85.Транскордонні злочини: поняття та особливості попередження.

Однією з найважливіших і найнебезпечніших тенденцій злочинності є її транснаціоналізація і інтернаціоналізація. Аналіз кримінологічних досліджень дозволяє зробити висновок, що поява вказаних тенденцій викликана в основному наступними чинниками:

а) ранснаціоналізацією бізнесу та, так звана, глобалізацією економіки. У зв’язку з цим посилюється інтерес кримінальних угруповань до здійснення контролю над найбільш ефективними сферами міжнародної і національної економіки (насамперед паливно-енергетична та фінансово-банківська галузь).

б) Посиленням інформатизації суспільства (підвищений вплив інформаційних процесів на характер діяльності, набування інформацією реальної сили і спрощення процедур доступу різного роду суб’єктів, в тому числі і організованих злочинних груп до інформаційних потоків) та комп'ютеризації суспільства (як наслідок - поява великої кількості додаткових можливостей для здійснення злочинних посягань на всі сфери відносин у суспільстві).

в) Спрощення прикордонних та візових процедур і, як результат, інтенсифікація міграційних процесів.

г) Посилення дії, так званого, "іноземного" фактору на розвиток криміногенної ситуації на теренах СНД, особливо в тих регіонах, які опинилися на шляху слідування міграційних потоків, тобто імпорт видів злочинності, методів злочинної діяльності, характерних раніш тільки для іноземної злочинності.

д) Нарешті, недосконалість чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства, міжнародних угод з питань взаємодії у боротьбі зі злочинністю, непослідовність практики міжнародного співробітництва.

Одностайності немає серед науковців кримінального права і щодо найменування злочинів з іноземним елементом. Тому в різних джерелах можливо зустріти такі поняття: “злочини міжнародного характеру”, “кримінальні злочини міжнародного характеру”, “міжнародні загальнокримінальні злочини”, “злочини, що порушують міжнародний правопорядок”, “транскордонні”, “транснаціональні”, “інтернаціональні” злочини. В іноземній науковій літературі та законодавстві також відсутня єдина виважена позиція. Наприклад, в Резолюції Ради Європейських Співтовариств від 27 травня 1999 “Про боротьбу з міжнародним злочином...” використані навіть два терміни «international crime» та «cross-border crime» (тобто, міжнародні та транскордонні злочини).

Таким чином, транскордонний злочин – це різновид транснаціональних злочинів; вчиняються на території держав, що мають спільний кордон, вони територіально локалізовані, існує інтеграція кримінальних структур з представниками прикордонної і митної служб.

В сучасних умовах ефективність міжнародної боротьби зі злочинністю може бути досягнута за допомогою співпраці як в рамках міжнародних організацій, так і на основі існуючих міжнародних угод і в уніфікації національних законодавств.

У підвищенні діяльності ООН у боротьбі з транснаціональною злочинністю істотну роль грають її структурні підрозділи, інститути та проводяться спеціалізовані конгреси.

Велике значення в цій сфері відводиться рекомендацій конгресів ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Конгреси ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками є міжнародні універсальні форуми, на яких держави та інші учасники підводять підсумки діяльності і визначають перспективи та нові напрямки співробітництва в галузі міжнародної боротьби зі злочинністю.

Діяльність конгресів регламентується резолюціями Генеральної Асамблеї ООН та ЕКОСОР, правилами процедури Конгресу, а також його відповідними рішеннями.

Починаючи з 1955 р. і відповідно до резолюції 415 (V) Генеральної Асамблеї ООН від 1 грудня 1950 р., було проведено десять конгресів (через кожні п'ять років).

До безперечних заслуг конгресів слід віднести розробку і прийняття рішень та рекомендацій, які хоч і носять рекомендаційний характер, але мають велике значення для зміцнення і розширення міжнародного співробітництва держав у боротьбі з транснаціональною злочинністю, сприяють обміну досвідом боротьби з конкретними видами діяльності злочинних організацій, сприяють розробці нових міжнародних угод і їх уніфікації в цій сфері.

Крім конгресів, в системі органів ООН існує ряд інститутів, що спеціально займаються питаннями боротьби зі злочинністю: Центр по міжнародному попередженню злочинності (Віденський центр); Міжрегіональний римський науково-дослідний інститут ООН з питань злочинності та правосуддя; Азіатський і Далекосхідний інститут ООН в Токіо з попередження злочинності і поводження з правопорушниками; Гельсінська інститут з попередження злочинності та боротьби з нею; Африканський інститут ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками; Арабська дослідний і навчальний центр в Ель-Ріад з питань безпеки; Австралійський (Канберра) інститут кримінології; Канадський (Ванкувер ) Міжнародний центр з реформ кримінального законодавства та політики у кримінальній правосуддя та ін..

Діяльність зазначених інститутів в цілому здійснюється за допомогою проведення наукових досліджень в області боротьби з міжнародною злочинністю, проведення семінарів з підвищення кваліфікації кадрів національних правоохоронних органів, наданні методичної, матеріальної та технічної допомоги в розробці спеціальних проектів, забезпеченні зацікавлених організацій інформацією про злочинність та заходи боротьби з нею.

Питання боротьби зі злочинністю, в тому числі з її транснаціональними організованими структурами, постійно знаходиться на порядку денному ООН. Зокрема, 18 грудня 1991 р. була прийнята і продовжує розроблятися спеціальна Програма ООН з боротьби зі злочинністю та кримінального правосуддя. Її головним завданням, як мовиться в преамбулі, є надання допомоги у задоволенні нагальних потреб світового співтовариства в справі попередження кримінальних проявів і правосуддя. У числі основних цілей Програми слід назвати: боротьбу зі злочинністю національного та транснаціонального характеру; об'єднання зусиль держав - членів ООН у попередженні транснаціональної злочинності; більш ефективне відправлення кримінального правосуддя; сприяння дотриманню найвищих стандартів справедливості, гуманності, правосуддя та професійної поведінки.

Особливе місце в структурі ООН в галузі боротьби з транснаціональною злочинністю займає Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, створена в 1992 р. у складі Економічної і Соціальної Ради ООН. До Комісії входять представники 40 держав - членів ООН, які обираються на три роки. Безпосередньою завданням Комісії є: розробка проектів керівних принципів попередження злочинності та кримінального правосуддя; планування заходів ООН по боротьбі зі злочинністю; підготовка Конгресів ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Так, наприклад, в рамках Комісії підготовлена прийнята 51-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН Декларація про злочинність і суспільну безпеку (1996 р.). В ній, зокрема, вказувалося, що всі держави - члени ООН повинні взяти на себе урочисте зобов'язання взаємно співпрацювати в цілях попередження транснаціональної, у тому числі організованої злочинності, незаконного обороту наркотиків і зброї, контрабанди різних видів заборонених товарів, торгівлі людьми, терористичних актів, корупції і відмивання злочинних доходів.

97. Попередження транснаціональної злочинності.

Основні рекомендації щодо організації протидії транснаціональній організованій злочинності (ТОЗ) було вироблено міжрегіональною підготовчою нарадою у Відні в лютому 1988 p., напередодні проведення Восьмого Конгресу ООН. Полягали вони у ствердженні необхідності:

— ратифікації та здійснення міжнародних домовленостей;

— розроблення двосторонніх та багатосторонніх угод;

— підготовки до прийняття типових документів і стандартів для використання на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях;

— розроблення універсальної міжнародної конвенції з питань співпраці у справі протистояння транснаціональним злочинам та у здійсненні кримінального правосуддя;

— розгляду питань транснаціональної юрисдикції;

— вироблення стандартів у справі міжнародної допомоги у зв'язку з банківською таємницею;

— розроблення ефективних стандартів для протидії відмиванню грошей, здійсненню інвестицій, які пов'язані з незаконним обігом наркотиків, тероризмом та іншими формами транснаціональної злочинності;

створення глобальної інформаційної мережі для попередження злочинності та кримінального правосуддя;

широкого залучення громадських організацій для здійснення програми попередження злочинності та кримінального правосуддя.

ТОЗ можна класифікувати за п'ятьма основними групами:

а) організовані на міжнародній основі кланові злочини з основною метою отримання прибутків;

б) терористична діяльність транснаціонального спрямування;

в) економічні злочини, що передбачають здійснення операцій та дій у двох або декількох країнах;

г) транснаціональна незаконна торгівля предметами мистецтва, що е культурним чи релігійним надбанням нації;

ґ) дії, які забрудненням порушують екологічний баланс та стан довкілля кількох країн.

На основі виробленої ООН стратегії боротьби з транснаціональною злочинністю міжнародним співтовариством розробляються і конкретні напрями протидії цьому соціально-небезпечному явищу. Зокрема, їх було конкретизовано у "Віденській декларації про злочинність та правосуддя: відповідь на виклики XXI століття", яку було прийнято під час проведення X Конгресу ООН із запобігання злочинності та відносинам із правопорушниками, що минула у Відні 10—17 квітня 2000 р. У Декларації, зокрема, наголошено, що належні програми запобігання і реабілітації мають основоположне значення для ефективної боротьби зі злочинністю, і що такі програми мають ураховувати соціально-економічні чинники, котрі можуть зумовлювати суттєву вразливість людей з огляду злочинних дій та ймовірність здійснення людьми таких дій.

Ефективними чинниками подолання транснаціональної злочинності є, по-перше, активізація тісної координації дій та розвитку міжнародної співпраці, створення умов, які сприяють боротьбі з організованою злочинністю, сталому розвитку, викоріненню злиднів та безробіття; по-друге, широке залучення як партнерів та суб'єктів процесу протидії злочинності "урядів, національних, регіональних, міжрегіональних установ, міжурядових та неурядових організацій і різноманітних сегментів громадянського суспільства, зокрема засобів масової інформації та приватного сектору, а також визнання їх відповідної ролі та вкладу"; по-третє, проведення широкомасштабних переговорів держав — учасниць ООН, спрямованих на вироблення спільної Конвенції ООН проти транснаціональної злочинності; по-четверте, посилення допомоги щодо накопичення потенціалу світового співтовариства у боротьбі зі злочинністю (підготовка кадрів, технічна допомога, розроблення законодавства та правил, накопичення спеціальних знань та досвіду). Саме такий план дій міжнародної організації, на думку оонівських стратегів, мав сприяти різкому зменшенню кількості різних видів транснаціональних злочинів до 2005 р.

Серед важливих тактичних завдань боротьби зі транснаціональною злочинністю Віденська декларація передбачала:

— внесення компоненту попередження злочинності у національні та міжнародні стратегії в галузі розвитку;

— активізацію двосторонньої та багатосторонньої співпраці, зокрема технічної;

— розширення співпраці країн-донорів у різноманітних галузях життєдіяльності суспільства, охоплюючи аспекти попередження злочинності;

— зміцнення можливостей Центру щодо міжнародного попередження злочинності, а також реалізації Програми ООН щодо попередження злочинності та розвитку кримінального правосуддя.