Додаткові питання

1. Чому перший етап середньовічної філософії отримав назву – патристика?

2. Чому в патристиці виділяють етап апологетики?

3. Чи можливо вважати номіналізм кроком у напрямі досвідно-індуктивного пізнання?

4. Чи вірно, що будь-яка релігійна історіософська доктрина есхатологічна?

5. Чому філософія епохи Відродження носила перехідний характер?

6. Яким чином окультизм дав імпульс розвитку досвідного знання?

7. З яких причин пантеїзм Дж. Бруно був так жорстоко осуджений римською церквою?

8. Чому основним принципом антропології Відродження став індивідуалізм?

9. Чому основним принципом соціальної філософії Відродження можна вважати гуманізм?

10. Які риси світогляду епохи Відродження зберегли свою актуальність? Аргументуйте відповідь.

Теми рефератів, доповідей

1. Класифікація законів в філософській системі Фоми Аквінського.

2. Середньовічне розуміння свідомості.

3. Особливості співвідношення знання та віри в середньовічній філософії.

4. Модернізація теорії природного права (на прикладі творчості Гроція).

5. Соціальна утопія Т. Мора.

6. Феномен коперніканської революції та її вплив на формування картини світу.

Література до теми:

[1, 3, 16, 30, 83, 102, 108, 122, 125, 127, 130, 138, 140, 150, 169, 199]

Заняття 3 - 2 год.

Проблемні питання, що складають сутність теми

1. Наукова революція XVI-XVII ст. і проблема методу пізнання. Емпіризм Ф. Бекона і раціоналізм Р. Декарта.

2. Теорія природного права Дж. Локка

3. Соціально-правовий ідеал Просвітництва. Монтеск’є, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо.

4. Французький матеріалізм ХVІІІ ст.

Перелік ключових термінів та понять теми

«Просвітництво», «Новий час», «метафізика», «природне право», «сенсуалізм», «теорія суспільного договору», «емпіризм», «раціоналізм», «метод», «діалектика», «відчуження», «права людини», «індукція», «дедукція».

Методичні рекомендації

До першого питання. Слід визначити історичні, наукові та соціально-ідеологічні передумови виникнення західноєвропейської філософії XVII ст., суттєвою особливістю якої була орієнтація на природознавство, тісний зв’язок з проблемами методології наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Необхідно дати визначення цих двох напрямків філософії, простежити відмінність між емпіризмом та суб’єктивним ідеалізмом (Дж. Берклі, Д. Юма).

Слід ознайомитись з поглядами філософів Нового часу, які займалися розробкою методу пізнання. Ф. Бекон (1561-1626) – родоначальник нової форми англійського матеріалізму і європейської експериментальної науки, який обґрунтував в теорії пізнання принцип емпіризму. Він заклав основи матеріалістичного розуміння природи, яке спирається на досвід, закликав при її вивченні користуватись індуктивним методом. Необхідно проаналізувати, чому діалектично поставивши питання про єдність матерії і руху, Бекон вирішив його метафізично. Інший представник філософії Нового часу Р. Декарт (1596-1650) правильним методом пізнання вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань, принципів, які вічно та апріорно існують в розумі. Необхідно виокремити основні складові концепції раціоналізму Декарта, а також розглянути дуалізм його філософії.

До другого питання. Доцільно звернути увагу на те, що вклад Дж. Локка (1633-1704) в розвиток матеріалізму пов’язаний перш за все з подальшою розробкою й обґрунтуванням принципу сенсуалізму, згідно якого всі людські знання мають чуттєве походження. Локк заперечував концепцію Декарта про «вроджені ідеї» і доводив, що людський розум від народження є «tabula rasa», тобто «чиста дошка». Все, що ми знаємо, – це результат впливу зовнішнього світу, результат виховання й освіти. У природному додержавному стані, відповідно до вчення Локка, панує природний закон, що вимагає миру і безпеки для всього людства. Необхідність подолання недоліків природного стану веде до суспільного договору, в основі якого заснування розумної політичної влади, що гарантуватиме кожній людині невідчужені природні права: на життя, свободу, власність.

До третього питання. Слід звернути увагу на те, що Просвітництво у вузькому розумінні слова означає обґрунтування шляхів переходу до нових суспільних відносин (від феодальних до капіталістичних) засобами реформ, освіти, розвитку науки, без насильства; у широкому – це синонім всієї антифеодальної ідеології періоду становлення капіталізму. Ця ідеологія мала два напрямки – радикальний (революційний) та мирний (ліберальний). Теоретик Просвітництва Ш. Монтеск’є (1689-1755) у своїх творах висунув ідею географічного детермінізму, абсолютизуючи його значення щодо способу життя, розвитку права. Вольтер (1694-1778) намагався розглядати історію в цілісності, відмовився від домінуючої європоцентриської традиції, закликав до широкого вивчення історії культури народів світу. В цьому питанні особливу увагу зверніть на розуміння в філософії Вольтера феномену «ерудованого монарха». Аналізуючи твори Ж-Ж. Руссо (1712-1778), необхідно виокремити той аспект, де мислитель торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, розмірковує над проблемами соціальної нерівності та виховання, аналізує суперечності суспільного прогресу.

До четвертого питання. Необхідно звернути увагу, що для французького матеріалізму ХVІІІ ст. характерна матеріалістична спрямованість в поглядах на природу. Матерія існує об’єктивно, пов’язана з рухом, вказував Ж. Ламетрі (1709-1751). Французькі матеріалісти спробували вирішити питання про походження свідомості, спираючись на принципи загальної чуттєвості матерії (гілозоїзму). Ж. Ламетрі зробив спробу показати процес поступового переходу від тварин до людини, показати їх схожість і відмінність. Готуючись до семінарського заняття необхідно порівняти як вирішують це питання інші французькі матеріалісти ХVІІІ ст. (П. Гольбах, Д. Дідро, К. Гельвецій). Результатом соціально-філософської концепції просвітництва та французького матеріалізму ХVІІІ ст. була концепція суспільної угоди, ідеї якої відіграли надзвичайну роль, вона стала ідейно-теоретичною основою для повалення абсолютистських монархій в Англії та Франції.