Тема 4. Норми української літературної мови у професійному мовленні

Практичне заняття – 1 години

1. Поняття мовної норми.

2. Орфоепічні та акцентуаційні норми мови професійного спілкування.

3. Орфографічні норми мови професійного спілкування.

Література до теми

1-14

Методичні рекомендації

При підготовці до практичного заняття студентам потрібно звернути увагу на те, що мовлення у професійній діяльності повинне насамперед відповідати нормам сучасної української літературної мови.

Поняття фахового мовлення нерозривно пов’язане з поняттям мовної норми.

Мовна норма – це той мовний варіант у сфері вимови, слововживання, словозміни, який закріплений практикою і рекомендований до вжитку як обов’язковий. Мовна норма виконує роль своєрідного «мовного фільтра» і визначає, що правильно, а що неправильно, рекомендує одні мовні засоби та відкидає інші. Порушення тих чи інших мовних норм спричиняє появу в усному і писемному мовленні різного роду помилок. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки.

Виокремлюють такі різновиди мовних норм: орфоепічні, акцентуаційні, орфографічні, морфологічні, синтаксичні, пунктуаційні, лексичні, стилістичні, фразеологічні.

Орфоепічні – норми вимови голосних і приголосних звуків, що урегульовують фонетичну організацію висловлювання, сприяють уникненню незграбності у поєднанні звуків під час мовлення.

Так, потрібно чітко, без редукції вимовляти голосні звуки (крім ненаголошених е й и, котрі наближаються один до одного, а також ненаголошеного о перед складом з у) як у наголошених, так і в ненаголошених позиціях. Невластиве українській мові акання. Вимовляння а на місці ненаголошеного о (датримання міжнародних угод, закардонні установи та ін.) суперечить українській орфоепічній нормі;

Акцентуаційні – норми наголошування слів. В українській мові наявні слова, де визнається нормативним подвійний наголос: за`вжди – завжди`, зокре`ма – зокрема` тощо. Однак випадків подвійного наголошування в літературній мові з її тенденцією до вироблення сталих норм не так багато. Особливо часто порушується наголос у словах з великою частотністю вживання: завдання`, навчання`, ви`падок, нена`висть, нови`й, текстови`й, сере`дина, одина`дцять, чотирна`дцять, руко`пис, літо`пис, вимо`ва тощо;

Орфографічні – це система загальноприйнятих правил написання слів та їх значущих частин, правил написання слів окремо, разом чи через дефіс, правил уживання великої літери (закони України – Закон України, вищезазначений – який вище зазначений).

Практичне заняття – 2 години

1. Морфологічні норми мови професійного спілкування.

2. Синтаксичні норми мови професійного спілкування.

3. Лексичні та стилістичні норми мови професійного спілкування.

4. Фразеологічні норми мови професійного спілкування.

Література до теми

1-14

Методичні рекомендації

При підготовці до практичного заняття студентам потрібно опрацювати такі норми професійного спілкування:

морфологічні – це норми словозміни самостійних частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів), тобто правила відмінювання, форм чоловічого, жіночого і середнього роду (у дві тисячі першому році, шановний ректоре, із зали засідань) тощо;

синтаксичні – урегульовують побудову синтаксичних конструкцій – словосполучень і речень. Завдяки дотриманню синтаксичних норм досягається стрункість викладу, чіткість та логічність тексту. Синтаксичні норми визначають правильний порядок слів у реченні, точність у поєднанні словосполучень зв'язком керування, правильне узгодження присудка з підметом, нормативне вживання дієприслівникових зворотів, непрямої мови тощо;

пунктуаційні – визначають загальноприйняті правила уживання розділових знаків;

лексичні – урегульовують вживання слів у властивому їм значенні і норми сполучуваності слів у реченні;

стилістичні – це норми вживання в тому чи іншому функціональному стилі властивих йому засобів мови (вчинення злочинів, каяття злочинця);

фразеологічні – урегульовується використання фразеологічних зворотів у властивому їм значенні (стати у пригоді).