінальність та злочинність.
- •32.Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та суміжні поняття.
- •33.Дискусія про співвідношення природного та соціального в особистості злочинця.
- •38.Соціалізація та її роль у формуванні особистості злочинця.
- •37.Типологія та класифікація злочинців.
- •41. Механізм злочинної поведінки.
- •42.Мотивація злочинної поведінки.
- •43.Прийняття та виконання рішення у механізмі злочинної поведінки.
- •46.Віктимізація та віктимність.
- •48.Методи кримінологічних досліджень: загальна характеристика.
- •49.Методика кримінологічних досліджень.
- •50.Інтерв'ю. Техніка кримінологічного інтерв'ювання.
- •52.Вибіркове дослідження. Валідність та репрезентативність вибіркового дослідження.
- •53.Психологічні методи, що застосовуються в кримінологічних дослідженнях.
- •56.Основи кримінологічного планування.
- •57.Кримінологічне прогнозування: види, завдання, методи, функції.
- •58.Кримінологічне планування та організація профілактики на конкретному об'єкті.
- •59.Профілактичне значення кримінального закону.
- •60.Законодавство України по боротьбі зі злочинністю: загальна характеристика.
- •61.Прокуратура як суб'єкт попереджувальної діяльності.
- •62.Органи внутрішніх справ як суб'єкт профілактичної діяльності: загальна характеристика.
- •65.Поняття та класифікація заходів попередження злочинності.
- •66.Спеціально-кримінологічна протидія злочинності: поняття та види.
- •67.Ситуативна профілактика злочинів.
- •69-70.Участь громадськості у профілактиці злочинів.
- •72.Роль та функції спеціалізованих установ оон по боротьбі зі злочинністю та поводженню з правопорушниками.
- •73.Інтерпол та його роль у боротьбі зі злочинністю.
- •75.Кримінологічна характеристика насильницької злочинності в Україні.
- •76.Попередження насильницьких злочинів.
- •79.Попередження злочинності неповнолітніх.
- •82.Організована злочинність в Україні. Кр. Х-ка.
- •85.Транскордонні злочини: поняття та особливості попередження.
- •86.Правове регулювання протидії організованої злочинності та корупції: загальна характеристика.
- •88.Вивчення та попередження економічної злочинності.
- •89.Відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом: проблеми протидії.
- •91.Протидія тероризму за законодавством України.
- •92.Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.
- •93. Попередження професійних злочинів.
- •94.Кримінологічна характеристика професійної злочинності.
- •98.Кримінологічна характеристика та попередження необережних злочинів.
- •93. Основні міжнародно-правові документи по боротьбі зі злочинністю.
92.Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.
Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов’язане з кримінально-правовим поняттям «рецидив злочину». Термін «рецидив» походить від латинського слова recidivus і означає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось. У статті 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Такий рецидив дістав назву легального. Залежно від характеру вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступеня суспільної небезпечності злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: загальний і спеціальний рецидив, простий і складний (багаторазовий), пенітенціарний.
На противагу легальному рецидиву в кримінологічній літературі конструюється інше поняття рецидиву, коли особа повторно вчиняє злочин (або низку злочинів) незалежно від кримінальних та кримінально-процесуальних наслідків першого злочину. Отже, кримінологічний рецидив злочинів — це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наявності у неї судимості. Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити повторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обставин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вживалися; які мають непогашену або незняту судимість; судимість яких погашена чи знята; щодо яких застосовані за попередні злочини інші, некримінальні покарання або заходи правового впливу. Отже, рецидивна злочинність з точки зору кримінології — це сукупність повторних злочинів.
Типові загальні і специфічні кримінологічні риси особи злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у кримінологічній теорії розрізняють три основних типи рецидивістів.
Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці. До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, неоднократних рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального середовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних».
Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціальних цінностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, примітивність поглядів, імпульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-неповнолітні та ін.
Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, суспільно корисних зв’язків, глибока соціальна дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, примітивізм потреб та інтересів, фізичну неспроможність вчиняти складні за задумом злочини такі особи вчиняють дезадаптивні злочини — дрібні крадіжки, хуліганство тощо.
78. Попередження рецидивних злочинів.
Рецидивна злочинність — складне явище, що (як і злочинність взагалі) притаманне людському суспільству, має свої закономірності і не може бути вкорінене в найближчі часи. Максимум можливого у боротьбі з нею — зменшення її до певних розмірів, утримання на контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю з боку суспільства за її станом та заходами боротьби з нею. Основне завдання протидії рецидивній злочинності зводиться до необхідності довгострокової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби з нею.
Для ефективної боротьби зі злочинністю взагалі і рецидивом зокрема потрібні не тільки каральні, а й запобіжні заходи, спеціальне реформування, у тому числі і реформи у пенітенціарній сфері. Ці заходи мають бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин з метою створення всіх необхідних політичних, економічних і соціальних умов для задоволення духовних і матеріальних інтересів людини та кожної сім’ї. Все це сприяє, як свідчить вітчизняний досвід, поступовому усуненню негативних явищ і процесів, що породжують, відновлюють рецидивну злочинність і впливають на її зростання.
Спеціально-кримінологічне запобігання рецидивній злочинності — це безпосередня протидія причинам і умовам, що її породжують або їй сприяють, формують сталу антисуспільну, деструктивну установку в злочинців, послаблюють контроль над їх свідомою поведінкою, провокують повторні злочинні прояви, а також запобігання і припинення на будь-якій стадії розпочатого злочину і ресоціалізація та адаптація осіб, що відбули покарання. Воно складається з таких трьох головних напрямів протидії рецидиву: кримі нологічної профілактики, відвернення і припинення.
Кримінологічна профілактика — це головним чином випереджальний напрям запобігання рецидивній злочинності. При його здійсненні боротьба з нею виноситься на ранні стадії соціалізації особи. Правопорушення і злочинність неповнолітніх є важливим джерелом рецидивної злочинності. Її запобігання необхідно починати із запобігання первинній злочинності неповнолітніх. Треба рішуче усувати недоліки у професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів щодо зменшення впливу негативних умов мікросередовища, які є досить складною справою сьогодення; нейтралізувати сімейне неблагополуччя, де формуються стійкі криміногенні риси майбутнього рецидивіста; заборонити деморалізуючу пропаганду в засобах масової інформації цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи, задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну і в будь-який спосіб тощо. Ліквідація недоліків, що негативно впливають на первинну і повторну злочинність, повинна стати результатом загального оздоровлення і вдосконалення мікросередовища.